Постанова 4811 № 463/5585/22

Справа № 463/5585/22 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/1308/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., секретаря: Салати Я.І. з участю: представника Львівської міської ради - Вовк І.В., представника Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради Башти , представника Іванчук С.Р. Роюк Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, про знесення об`єкта самочинного будівництва,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2022 року Львівська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_1 про знесення об`єкта самочинного будівництва. Позовні вимоги обгрунтовували тим, що за результатами комісійного обстеження земельної ділянки, площею 0,0029 га, розташованої між будинками АДРЕСА_1 , представниками Львівської міської ради було встановлено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки шляхом будівництва на ній гаражу, розмірами 6,27х4,70 м, площею 29,5 м.кв. та фактичне використання земельної ділянки площею 0,0029 га для його обслуговування. В подальшому, було встановлено, що будівництво гаража відбулося за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради, угоди про надання у користування (оренду) відповідача відповідної земельної ділянки, без затвердження містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки. Земельна ділянка під гаражем перебуває у комунальній власності, у приватну власність відповідача не надавалася, розпорядження Личаківської районної адміністрації щодо надання дозволу на експлуатацію гаража не приймалося. У відповідь на запит від 13 травня 2022р Личаківської районної адміністрації, відповідач листом від 18 травня 2022р надала інформацію, що гараж був встановлений згідно з рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова №1199 від 10 грудня 1974р. Однак, п.1 цього рішення надавався дозвіл ОСОБА_2 на встановлення металевого збірно-розбірного гаража в торчевій частині житлового будинку АДРЕСА_2 . За таких обставин, відповідачем збудовано об`єкт нерухомості на земельній ділянці, яка йому не була у встановленому законом порядку відведена під будівництво, без відповідних документів, які надають право на виконання будівельних робіт, без затвердженого проекту, а тому таке будівництво є самочинним. А оскільки особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває права власності на таке, а власник земельної ділянки заперечує щодо узаконення такого будівництва. З врахуванням зазначених обставин Львівська міська рада просила: зобов`язати ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва гараж, площею 29,5 кв.м., що розташований між будинками АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 0,0029 га. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року відмовлено в задоволені позову Львівської міської ради до ОСОБА_1 про знесення об`єкта самочинного будівництва гараж площею 29,5 кв.м., що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0029 га. Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила Львівська міська рада. В апеляційній скарзі покликається на те, що реєстратором не встановлювалась відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, що призвело до протиправної реєстрації за ОСОБА_1 речових прав на нерухоме майно: гараж, площею 22, 8 кв.м. на АДРЕСА_3 . Вказує, що така реєстрація від 09 жовтня 2023 р. (індексний номер витягу 349710011) здійснена з порушенням ст. 78 ЦПК України, а відтак не могла бути використана судом при ухваленні рішення у справі. Стверджує, що Львівська міська рада, як власник вказаної земельної ділянки, не надавала згоди Відповідачці для зведення цегляного гаражу. Вказане підтверджується доданим до позовної заяви актом обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 від 13 липня 2022 р. №

25. Крім цього зазначає, що факт самочинного зведення гаража не заперечує і сама Відповідачка ОСОБА_1 , зокрема, у наданих поясненнях. Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як правильно встановлено судом першої інстанції, із представленого позивачем акту обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_6 та плану-схеми до нього від 13 липня 2022 за №25 (а.с.9-14), комісією за участі представників Львівської міської ради та Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради проведено обстеження в ході якого встановлено, що між будинками АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку, шляхом будівництва цегляного гаража з розмірами 6,27х4,7 м (площею 29,5 м.кв.) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею, 0,0029 га для його обслуговування, за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавалися. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 за період з 1995 по час обстеження не приймалося. Таким чином, позивач вважав, що відповідачкою незаконно зайнято земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності та без жодних дозвільних документів, самочинно, споруджено на ній капітальну споруду, яка порушує право позивача. Дійсно, відповідно до частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Конституція України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності (стаття 143). Згідно зі статтями 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини першої статті 80 ЗК України). Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частини перша - друга статті 83 ЗК України). У частині другій статті 152 ЗК України зазначено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту спорудження саме відповідачем будь-якої капітальної споруди, в тому числі цегляного гаража на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності позивачем суду не надано. Так, рішенням Червоноармійської районної ради №1199 від 10 грудня 1974 року, ОСОБА_2 , як людині з інвалідністю ІІ групи, було надано дозвіл на встановлення металевого збірно-розбірного гаража в торчевій частині житлового будинку АДРЕСА_5 . У відповідності до наведенного рішення спочатку було встановлено металевий гаражний бокс, який безпосередньо прилягав до зовнішньої стіни будинку, а в подальшому зведено капітальний. Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Роюк Л.І., після набуття у серпні 2012 року відповідачкою права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , гараж загальною площею 22.8 кв.м був складовою данного будинковолодіння. Тому у Витягу з державного реєстру речових прав за ОСОБА_1 04 жовтня 2023 року було зареєстровано житловий будинок садибного типу загальною площею, 266 кв.м. разом з гаражем, загальною площею 22,8 кв.м. як складовою будинку Таким чином, наданий суду акт від 13 липня 2022 №25 не може підтверджувати самовільного захоплення відповідачкою частини земельної ділянки орієнтованою площею 0,0029 га, оскільки він (Акт обстеження) не являється документом, що підтверджує право власності на землю та не містить даних про розташування в натурі на місцевості земельної ділянки по відношенню до інших об`єктів нерухомості. Крім цього, як вбачається із листа регіональної філії АТ «Укрзалізниця» від 11 травня 2023 року, за наслідками комісійного обстеження земельної ділянки залізниці, яка розташована по АДРЕСА_1 з 4 км+880 м по 4 км+920 м з лівої сторони за напрямком зростання кілометрів, виявлено самовільно збудований гараж, який частково знаходиться на земельній ділянці залізниці, на відстані 8,5 м. від осі під`їзної залізничної колії, в той час, як ширина смуги відведення залізниці в даному місці складає 11 м. Враховуючи наведене, регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» наддала завірене належним чином викопіювання згідно матеріалів інвентаризації 1998 №96017 Львівтранспроект «План смуги відчуження Львівської залізниці, в межах міста Львова», листом №16 буде вживати усі необхідні заходи з метою захисту порушених прав та законних інтересів АТ «Укрзалізниця» у сфері земельних відносин, а сааме усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою АТ «Укрзалізниця» на землекористування (а.с.107-108). Отже, при наявності очевидних суперечностей на чиїй земельній ділянці споруджений спірний гараж (землі Львівської міської ради чи землі АТ «Укрзалізниця») та хто саме здійснив переобладнання металевого гаражу на капітальну споруду ( ОСОБА_2 у 1974 році чи ОСОБА_1 з моменту реєстрації права власності на будинковолодіння у 2012 році) вимоги про знесення нерухомого майна у даний час є крайним заходом і недоцільним у данному спорі. Скасування центральною колегією міністерства юстиції України рішення державного реєстратора Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області від 09 жовтня 2023 року №69660681 щодо житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_3 не може бути підставою для задоволення позовних вимог Львівської міської ради, щодо знесення ОСОБА_1 гаражу площею 29,5 кв.м., що знаходиться між будинками АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0029 га через вищенаведені мотиви. За таких обставин, колегія дійшла висновку, що в суді першої та апеляційної інстанції позивач не довів належними та допустимими доказами факту самочинного будівництва відповідачкою цегляного гаража на земельній ділянці площею -,0029 га між будинками АДРЕСА_6 , а відтак і свого суб`єктивного права на заявлення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні такою ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого цегляного гаража. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Львівської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.