LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Волинський апеляційний суд156/1031/24

від 17.12.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 156/1031/24 Головуючий у 1 інстанції: Бахаєв І. М. Провадження № 22-ц/802/1084/24 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 грудня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 03 жовтня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ТОВ «Новий колектор» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 13.04.2021 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною даного договору. За умовами кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 14000,00 грн з первинним строком кредитування 56 календарних днів з дня отримання за процентною ставкою у розмірі 64,4 %. Зазначає, що 26.12.2023 між ТОВ "Споживчий центр" та ТОВ "Новий колектор" укладено договір факторингу № 261223-10, згідно з яким на користь позивача відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором, платежів, боржником за яким є ОСОБА_1 . Позивач указує, що ТОВ "Споживчий центр" свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 14000,00 грн, у свою чергу відповідач свої зобов`язання за кредитним договором виконує неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 20.08.2024 утворилась заборгованість у розмірі 22016,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 14000,00 грн та за відсотками 8016,00 грн, чим порушуються його права. На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 22016,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 14000,00 грн і за відсотками - 8016,00 грн та судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп. Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 03 жовтня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованість за кредитним договором №13.04.2021-100003851 від 13.04.2021 станом на 20.08.2024 у розмірі 22016,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 14000,00 грн, заборгованість за відсотками - 8016,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» 2422 гривні 40 копійок судового збору. Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим на підставі невідповідності висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Просив рішення скасувати і відмовити в позові. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , покликаючись на загальні норми законодавства, заперечував укладення ним спірного кредитного договору. Зазначав, що судом першої інстанції не надано жодної належної оцінки поданому ним відзиву на позовну заяву. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Згідно із ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як визначено ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень ч.1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи викладене, розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд доходить наступних висновків. Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в судовому порядку не оспорювалося дійсність укладеного з ТОВ «Споживчий Центр» кредитного договору та його умови, не спростовано і в цьому провадженні факт існування кредитних правовідносин між сторонами спору, отримання ним кредитних коштів , а також не спростовано правильність і правомірність нарахування заборгованості. Крім того, судом враховано, що відповідачем була здійснена оплата в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором в розмірі 1000,00 грн, що судом розцінено як визнання відповідачем боргу. Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає з огляду на наступне. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Судом першої інстанції встановлено, що 13.04.2021 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13.04.2021-100003851 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною даного договору. За умовами кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 14000,00 грн з первинним строком кредитування 56 календарних днів з дня отримання коштів за процентною ставкою у розмірі 64,4 % за 56 днів користування. 26 грудня 2023 року між ТОВ "Новий Колектор" та ТОВ "Споживчий центр" укладено договір факторингу № 261223-10, відповідно до умов якого ТОВ "Споживчий центр" відступило за грошові кошти ТОВ "Новий колектор" право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і щодо відповідача. На підтвердження укладення кредитного договору № 13.04.2021-100003851 позивачем додано копії заявки ОСОБА_1 , пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), паспорту споживчого кредиту, підтвердження укладання кредитного договору з підписами позичальника на всіх документах, а також копії паспорта відповідача та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (а.с.8-14). Судом установлено, що позичальник свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим, відповідно до наданого розрахунку, станом на 20.08.2024 утворилась заборгованість у розмірі 22016,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 14000,00 грн, заборгованість за відсотками складає 8016,00 грн. Факт перерахування відповідачу коштів у розмірі 14000,00 грн на виконання умов договору позики підтверджується копією квитанції Liqpay (ID платежу 1618701326) на суму 14000,00 грн 13 квітня 2021 року о 16:07, що відповідає часу підписання електронним підписом підтвердження укладення кредитного договору та пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), призначенням якої зазначено : «видача за договором № 13.04.2021- 100003851». Окремо вказано посилання на сайт платника sgroshi.com.ua (що є офіційним сайтом первісного кредитора) та карти/рахунку отримувача: НОМЕР_1 (а.с.7). Також позивачем додано довідку субконто (виписка з рахунку) за договором № 13.04.2021- 100003851 від 13 квітня 2021 року, з якої вбачається, що 13 квітня 2021 року ОСОБА_1 згідно з платіжним ордером на списання грошових коштів упр006278450 від 13.04.2021 було видано 14000,00 грн. Разом з тим, у довідці вказано, що 08.05.2021 року позичальником ОСОБА_1 внесено 1000 грн на погашення заборгованості (а.с.18). Заперечуючи проти позову, відповідач не надав будь-яких доказів виписки з його особового рахунку, доступ до якої він має, як клієнт, та банк-емітент банківської карти, чи довідки про відсутність у нього банківської карти на момент здійснення перерахування коштів. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу № 261223-10 від 26.12.2023 року за вих. № 4644, а також вимога про сплату заборгованості від 26.12.2023 року за вих. № 46443 (а.с.19). Отже, станом на дату подання позовної заяви до суду ТОВ «Новий колектор» є єдиним кредитором за спірним кредитним договором, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 . Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами. Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 ст. 599 ЦК України передбачається, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з положеннями ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Також згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також апеляційний суд приймає до уваги, що у статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»). Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з пунктом 1 статті 9 ЗУ «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному вебсайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. Відповідач пройшов реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Споживчий центр», отримавши відповідний цифровий пароль на номер свого мобільного телефону, що свідчить про те, що він ознайомився з Правилами (примірним договором) та іншою наданою інформацією. Для оформлення кредиту та коштів відповідач обрав бажану суму кредиту та строк кредитування; ознайомився з текстом договору, що пропонувався для укладання, Правилами, інформацією, зазначеною в статті 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовий послуг», та іншою необхідною інформацією, шляхом перенаправлення (відсилання) до них, що повністю відповідає частині 5 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію», про що відповідач поставив відповідну відмітку в електронній системі Товариства, після чого створив заявку на отримання коштів згідно з обраними ним умовами. Після укладання в електронному вигляді зазначеного правочину позичальнику були надані відповідні кошти від кредитора, права вимоги щодо стягнення заборгованості за якими увійшли до переліку тих, що передані за договорами факторингу позивачу у справі. Враховуючи викладене, правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд вважає, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором, не повернув їх у визначені строки разом зі сплатою відсотків, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні в позивача за укладеним договором факторингу, та розмір якої відповідачем не спростований належними доказами. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доказів належного виконання своїх договірних зобов`язань щодо повернення коштів відповідачем суду не надано. Таким чином, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість заявлених у справі позовних вимог. Доказів для підтвердження своїх доводів апелянтом не було надано ні в суді першої, а ні апеляційної інстанції. Відтак, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін. За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 03 жовтня 2024 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»