Постанова 4851 № 520/4525/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2024 р. Справа № 520/4525/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.05.24 по справі № 520/4525/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач, в/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в період з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2023 рік. - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року перерахувати та виплатити йому додаткову грошову винагороду в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в період з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023, а також грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в період з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року перерахувати та виплатити додаткову грошову винагороду ОСОБА_1 в розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в період з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023. В задоволені решти вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на наказ Міністра оборони України № 44 від 25.01.2023 (набрав чинності з 01.02.2023), а також на нову редакцію від 11.08.2023 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022, що застосовується з 01.06.2023, зазначив, що ОСОБА_1 в період з 05 травня до 12 листопада 2023 року перебував в лікувальному закладі у зв`язку з хворобою, та будучи звільненим від виконання службових обов`язків, бойових (спеціальних) завдань, наказів (розпоряджень) командирів не виконував, то підстави для виплати йому під час лікування додаткової винагороди відповідно до чинного на момент спірних правовідносин законодавства відсутні. Позивач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач до 12.11.2023 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира інженерно-саперного взводу. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.11.2023 року № 123-РС звільнений з військової служби у відставку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 12.07.2023 № 320, молодший сержант ОСОБА_1 в період з 30.06.2022 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 31.04.2023,з 01.05.2023 по 04.05.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України на підстав бойових розпоряджень командира. 19.04.2023 в результаті виконання бойового завдання із захисту Батьківщини отримав акубаротравму, мінно-вибухову травму. 27.04.2023 після скарг на кашель з мокротинням, підвищену температуру та задиху виконана СКТ ОГК №867713 та в нього виявлені зміни у лівій легені, після чого 11.05.2023 його було госпіталізовано та проводилось лікування з приводу лівобічної пневмонії. 06.06.2023 рішенням ЦЛКК йому встановлений діагноз ВДТБ, 08.06.2023 рішенням ЦЛКК йому встановлений діагноз Пре-ШЛС-ТБ верхньої частки лівої легені (інфільтративний) Дестр-, МБТ+, М-, МГ+, Ріф+, rTM4+(HEtQ), К+, фТМЧІ+(LfхМfх), Гіст0, (ВДТБ). Надалі позивач проходив тривале лікування та обстеження, перебував на стаціонарному лікуванні в Харківському обласному протитуберкульозному диспансері № і 3 01.06.2023 по 09.10.2023 та надалі перебував на лікуванні в Харківському обласному протитуберкульозному диспансері №

1. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 1937 від 02.10.2023, захворювання та травма позивача пов`язані із захистом Батьківщини; на підставі статті 2 а графи II Розкладу хвороб позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Під час подання рапорту командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення, позивач просив здійснити повний розрахунок відповідно до норм чинного законодавства. Надалі позивачем отриманий витяг з наказу командира НОМЕР_1 від 22.11.2023 № 323 про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, а також про виплату надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, та щомісячну премію у розмірі 480% посадового окладу за період з 01 по 22 листопада 2023 року, грошову компенсацію за 10 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за 27 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік. 07.12.2023 позивач звернувся із заявою до командиру військової частини НОМЕР_1 з вимогою виплатити йому додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн щомісячно за час лікування з травня 2023 року по день звільнення з військової служби - 12.11.2023, оскільки він перебував у статусі військовослужбовця та мав право на отримання такої додаткової винагороди навіть за час перебування на стаціонарному лікуванні захворювання, отриманого під час захисту Батьківщини. Згідно з відомістю № 192 від 16.12.2022 позивачу ОСОБА_1 виплачено в/ч НОМЕР_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 13703,62 грн. Листом від 21.01.2024, посилаючись на пункт 1-1 Постанови № 168, позивачу відмовлено у наданні додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн за період його лікування з травня 2023 року по 12 листопада 2023 року, оскільки для цього немає підстав через те, що в цей період він не виконував бойових (спеціальних) завдань у зв`язку з військовою агресією РФ, а перебував на лікуванні. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28.02.2022 ( далі- Постанова №168) в редакції від 21.01.2023 передбачено умови для отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, а саме: 1) період дії воєнного стану; 2) особа є військовослужбовцем ЗСУ. Суд вважав, що ці дві умови в даній справі виконані, оскільки , на момент перебування на лікуванні, ОСОБА_1 був у статусі військовослужбовця ЗСУ та під час його знаходження на лікуванні, в Україні введений воєнний стан, що діяв увесь період його стаціонарного лікування. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ). Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває на даний час. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова КМУ № 168). Пунктом 1 Постанови КМУ № 168 ( в редакції від 20.01.2023) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).. Відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови № 168 (в редакції, чинній на час розглядуваних правовідносин), відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Аналіз наведених норм Постанови №168 дає підстави для висновку про встановлення лише двох умов, необхідних для виплати 30000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: період дії воєнного стану та статус військовослужбовця Збройних Сил України. При цьому Постанова № 168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості днів перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини або перебуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується 30 000 грн. Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Свідоцтва про хворобу №1937 від 02.10.2023, затвердженого 12 Регіональною військово-лікарською комісією, позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що позивач після отримання тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я у період з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що зазначені вище дві умови для виплати 30 000 грн додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови № 168, в даній справі виконані, оскільки на момент перебування на лікуванні ОСОБА_1 був у статусі військовослужбовця ЗСУ під час його знаходження на лікуванні в Україні був введений воєнний стан, що діяв увесь період його лікування. Таким чином, вимоги позивача про виплату йому додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в період з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023 є обґрунтованими та Позивач мав право на отримання цих коштів. Посилання апелянта на нову редакцію Постанови №168 від 11.08.2023, що застосовується з 01.06.2023, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, положення нової редакції Постанови №168 від 11.08.2023 не підлягають застосуванню до правовідносин, що розглядаються. Щодо посилань апелянта в обґрунтування апеляційної скарги на наказ Міністра оборони України №44 від 25.01.2023 (набрав чинності з 01.02.2023), колегія суддів зазначає наступне. Наказом Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023 внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі-Порядок № 260) : його доповнено новим розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану». Згідно з цим розділом 30 000 гривень виплачуються військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):-у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);-з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;-із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями. Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Постанови № 168 з одного боку, та Порядком №260 - з іншого боку- в частині підстав отримання військовослужбовцями додаткової винагороди 30000 грн. За Постановою № 168 це лише 2 умови: період дії воєнного стану та статус військовослужбовця Збройних Сил України, а Порядком № 260, з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства оборони України № 44 від 25.01.2023, передбачено додаткові умови для виплати цієї додаткової винагороди. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, враховуючи обставини справи: отримання позивачем- військовослужбовцем захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, під час виконання бойового завдання, з метою ефективного захисту його прав, колегія суддів вважає, що у цій справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Постанови №168, а не Порядку №260 ( з урахуванням змін , внесених наказом Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023). За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні з 05.05.2023 по день звільнення з військової служби 12.11.2023. Доводи апеляційної скарги зазначені вище, висновків суду першої інстанція не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права. Таким чином, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 1 травня 2024 року по справі № 520/4525/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін