Ухвала КГС ВС № 921/730/21

УХВАЛА 18 грудня 2024 року м. Київ cправа № 921/730/21 Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І. перевіривши касаційну скаргу арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 921/730/21 за заявою ОСОБА_1 , про неплатоспроможність фізичної особи В С Т А Н О В И В: Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2024 затверджено звіт керуючого реалізацією майна Микитіва О.І. про завершення процедури погашення боргів ОСОБА_2 ; завершено процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_2 та звільнено його від боргів, окрім боргів з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати аліментів, виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи. Вказано, що такі вимоги, що не були повністю погашені у справі про неплатоспроможність, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність у непогашеній частині; вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню. Закрито провадження у справі №921/730/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 30.11.2021; припинено повноваження керуючого реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Микитіва О.І.; затверджено звіт арбітражного керуючого Микитіва О.І. про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реалізацією за період з березня 2022 року по грудень 2022 року; стягнуто з АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на користь арбітражного керуючого Микитіва О.І. грошову винагороду за виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника в сумі 112020,00 грн . Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції АТ «ПУМБ» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2024 в частині затвердження звіту арбітражного керуючого Микитіва О.І. про нарахування та виплату грошової винагороди та стягнення з АТ «ПУМБ» на користь арбітражного керуючого Микитіва О.І. грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника в сумі 112 020,00 грн. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" задоволено. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2023 у справі №921/730/21 в частині затвердження звіту арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реалізацією за період з березня 2022 року по грудень 2022 року та в частині стягнення із Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реалізацією майна боржника в сумі 112 020,00 грн скасовано. Прийнято у цій частині нове рішення, яким у затвердженні звіту арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реалізацією відмовлено. 10.12.2024 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі №921/730/21, в якій просить суд поновити строк на касаційне оскарження; скасувати оскаржуване судове рішення; ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2024 залишити без змін. 13.12.2024 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду від арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких скаржник зазначає, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, крім рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Так, скаржник зазначає, що оскільки Західним апеляційним господарським судом від 07.11.2024 скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області про оплату послуг відшкодування витрат арбітражного керуючого за виконання ним повноважень, за результатами якого судом першої інстанції було видано виконавчий документ який пред`являється в органи ДВС для виконання, на підставі якого в подальшому приймається рішення іншими органами, а саме відкриття ВП, то скасоване рішення суду апеляційної інстанції по своїй природі є рішенням прийнятим господарським судом за результатами розгляду заяви в межах провадження у справах про банкрутство та підлягає касаційному оскарженню в порядку ст.9 КУзПБ. З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини"). Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича, з наступних підстав. Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та цим Кодексом. Законодавцем у ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство. Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на момент звернення арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича з касаційною скаргою - після набрання чинності з 15.04.2023 змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2971-IX від 20.03.2023) у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами. За змістом частини третьої ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції. Предметом касаційного оскарження є постанова Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2024 зокрема щодо затвердження звіту керуючого реалізацією майна про нарахування та виплату грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реалізацією майна, можливість касаційного оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ГПК України). Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010). За змістом касаційної скарги, обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник зазначає, що частиною третьою статті 9 КУзПБ передбачено можливість касаційного оскарження рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Щодо наведених тверджень скаржника, суд вважає за необхідне зазначити, що приписи частини третьої статті 9 КУзПБ (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 20.03.2023 № 2971-ІХ) щодо касаційного оскарження судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду заяв поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) кореспондуються з положеннями статті 7 КУзПБ, якими, зокрема передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 виснувала, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи: 1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо. 2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20). Вищенаведене свідчить, що законодавцем з метою встановлення порядку оскарження постанов апеляційних господарських судів, прийнятих за результатами перегляду рішень місцевих господарських судів, ухвалених відповідно до приписів статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) при розгляді спорів, стороною в яких є боржник, у касаційному порядку, частину третю статті 9 КУзПб доповнено (згідно з Законом від 20.03.2023 № 2971-ІХ) положеннями щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду заяв поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Отже, зазначеним спростовуються твердження скаржника про можливість касаційного оскарження, передбачену частиною третьою статті 9 КУзПБ, судових рішень, що були прийняті за результатом розгляду всіх заяв, поданих у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що як вбачається з постанови Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 не була предметом розгляду в суді апеляційної інстанції в цій частині. Також скаржником не ставиться вимога щодо скасування рішення суду першої інстанцій в частині закриття провадження у справі. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича на вказане судове рішення, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду. Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 , на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, яке відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню. Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. На підставі викладеного та керуючись частинами 1, 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, - У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 921/730/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий, суддя Огороднік К.М. Судді Жуков С.В. Картере В.І.