Постанова Закарпатський апеляційний суд № 303/4120/23

Справа № 303/4120/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 05 грудня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2023 року, ухвалене головуючим суддею Мирошниченко Ю.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю встановив: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Позов мотивовано тим, що позивачка з 21 листопада 2003 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , право власності на яку набула відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.10.2012 на підставі рішення виконкому Мукачівської міської ради № 242 від 25.09.2012. Власником спірної квартири № 2 зазначеного будинку, якою вона користується протягом п`ятнадцяти років, є Мукачівська міська рада. У вказаній квартирі нею зроблено ремонт та постійно покращувалися житлові умови. Жодних договорів між сторонами не укладалося, тому договірних зобов`язань не виникало. Квартирна АДРЕСА_3 не передавалася ОСОБА_1 у користування за договором оренди чи у безоплатне користування. Позивач не отримувала ордер на проживання, чи згоду будь-якої особи на проживання. З врахуванням вимог ст.ст. 328, 344 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 за набувальною давністю. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник П.П., подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховані фактичні обставини справи та безпідставно відмовлено в задоволенні позову. Зазначає, що добросовісним безспірним користуванням квартирою АДРЕСА_3 підтверджено свідками та актом. Відповідач, який нібито має право на квартиру в силу закону стверджував, що недобросовісність дій позивача підтверджено приватизацією квартири № 4 . Вказану квартиру родина позивача приватизувала 25.09.2012, коли вже понад дев`ять років квартирою № 2 позивач користувалася. Належність квартири 4 до комунальної власності, яка шляхом приватизації передана у приватну власність, жодним чином не вказує на належність квартири № 2 тому ж самому суб`єкту. Відповідача жодного разу за 20 років користування позивачем квартирою 2 не навідувалися до неї, не складали будь-які акти та не стверджували про належність такого майна. У відзиві на апеляційну скаргу Мукачівська міська рада вказує, що апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не містить висновків суду в частині доведеності позивачем відкритості та безперервності користування квартирою АДРЕСА_3 та те, що на підтвердження добросовісності володіння спірною квартирою позивач не знала та не могла знати про те, що володіє майном Мукачівська міська рада. Однак, вищенаведені доводи позивача суперечать тим обставинам на які посилається позивач, зокрема, що у цьому самому будинку за АДРЕСА_5 , позивачу згідно рішення МВК №242 від 25.09.2012 передано у спільну сумісну власність квартиру №4 , в якій вона зареєстрована та проживає також з 2003 року. Відтак, беручи до уваги конкретні підстави, з яких був пред`явлений позов, та наявні в справі докази та матеріали, такі вказують на наявність законного володільця будинку АДРЕСА_5 міську раду, в якому розташована квартира №2 , про що позивачу поза будь-яким обґрунтованим сумнівом було відомо. Крім того, позивачем не доведено факту добросовісного заволодіння майном, оскільки нею не надано жодного доказу на підтвердження підставності заволодіння спірною квартирою. Позивачем не доведено факту, що на момент заволодіння майном вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на спірну квартиру. Не надано також нею доказів несення витрат на утримання та догляд квартири. Акт, на який посилається позивачка не може буди належним доказом добросовісності володіння спірною квартирою, так як складений самою позивачкою, яка відповідно є зацікавленою особою у вказаному спорі. Крім того, такий акт складений у 2020 році, при тому позов заявлено до суду в 2023 році. Відтак, у справі відсутні підстави, передбачені ст. 344 ЦК України, для визнання за позивачкою права власності на квартиру за набувальною давністю. Визнання за встановлених обставин права власності на квартиру за позивачкою означатиме незаконне позбавлення відповідача права володіння майном, тоді як таке підлягає захисту на тих самих умовах, що і право власності. У справі відсутні й будь-які докази того, що позивачка не може реалізувати свій цивільний інтерес на набуття у власність спірної квартири, що належить Мукачівській міській раді, в інший передбачений законом спосіб. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає що така не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що з 21 листопада 2003 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , право власності на яку набула відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.10.2012 на підставі рішення виконкому Мукачівської міської ради № 242 від 25.09.2012. Власником спірної квартири № 2 зазначеного будинку, якою, за твердженням позивачки, вона з 2003 року користується, є Мукачівська міська рада. Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За нормою ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. У відповідності до вказаної статті володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 Цивільного кодексу України). Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов`язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років). Згідно роз`яснень, які містяться в п.п. 9, 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року за №5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 Цивільного кодексу України). Враховуючи положення ст.ст. 335 та 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст. 214 ЦПК). Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також ч. 4 ст. 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Також, відповідно до роз`яснень, викладених у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння. Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто, на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Таким чином, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Крім того, за змістом ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/17274/17. Так, у своїй постанові від 14.05.2019 у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відповідно до ч.ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 за набувальною давністю, оскільки позивачем достеменно знала що вказана квартира належить Мукачівській міській раді та їй відомий порядок набуття права власності на квартиру. А відтак, відсутні правові підстави для набуття права власності позивачем на спірну квартиру за набувальною давністю. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновком суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, то зазначене є підставою для залишення рішення суду без змін. Розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює. Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник Павло Петрович, залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: