Постанова Харківський апеляційний суд № 646/1259/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 18 грудня 2024 року м. Харків справа № 646/1259/23 провадження № 22-ц/818/2417/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю. учасники справи: позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення,- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року, постановлене суддею Клімовою С.В., в с т а н о в и в: У квітні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 78729,50 грн та судові витрати у розмірі 2684,00 грн. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року позовну заяву Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі», заборгованість за спожиті комунальні послуги з централізованого опалення, яка утворилася за період з 01.02.2018 року по 31.01.2022 року у розмірі 78 729,50 грн. Стягнуто з відповідачів на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі», понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн по 671,00 грн з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, було невірно обраховано позовну давність, поновлення процесуальних строків з посиланням на постанову КМУ про встановлення карантину є безпідставним та нікчемним. Наданий позивачем розрахунок є неправдивим та таким, що штучно створює заборгованість, також позивач невірно здійснює розрахунки без урахування вимог закону. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є споживачами послуг теплової енергії, у зв`язку з несплатою послуг теплопостачання, з відповідачів солідарно на користь КП «ХТМ» підлягає стягненню заборгованість за період з 01.02.2018 по 31.01.2022 р. Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Матеріали справи свідчать про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.1998 № 1407 Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119) визначено виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова. За адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Будинок АДРЕСА_2 підключений до централізованого теплопостачання. Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачами не в повному обсязі та не вчасно проводилася оплата за споживання послуг, у зв`язку з чим за період з 01.02.2018 по 31.01.2022 по особовому рахунку № НОМЕР_1 , утворилася заборгованість у розмірі 78729,50 грн. В розрахунку заборгованості зазначено інформацію щодо об`єму поставлених відповідачу послуг, їх вартість, згідно встановлених тарифів, а також відображено всі здійснені відповідачами оплати. Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Вовчанське підприємство теплових мереж надавало послуги з централізованого теплопостачання, а відповідач їх отримував. Згідно з вимогами ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» виконало свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов`язан оплатити надані послуги. Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Наведене свідчить, що відповідач зобов`язаний був своєчасно і в повному обсязі оплачувати витрати на утримання будинку, споруд і прибудинкової території, послуги з теплопостачання, водопостачання, водовідведення, газопостачання, тощо. З матеріалів справи вбачається, що письмовий договір на постачання теплової енергії у квартиру відповідача, між сторонами не укладався, разом з тим відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою розташування належної відповідачу квартири АДРЕСА_3 , відповідно до якого нараховується плата за послуги з теплопостачання, що надавалися позивачем будинку АДРЕСА_2 до точки розподілу в межах балансової належності та відсутність відмови від отримання послуги у передбаченому законом порядку, свідчать про фактичне укладення договору між сторонами. Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного суду України від 16.12.2015 (справа № 6-2023цс15), від 20.04.2016 (справа № 6-2951цс15), від 26.09.2018 (справа №750/12850/16-ц), від 18.03.2019 (справа № 210/5796/16-ц) та підтримана Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.07.2019 по справі № 916/2267/17. Згідно заст.19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року № 2633-ІУспоживачповинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до п.20 Правил плата за послуги з теплопостачання вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку або затверджених норм споживання на підставі платіжного документу. Розрахунок заборгованості здійснений відповідно до розміру опалювальної площі у квартирі відповідачів. Доказів які б свідчили, що в квартирі АДРЕСА_3 встановлено лічильних тепла матеріали справи не містять. Отже підстав вважати, що відповідач невірно здійснив розрахунок не має. Посилання на те, що загальнобудинковий лічильник пошкоджено через затоплення, тому нарахування є невірними спростовується матеріалами справи. Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідачів відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доказів на спростування розміру заборгованості, зазначеної позивачем, матеріали справи не містять. Посилання апелянта на те, що нарахування заборгованості за період з 01.02.2018 року по 31.01.2022 року виходить за межі загального строку позовної давності колегією суддів не приймаються з огляду на таке. Відповідно до ст. 257, п. 4 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема п. 12 такого змісту:«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року. Встановлений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2»в Україні карантин діяв з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року. Таким чином, строк позовної давності було продовжено на весь період дії карантину. Крім того, відповідно до п.19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року, діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні. Тому доводи апелянта про пропуск строку позовної давності є безпідставними. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано застосовував подовження строку позовної давності, оскільки Закон України № 540-IX від 30 березня 2020 року набрав законної сили 02 квітня 2020 року. Рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованість за період з 01.02.2018 року по 31.01.2022 року, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова