Постанова 4818 № 638/16029/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/16029/24 Головуючий суддя І інстанції Щепіхіна В. В. Провадження № 22-ц/818/3858/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року, по справі № 638/16029/24, за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на порушення судом норм процесуального права та просить ухвалу скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що суд висновки суду є помилковими, вона не оскаржує рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, а лише заявляє вимогу про зняття арешту з майна, яке належить їй на праві власності. Вказує, що не має захистити своє порушене право у спосіб інший, ніж звернення з позовом про зняття арешту, оскільки фактично не є боржником у виконавчому провадженні. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказаним вимогам оскаржене судове рішення відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження суд виходив із того, що позивач у справі ОСОБА_1 є боржником в межах виконавчого провадження, тобто стороною виконавчого провадження, а отже під час виконавчого провадження вона просить зняти арешт з її майна, - тому така справа не може розглядатися у порядку судового контролю за виконанням рішення суду, а не у формі звернення до суду з відповідним позовом, тобто в межах окремої справи. Таким чином, позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця у порядку, визначеному розділом VII ЦПК України, а не в порядку цивільного судочинства (позовного провадження), у зв`язку з чим позовну заву з додатками необхідно повернути заявнику. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно є боржником у виконавчому провадженні та просить суд зняти арешт, накладений на все нерухоме майно постановою від 11.02.2005 року державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №052164 з виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, на підставі якого було видано виконавчий лист №9941/02 від 28.02.2003 року. Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалась на те, що під час реєстрації за нею права власності на частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 їй стало відомо, що 25.02.2005 року Першою Харківською міською нотаріальною конторою накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 1718054, підстава обтяження повідомлення 2079, 11.02.2005 ВДВС Дзержинського району м.Харкова. З відповіді Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУМЮ вбачається, що в результаті перевірки Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна номери обтяжень, накладені на підставі повідомлення Дзержинського ВДВС №2079 від 11.02.2005 року ідентифікувати виконавче провадження, в рамках якого було винесено повідомлення не вбачається можливим. Згідно копії постанови про арешт нерухомого майна від 11.02.2005 року державним виконавцем Шаховою О.І. ВДВС Дзержинського районного управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа №994/02 виданого 28.02.2003 року Дзержинським районним судом м.Харкова про стягнення заборгованості на користь К «ХТМ» було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Згідно із пунктом 1 частини 1статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Таким чином, за змістом наведених положень Закону України "Про виконавче провадження", в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття арешту з нього може звернутись особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії). Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України. Тобто, у разі, якщо арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Позивач ОСОБА_1 була боржником та стороною у виконавчому провадженні. Оскільки виконавцем при закінченні виконавчого провадження не було вирішено питання про зняття арешту, ОСОБА_1 має право звернутися зі скаргою на дії, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. Дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги про те, що на момент звернення до суду виконавчого провадження наразі вже не має, судова колегія відхиляє за безпідставністю. Законом України «Про виконавче провадження»та цивільно процесуальним законом чітко визначено діючий у таких випадках порядок зняття арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складений 16 грудня 2024 року. Головуючий В.Б.Яцина Судді Ю.М.Мальований Н.П.Пилипчук