Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7823/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7823/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 16 грудня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2023 по день фактичного розрахунку - 28.04.2024 включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2023 по день фактичного розрахунку - 28.04.2024 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.07.2023 у справі №560/6632/23 відповідач 28.04.2024 виплатив грошове забезпечення в розмірі 82320,85 грн. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні є протиправною, а відтак вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2023 по 28.09.2023. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 160110,10 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 проходив службу у військові частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2023 №69 позивач з 27.03.2023 виключений зі списків особового складу. Рішенням від 10.07.2023 у справі №560/6632/23 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). 28.04.2024 відповідач виплатив грошове забезпечення в розмірі 82320,85 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.03.2023 по 28.04.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16. Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17. Рішенням суду від 10.07.2023 у справі №560/6632/23 встановлене право позивача при звільненні з військової служби на отримання індексації грошового забезпечення. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. Позивач звільнений з військової служби з 27.03.2023. Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 28.03.2023, з дня, наступного за днем, у якому позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення. Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 28.03.2023 по 28.04.2024. Вирішуючи зазначений спір, слід зазначити, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22. Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 28.04.2024 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 28.04.2024, лише в межах шести місяців - з 28.03.2023 по 28.09.2023. Відповідно до довідки від 03.06.2024 №593/839 про заробітну плату позивача за січень - лютий 2023 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 51061,90 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 59 календарних днів. Таким чином, середній заробіток позивача складає 865,46 грн (51061,90 грн : 59 днів). Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.03.2023 по 28.04.2024 судом першої інстанції враховано обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 185 календарних днів (з 28.03.2023 по 28.09.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 160110,10 грн (865,46 грн х 185 календарних днів). Відтак, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 160110,10 грн, за період з 28.03.2023 по 28.09.2023. З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводами апеляційної скарги не доведено правомірності відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.