Постанова Львівський апеляційний суд № 943/2242/24

Справа № 943/2242/24 Головуючий у 1 інстанції: Журибіда Б.М. Провадження № 22-ц/811/3249/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Матяш С.І. з участю представника позивачки Глушко Л.І., представника відповідачки Кулеби В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Мицика Олега Володимировича, представника ОСОБА_2 адвоката Качора Степана Богдановича на ухвалу Буського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року в складі судді Журибіди Б.М. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,- встановив: 04 жовтня 2024 року позивачі ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мицика Олега Володимировича та ОСОБА_2 в особі представника адвоката Качора Степана Богдановича, звернулися до суд з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі продажу нерухомості недійсними. Вимоги обґрунтовано тим, що 07.01.2024 з вини ОСОБА_3 відбулася дорожньо-транспортна пригода, кримінальна справа по даному факту розглядається Кам`янка Бузьким районним судом, де позивачі визнані потерпілими. У квітні 2024 року потерпілі подали цивільні позови про відшкодування майнової та моральної шкоди на загальну суму 1 363 408,17 гривень, які прийняті судом (справа № 446/893/24). Однак, відповідачка після оголошення їй підозри у вчиненні кримінального правопорушення, маючи у приватній власності житловий будинок та земельну ділянку в с. Кізлів, відчужила такі ОСОБА_4 , уклавши 26.04.2024 договори купівлі-продажу. На думку позивачів, майно відчужено відповідачкою з метою ухилення від виконання подальшого вироку суду у даній кримінальній справі. Одночасно з позовною заявою позивачі подали заяву про забезпечення позову, просили накласти арешт на житловий будинок в с. Кізлів Золочівського району Львівської області та земельну ділянку площею 0,075 га, оскільки ОСОБА_3 діяла з прямим умислом, спрямованим на уникнення в майбутньому виконання вироку в частині задоволення цивільних позовів. Оскаржуваною ухвалою Буського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, таку в апеляційному порядку оскаржили позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , апеляційну скаргу в інтересах яких подали адвокат Мицик О.В. та адвокат Качор С.Б. Вважають ухвалу незаконною та необґрунтованою, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Звертають увагу, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані потерпілими у кримінальному провадженні №12024140000000022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. 15 квітня 2024 року відповідачці ОСОБА_3 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, а 17.04.2024 обвинувальний акт скеровано до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області. 25 квітня 2024 року та 18 квітня 2024 року позивачами подано цивільні позови про відшкодування майнової та моральної шкоди до ОСОБА_3 у справі №446/893/24, що перебуває в провадженні Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області. Відповідно до Інформації з ДРРП, 26 квітня 2024 року приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округуЛьвівської області Дячик А.В. посвідчено договір купівлі-продажу, серії та номер 605 щодо житлового будинку, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2508210446040), загальною площею 144 кв.м та земельної ділянки кадастровий номер 4620682300:14:003:0035 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1897998846206), площею 0,075 га. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу власником даних об`єктів є ОСОБА_4 . Відтак, з 26.04.2024 року у ОСОБА_3 відсутнє будь-яке нерухоме та рухоме майно. З урахуванням вищезазначеного, ОСОБА_3 , діючи з прямим умислом, спрямованим на уникнення виконання вироку суду в частині задоволення цивільних позовів, уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна. У постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі №922/2878/17 викладено правовий висновок про те, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору-купівлі-продажу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Враховуючи обставини справи, апелянти вважають, що існує необхідність у застосуванні такого виду забезпечення позову, передбаченого п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, як арешт майна. Додає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконання такого рішення. Достатньо обґрунтованим припущенням є можливість відповідача або інших осіб в принципі відчужити майно, тобто здатність визначати його подальшу юридичну долю. Просять скасувати ухвалу Буського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою вжити заходи забезпечення позову. Накласти арешт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2508210446040) та земельну ділянку, кадастровий номер 4620682300:14:003:0035 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1897998846206). 27 листопада 2024 року представник відповідачки ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, просить залишити в силі оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_6 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідачки ОСОБА_5 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 10 жовтня 2024 року, суд першої інстанції виходив з того, що представниками позивачів не надано доказів імовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази реальної загрози невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду в разі його ухвалення, задоволення цивільних позовів, стягнення коштів на користь позивачів. Натомість, у поданій заяві про забезпечення позову представником позивача висловлені припущення про те, що задля утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення цього позову, відповідачка з метою ухилення від виконання подальшого рішення суду, відчужила належне їй майно, за рахунок чого не можливо буде виконати судове рішення. Суд не вбачав крайньої необхідності для застосування даного виду забезпечення позову, крім того не вбачає співмірності із заявленими вимогами, оскільки не відомий результат розгляду, як кримінальної справи так і вирішення долі цивільного позову. Також, даний вид забезпечення позову призведе до порушення прав і законних інтересів інших осіб, зокрема ОСОБА_4 , яка придбала нерухоме майно та не залучена до участі у справі, хоча безпосередньо в разі забезпечення позову порушуються її права. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке. Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Як вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі продажу №605, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Львівської області Дячик А.В. Предметом договору купівлі-продажу є: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2508210446040) та земельна ділянка, кадастровий номер 4620682300:14:003:0035 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1897998846206). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна, ОСОБА_3 діяла з прямим умислом, спрямованим на уникнення виконання вироку суду в частині задоволення цивільних позовів. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачі посилаються на те, що предметом позовних вимог є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, на яке позивачі просять накласти арешт в порядку забезпечення позову. У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення». Згідно із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 листопада 2020 року в справі № 524/7234/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 зазначено, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про накладення арешту на нерухоме майно підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову. Зважаючи на зазначені вище вимоги закону та судову практику, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що запропонований позивачами захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивачів, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі, оскільки предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна 26 квітня 2024 року, який укладено між відповідачкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при цьому остання до участі у справі не залучена, вимоги до ОСОБА_4 не заявлено, за таких обставин застосування такого засобу забезпечення, як арешт земельної ділянки та будинку, які перебувають у власності нового власника є суттєвим обмеженням прав особи, яка не залучена до участі у справі. Відповідно до зазначеного, задоволення заяви про забезпечення позову негативним чином вплине на права особи, яка не є відповідачем у даній справі. Таким чином, викладені в апеляційній скарзі позивачів доводи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення питання про забезпечення позову, оскільки обраний позивачами спосіб у межах розгляду цієї справи не забезпечить реального та ефективного виконання судового рішення, таке рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а тому висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мицик Олега Володимировича, представника ОСОБА_2 адвоката Качор Степана Богдановича - залишити без задоволення. Ухвалу Буського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк