Постанова 4873 № 910/10784/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" листопада 2024 р. Справа№ 910/10784/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яценко О.В. суддів: Хрипуна О.О. Сибіги О.М. секретаря судового засідання Антонюк А.С., за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 21.11.2024 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 (повний текст складено і підписано 05.09.2024) у справі № 910/10784/20 (суддя - Т.В. Васильченко) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про стягнення 1 031 778,05 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс" (далі - відповідач) про стягнення 617266,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не забезпечив схоронність майна, одержаного на підставі договору відповідального зберігання №01/10/2015 від 01.10.2015 та після розірвання договору не повернув майно з відповідального зберігання, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 617226 грн в якості відшкодування вартості втраченого майна на підставі статей 950, 951, 1212, 1213 Цивільного кодексу України. 3. 08.01.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить збільшити позовні вимоги до 1031778,05 грн, з огляду на результати повторної судової експертизи.

4. У судовому засіданні 10.01.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим новою ціною позову є стягнення 1031778,05 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 (повний текст складено і підписано 05.09.2024) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про стягнення 1031778,05 грн. задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» кошти у розмірі 1031778 грн. 05 коп., судовий збір у розмірі 15476 грн. 67 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн. 00 коп.

6. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджено, що поклажодавець звертався до зберігача з вимогою повернути річ (товар) з відповідального зберігання (вимога від 13.11.2019, від 14.01.2020), однак зберігач річ не повернув, у зв`язку з чим порушив свої зобов`язання за договором зберігання та наведені вище норми права, що регулюють спірні правовідносини.

7. Відповідач після вимоги поклажодавця не повернув товар, який був прийнятий ним на зберігання як зберігачем. Кількість товару, яка не повернута зберігачем згідно його бухгалтерської довідки становить 34,560 т металопродукції. При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що кількість нестачі товару має бути зменшена на вагу пакування та вагу відходів внаслідок порізки металопродукції, яка здійснювалась відповідачем на замовлення позивача, оскільки вага пакування товару, а також кількість відходів не підтвердженні будь-якими первинними документами, зокрема, актами про списання відходів, актами утилізації пакування тощо.

8. За результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт не належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором від 01.10.2015 №01/10/15 в частині вжиття заходів забезпечення збереження товару, в тому числі, належного контролю за майном, яке прийнято на зберігання та організації його охорони. При цьому, посилаючись на самовільне вивезення працівниками позивача залишків товару, який перебував на відповідальному зберіганні відповідача, без отримання товарно-супровідних документів, відповідач не надав належних та допустимих доказів у підтвердження даного факту, а надані доповідні записки охоронця та комірника складу суд не приймає до уваги, оскільки вони не є належними доказами у підтвердження вчинення саме позивачем дій на самовільне вивезення всього товару, який залишався на зберігання. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вини третіх осіб у нестачі, позаяк з матеріалів, що пов`язані із кримінальним провадженням, на які посилається відповідач, неможливо дійти висновку про осіб та обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення і сам факт подання заяви про вчинення злочину не може підтверджувати наявність чи відсутність в діях тієї чи іншої особи кримінального правопорушення, до встановлення вини та самого факту у встановленому законом порядку.

9. Оцінивши наявні у справі докази на підтвердження факту завдання позивачу збитків відповідачем, які виникли у зв`язку із втратою переданого йому на зберігання товару, та суми таких збитків, виходячи з принципу справедливості, добросовісності, розумності і найбільш повного відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості не повернутого зі зберігання майна у розмірі 1031778,05 грн, який підтверджений висновком експерта № 48-22 за результатами проведеної повторної судової товарознавчої експертизи за ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/10784/20. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

10. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Ігнатьєв О.Р., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на підставі ордеру від 25.09.2024, 25.09.2024 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить рішення Господарського суду міста Києва 28.05.2024 (повний текст якого складено і підписано 05.09.2024) у справі № 910/10784/20 - скасувати; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про стягнення 1 031 778,05 грн. відмовити повністю; судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову в розмірі 15 476,67 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн. - покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАКТ».

11. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відхилив та не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам самовільного вивезення працівниками позивача залишків товару, який перебував на відповідальному зберіганні відповідача, а саме доповідним запискам охоронця та комірника складу, заяву свідка.

12. Наявними матеріалами справи, на переконання апелянта, підтверджується, що розрахунки позивача стосовно розміру збитків - не підтвердженні відповідними належними та допустимими в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, які свідчили б беззаперечно про конкретний розмір збитків, яких зазнав позивач саме внаслідок дій відповідача.

13. Також, на думку скаржника, позивачем в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтовано заявлену до стягнення вартість майна станом на момент звернення до суду з відповідним позовом, а висновок експертизи, прийнятий судом першої інстанції (№ 48-22 за результатами проведення повторної судової товарознавчої експертизи за ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/10784/20, складеним 30.11.2023), в цій частині є необґрунтованим та невірним, і у якому експертом здійснено фактично вихід за межі спеціальних знань. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

14. Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 апеляційну скаргу у справі № 910/10784/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яценко О.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді Хрипун О.О., Сибіга О.М.

15. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 № 09.1-08/3606/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10784/20 у зв`язку перебуванням суді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці.

16. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024 справа № 910/10784/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Яковлєв М.Л.

17. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 (колегія суддів у складі: Яценко О.В. - головуючого, Сибіги О.М., Яковлєва М.Л.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на рішення Господарського суду міста Києва 28.05.2024 у справі № 910/10784/20 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 р. у справі № 910/10784/20 у справі № 910/10784/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про стягнення 1031778,05 грн.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі № 910/10784/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про стягнення 1031778,05 грн.; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/10784/20 призначено до розгляду на 04.11.2024.

18. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 № 09.1-08/4109/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10784/20 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці 04.11.2024.

19. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 справа № 910/10784/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Сибіга О.М.

20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 (колегія суддів у складі: Яценко О.В. - головуючого, Хрипуна О.О., Сибіги О.М.) прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/10784/20.

21. У судовому засіданні апеляційної інстанції 04.11.2024 представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзвязку. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. 22. 04.11.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс».

23. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (колегія суддів у складі: Яценко О.В. - головуючого, Хрипуна О.О., Сибіги О.М.) задоволено клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про відкладення розгляду справи; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/10784/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» про стягнення 1031778,05 грн. відкладено на 21.11.2024. Позиції учасників справи

24. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Клопотання учасників справи

25. Представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 (колегія суддів у складі: Яценко О.В. - головуючого, Хрипуна О.О., Сибіги О.М.) задоволено заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКТ» про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/10784/20. Явка представників учасників справи

27. У судове засідання 21.11.2024 з`явився представник відповідача.

28. У судовому засіданні 21.11.2024 представник позивача був присутнім в режимі відеоконференції.

29. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.

30. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції просив залишити в силі. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 31. 01.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Савватс" (далі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" (далі - поклажодавець) був укладений договір №01/10/15 відповідального зберігання (далі - договір, договір зберігання), за умовами пункту 1.1 якого поклажодавець доручає, а зберігач приймає на себе зобов`язання з приймання, відповідального зберігання, розвантаження та завантаження металопродукції, що іменується в подальшому "товар".

32. Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

33. Відповідно до пункту 1.2 договору строк зберігання: з моменту передачі товару на зберігання та до закінчення строку дії даного договору.

34. Згідно з пунктом 1.3 договору зберігач приймає на зберігання товар і на вимогу поклажодавця зобов`язується повернути йому товар у схоронності, навіть у разі, якщо строк його зберігання не сплив.

35. За умовами пункту 1.5 договору кількість, номенклатура, вартість переданого на відповідальне зберігання товару зазначається в актах приймання-передачі, що підписуються сторонами (додаток 1 до договору).

36. При прийманні товару на відповідальне зберігання складається акт приймання-передачі товару на зберігання у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної сторони (пункт 1.6 договору).

37. Місце зберігання: 03028, Україна, м. Київ, провулок Мисливський, 1-Б (пункт 1.7 договору).

38. Відповідно до пункту 1.8 договору видача зберігачем товару третій особі або представнику поклажодавця здійснюється лише за розпорядженням на відвантаження (додаток 2), який видається поклажодавцем, з подальшим зняттям з відповідального зберігання виданого товару шляхом оформлення акта зняття товару з відповідального зберігання (додаток №3).

39. За умовами п. 2.1.9 договору зберігач зобов`язаний прийняти весь товар, що передається поклажодавцем на зберігання, забезпечити збереження товару. Зберігач бере на себе повну матеріальну відповідальність за товар в умовах, що не дозволяють змішування з іншими однорідними матеріальними цінностями, що зберігаються на складі зберігача.

40. Зберігач зобов`язується відшкодувати поклажодавцеві документально підтверджені збитки, що завдані зменшенням якості товару, його частковою або повною втратою, а також розташувати весь переданий поклажодавцем на зберігання товар на складі, згідно з п. 1.7 даного договору (п. 2.1.10 договору).

41. За умовами пункту 4.2 договору, в разі втрати, пошкодження товару, що перебуває на відповідальному зберіганні, зберігач зобов`язується повернути поклажодавцеві товар такого самого роду, такої же кількості та якості. Також зберігач за згодою з поклажодавцем може відшкодувати останньому вартість такого товару в повному обсязі. Зберігач повинен виконати зобов`язання, що передбачені цим пунктом, протягом 5-ти днів з моменту їх виявлення.

42. В разі втрати або недостачі товару з вини зберігача, останній відшкодовує збитки поклажодавцеві в розмірі вартості товару. Вартість підтверджується бухгалтерськими документами (п. 4.5 договору).

43. Пунктом 6.1 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2016 р.

44. У подальшому сторони пролонговували дію договору шляхом підписання додаткових угод та додатковою угодою №6 до договору відповідального зберігання від 28.12.2018 узгодили продовжити строк дії договору зберігання на один рік, тобто по 31 грудня 2019 року.

45. Протягом дії договору, позивач, як поклажодавець, передавав, а відповідач, як зберігач, отримував на відповідальне зберігання товари по кількості і якості, про що сторони складали акти передачі та отримання товару на відповідальне зберігання (додаток № 1 до договору), копії яких знаходяться в матеріалах справи.

46. Листом № 374 від 16.10.2019 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору відповідального зберігання з 16 жовтня 2019 року та припинення зобов`язань зберігача та поклажодавця з 16 листопада 2019 року після підписання сторонами акта про зняття товару з відповідального зберігання. 47. 31.10.2019 року відповідач сформував бухгалтерську відомість по товарах на складах на 31.10.2019, що прийняті на відповідальне зберігання від ТОВ "ТАКТ", в загальній кількості 34,560 т. Вказана відомість підписана бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю "Савватс" Сафоновою В.П.

48. Листом № 441 від 13.11.2019 позивач вимагав протягом семи днів видати зі зберігання залишки товару, що залишилися на відповідальному зберіганні згідно з переліком, наведеним у таблиці. При цьому, перелік товару, його кількість у таблиці, наведеній в листі №441 від 13.11.2019 співпадає з раніше сформованою бухгалтерською відомістю відповідача.

49. Листом № 14 від 14.01.2020 позивач повторно просив відповідача видати зі зберігання залишки товару, що залишилися на відповідальному зберіганні згідно з переліком, наведеним у таблиці.

50. У відповідь відповідач надіслав позивачу лист № 16 від 23.01.2020, у якому повідомив про створення комісії з метою проведення інвентаризації товару, для участі у якій позивач представника не направив. При цьому, наголошує, що ТОВ "Савватс" повідомляє, що дія договору зберігання припинена на підставі листа ТОВ "ТАКТ" № 374 від 16.10.2019 і товариством встановлено, що з 16.10.2019 позивач здійснив самостійне вивезення товару, що перебував на відповідальному зберіганні у відповідача, однак на адресу товариства надійшов лист ТОВ "ТАКТ" № 441 від 13.11.2019 про видачу товару з відповідального зберігання. На думку відповідача, такі дії працівників позивача можуть кваліфікуватись як кримінальне правопорушення згідно ст. 190 КК України, у зв`язку з чим товариство звернулось із заявою до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення, про що до ЄРДР внесений відповідний запис.

51. У той же час, попри розірвання договору зберігання, відповідач продовжив надавати послуги по зберіганню, складав акти надання послуг за листопад, грудень 2019 року, січень, лютий, березень, квітень 2020 року, а також реєстрував податкові накладні про надання відповідних послуг, у зв`язку з чим надіслав позивачу акт звірки взаємних розрахунків за період І квартал 2020 р. на суму 188520 грн як дебіторська заборгованість ТОВ "Савватс" по договору зберігання №01/10/15 від 01.10.2015.

52. Відтак, оскільки відповідач після припинення дії договору не повернув зі зберігання залишки товару, переданого йому на відповідальне зберігання згідно договору зберігання, не відшкодував його вартість, позивач звернувся із даним позовом про стягнення вартості втраченого майна, яке перебувало на відповідальному зберіганні у відповідача, однак не повернуто. Як на правову підставу позову позивач посилається як на норми статей 950, 951 так і норми статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

53. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

54. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

55. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

56. Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

57. Згідно пункту 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки внесення встановлюються договором зберігання.

58. Відповідно до частини 1 статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

59. Відповідно до частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України, письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

60. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

61. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

62. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

63. Згідно із ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

64. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

65. За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

66. Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

67. Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

68. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

69. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевим судом в оскаржуваному рішенні правомірно встановлено, що також не заперечується сторонами, що між позивачем, як поклажодавцем, та відповідачем, як зберігачем, виникли правовідносини з договору зберігання, за умовами якого поклажодавець доручає, а зберігач приймає на себе зобов`язання з приймання, відповідального зберігання, розвантаження та завантаження металопродукції, що іменується в подальшому "товар".

70. За умовами договору сторони погодили, що кількість, номенклатура, вартість переданого на відповідальне зберігання товару зазначається в актах приймання-передачі, що підписуються сторонами. При прийманні товару на відповідальне зберігання складається акт приймання-передачі товару на зберігання у двох примірниках, по одному екземпляру для кожної сторони.

71. На виконання умов договору, позивач передавав, а відповідач приймав на відповідальне зберігання товар (продукцію з металу), про що сторонами складались та підписувались без заперечень в межах дії договору акти передачі та отримання товару на відповідальне зберігання, копії яких знаходяться в матеріалах справи, що підтверджує факт передачі позивачем на зберігання відповідача майна (продукції з металу).

72. Скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив та не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам самовільного вивезення працівниками позивача залишків товару, який перебував на відповідальному зберіганні відповідача, а саме доповідним запискам охоронця та комірника складу, заяву свідка.

73. Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями скаржника, у зв`язку з таким:

74. Посилаючись на самовільне вивезення працівниками позивача залишків товару, який перебував на відповідальному зберіганні відповідача, без отримання товарно-супровідних документів, відповідач не надав належних та допустимих доказів у підтвердження даного факту, а надані доповідні записки охоронця та комірника складу суд не приймає до уваги, оскільки вони не є належними доказами у підтвердження вчинення саме позивачем дій на самовільне вивезення всього товару, який залишався на зберігання. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вини третіх осіб у нестачі, позаяк з матеріалів, що пов`язані із кримінальним провадженням, на які посилається відповідач, неможливо дійти висновку про осіб та обставини вчинення відповідного кримінального правопорушення і сам факт подання заяви про вчинення злочину не може підтверджувати наявність чи відсутність в діях тієї чи іншої особи кримінального правопорушення, до встановлення вини та самого факту у встановленому законом порядку.

75. За змістом правовідносин, які виникли між сторонами основним обов`язком зберігача є забезпечення схоронності прийнятої на збереження речі. Виконуючи даний обов`язок, зберігач повинен вжити необхідних заходів для того, щоб запобігти викраденню майна, пошкодженню чи знищенню третіми особами, в тому числі і безконтрольного вивезення майна з території на якій воно зберігається самим поклажодавцем. Отже, зберігач, у разі виявлення факту самовільного вивезення товару, мав би вжити заходи щодо не допуску вивезення товару, в тому числі шляхом виклику поліції у разі необхідності, оскільки саме відповідач є матеріально відповідальною особою за товар, який переданий йому на зберігання і несе повну відповідальність за його схоронність та не допуск вивезення його за межі складу до оформлення у відповідності до умов договору розпорядження на відвантаження та акта зняття товару з відповідального зберігання.

76. Тобто, саме зберігач має вчинити всі необхідні заходи зі збереження речі (обов`язок зі зберігання речі покладений саме на зберігача, як і ризики пошкодження та нестачі речі). При цьому, суд враховує, що речі, передані на зберігання, знаходились на складі відповідача (зберігача), який мав забезпечувати їх схоронність, запобігати неправомірним діям третіх осіб, в тому числі і працівникам поклажодавця.

77. Для професійного зберігача (частина друга статті 950 ЦК України) законодавцем встановлена підвищена - безвинна відповідальність за порушення договору: професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У цьому випадку звільнення виконавця від відповідальності допускається у чотирьох випадках: а) якщо втрата, пошкодження, недостача майна, переданого на зберігання, сталися внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин; б) втрата, пошкодження, недостача майна, переданого на зберігання, сталися внаслідок властивостей речі (авто), про які зберігач не знав і неповинен був знати, приймаючи річ на зберігання; в) втрата, пошкодження, недостача майна, переданого на зберігання, сталися внаслідок умислу або г) грубої необмеженості поклажодавця.

78. Обов`язок доведення наявності перерахованих підстав для звільнення поклажодавця від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання покладається на зберігача.

79. Визначення професійного зберігача за договором зберігання як особи, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (частина друга статті 936 ЦК України) та системне тлумачення норм укладеного сторонами договору вказує на те, що відповідач виступає у договірних відносинах із позивачем як професійний зберігач. ТОВ "Савватс" належним чином зареєстроване як суб`єкт підприємницької діяльності, здійснює функції зберігача тривалий період часу на основі відплатних договорів.

80. Під час розгляду справи відповідачем у відповідності до приписів процесуального законодавства не доведено належними та допустимими доказами, що втрата майна, переданого на зберігання, сталася внаслідок умислу або грубої необмеженості поклажодавця, а подану відповідачем заяву свідка ОСОБА_1 , першого заступника генерального директора ТОВ "Савватс" суд не приймає до уваги, оскільки за приписами статті 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. При цьому, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

81. При цьому, місцевий суд слушно зауважив на суперечливості поведінки відповідача, оскільки стверджуючи про відсутність на складі товару позивача, який перебував на зберіганні станом на 22.11.2019, дата складання доповідної записки комірника відповідача, останній продовжив складати акти надання послуг зберігання за листопад, грудень 2019 року, січень, лютий, березень, квітень 2020 року та реєстрував податкові накладні про надання відповідних послуг.

82. Крім того, скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що наявними матеріалами справи, на переконання апелянта, підтверджується, що розрахунки позивача стосовно розміру збитків - не підтвердженні відповідними належними та допустимими в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами, які свідчили б беззаперечно про конкретний розмір збитків, яких зазнав позивач саме внаслідок дій відповідача.

83. Однак, колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до таких тверджень скаржника, у зв`язку з наступним:

84. Згідно із частиною першою, другою статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

85. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст. 950 ЦК України).

86. За статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

87. Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини другої цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)).

88. Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрату або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

89. До складу збитків, згідно зі статтею 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

90. Таким чином, збитки є наслідком неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

91. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

92. Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу, отже вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

93. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

94. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина 1 статті 936 ЦК України).

95. При цьому, в силу положень ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

96. Приймаючи до уваги вищевикладене, аналізуючи умови укладеного між сторонами договору та встановлені фактичні обставини справи, зважаючи на те, що відповідач не забезпечив належне виконання покладених на нього за умовами договору та вимогами чинного законодавства обов`язки щодо забезпечення схоронності прийнятого на зберігання майна та контролю за його переміщенням, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на нього відповідальності за втрату товару, так як саме не вжиття зберігачем необхідних заходів для того, щоб запобігти втраті майна, переданого на зберігання, має прямий причинний зв`язок з шкодою, яка завдана позивачу у вигляді вартості втраченого товару.

97. За умовами пункту 2.1.10 договору відповідач, як зберігач, взяв на себе зобов`язання відшкодувати поклажодавцеві документально підтверджені збитки, що завдані зменшенням якості товару, його частковою або повною втратою, а також розташувати весь переданий поклажодавцем на зберігання товар на складі, згідно з п. 1.7 даного договору.

98. В разі втрати, пошкодження товару, що перебуває на відповідальному зберіганні, зберігач зобов`язується повернути поклажодавцеві товар такого самого роду, такої же кількості та якості. Також зберігач за згодою з поклажодавцем може відшкодувати останньому вартість такого товару в повному обсязі. Зберігач повинен виконати зобов`язання, що передбачені цим пунктом, протягом 5-ти днів з моменту їх виявлення (пункт 4.2 договору).

99. Відповідно до ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

100. З метою встановлення вартості нестачі товару у справі судом були призначені судові експертизи, зокрема, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 призначено у справі №910/10784/20 повторну судову експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса", відділення в м. Києві.

101. Згідно з висновком експерта № 48-22 за результатами проведення повторної судової товарознавчої експертизи за ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/10784/20, складеним 30.11.2023, ринкова вартість товару за переліком наведеним в даній ухвалі, переданого на відповідальне зберігання та не повернутого станом на дату проведення експертної оцінки, становить 1031778,05 грн; ринкова вартість товару за переліком наведеним в даній ухвалі, переданого на відповідальне зберігання станом на 31.12.2019, становить 495575,22 грн.

102. Місцевий суд обґрунтовано визнав вказаний висновок належним доказом на підтвердження вартості нестачі товару, переданого на відповідальне зберігання згідно умов договору зберігання, що укладений між сторонами, при цьому, скаржник не надав доказів на спростування висновку експерта, його неправильності, неповноти тощо.

103. Відповідно до частини другої, третьої статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

104. Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.

105. Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Розмір збитків, завданих поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості, яка визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.

106. Отже, зазначене спростовує твердження скаржника, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості не повернутого зі зберігання майна у розмірі 1031778,05 грн, який підтверджений висновком експерта № 48-22 за результатами проведеної повторної судової товарознавчої експертизи за ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/10784/20.

107. Що стосується тверджень скаржника, що висновок експерта є необґрунтованим та невірним, і у якому експертом здійснено фактично вихід за межі спеціальних знань, то колегія суддів зазначає наступне:

108. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

109. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

110. Як передбачено ч. 1 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

111. За ч. 3 ст. 98 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

112. У відповідності до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 113. 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 114. 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

115. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.

116. Згідно зі ст. 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

117. У відповідності до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

118. Розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення речі (ст. 1192 ЦКУ). Це корелюється із ч.2 ст. 22 ЦКУ - збитками є витрати, які особа мусить зробити для відновлення порушеного права.

119. Колегія суддів зазначає, що принцип повного відшкодування потерпілому збитків (ст. 22 ЦК України) полягає у передачі потерпілому рівноцінного майна яке має аналогічну ринкову вартість або у передачі грошової компенсації чи стягненні на підставі судового рішення суми за яку позивач може придбати таке майно та в такий спосіб компенсувати шкоду. Таким чином, наведене спростовує твердження скаржника, що визначена експертом сума станом на дату проведення оцінки є необґрунтованою.

120. При наданні оцінки діям сторін, судом також враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в ухвалі від 25.05.2023 у справі №909/1191/21, в якій Велика Палата зауважила наступне:

121. «

11. Колегія суддів КГС ВС зазначила, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) є однією із основоположних засад цивільного законодавства, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

122. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

123. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

124. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб».

125. Крім того, колегія суддів наголошує, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

126. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

127. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 128. 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів" .

129. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

130. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

131. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

132. Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

133. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

134. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

135. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

136. Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

137. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 1031778,05 грн як збитків у розмірі вартості товару, переданого на відповідальне зберігання та неповернутого на вимогу поклажодавця.

138. З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості, у зв`язку з їх доведеністю позивачем в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України.

139. За таких обставин, колегією суддів апеляційної інстанції визнається правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у зв`язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

140. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного рішення відхиляються апеляційним господарським судом як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження.

141. У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

142. Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

143. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

144. Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

145. Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

146. З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/10784/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

147. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» відсутні. Судові витрати

148. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

149. Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Савватс» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/10784/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2024 після виходу з відпустки судді Яценко О.В. Головуючий суддя О.В. Яценко Судді О.О. Хрипун О.М. Сибіга