Постанова 4805 № 274/4947/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/4947/24 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: Головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Борисюк Р.М. Павицької Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) в м. Житомирі цивільну справу № 274/4947/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 жовтня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Хуторної І.Ю. у м. Бердичеві в с т а н о в и в: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01178. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 31 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір про надання фінансового кредиту № ВН23-01178, за умовами якого Товариство надало позичальниці кредит у розмірі 5500 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18,3 % грн за кожні 30 днів. ТОВ «Вендор-Фінанс» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, однак відповідачем в порушення умов договору невчасно та не в повній мірі сплачувались проценти, а також не повернуто кредитні кошти. Оскільки кредит майже не погашався, сума неповерненого тіла кредиту складає 4423,84 грн., а заборгованість по процентах, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, складає 30387,38 грн. Таким чином, загальна заборгованість позичальника складає 34811,22 грн. 05 вересня 2022 року між ТОВ «Вендор-Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит готівкою» ( ТОВ «Кредит готівкою») укладено договір факторингу № 1-09Ф, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором до ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «Кредит готівкою». 12 грудня 2023 року між ТОВ «Кредит готівкою» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (ТОВ «ФК «Гефест») укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 12122023, згідно з умовами якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Гефест». 13 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором від 31 травня 2020 року, укладеним з ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 на даний час є особою, яка має право вимоги до боржника в частині повернення заборгованості за договором та всіх інших платежів по договору, а тому є належним позивачем за даним позовом. За наведених обставин позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по договору про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 від 31 травня 2020 року в розмірі 34811,22 грн., з яких 4423,84 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 30387,38 грн. - проценти за період з 31 березня 2020 року по 01 травня 2024 року. Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що він ( ОСОБА_1 ) на даний час є особою, яка має право вимоги до боржника в частині повернення заборгованості за договором та всіх інших платежів по договору, а тому є належним позивачем за цим позовом. Укладений між ним та ТОВ «ФК «Гефест» договір відступлення прав вимоги №13122023/1 у визначеному законом порядку недійсним визнаний не був, інші учасники справи не заявляли вимог про недійсність (нікчемність) такого договору, оскільки внаслідок укладення цього договору відбулася заміна кредитора, то суд дійшов помилкового висновку, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги. Позиція суду першої інстанції суперечить сталій позиції Вінницького апеляційного суду, що викладена, зокрема, в постановах від 01 травня 2024 року по справі № 136/2032/21, у постанові від 25 червня 2024 року по справі № 138/2971/21, у постанові від 22 травня 2024 року по справі № 128/1644/20, у постанові від 23 травня 2024 року по справі № 128/295/21. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 31 травня 2020 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 (а. с. 3). Згідно з умовами договору кредитор зобов`язувався надати позичальнику, а позичальник зобов`язувався повернути до 24 серпня 2021 року наданий їй кредит у розмірі 5500,00 грн. та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 18,3% за кожні 30 днів. ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» свої зобов`язання щодо видачі кредитних коштів виконало належним чином, що підтверджується видатковим касовим ордером від 31 травня 2020 року (а. с. 8). 05 вересня 2022 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ» було укладено договір факторингу № 1-09Ф. Відповідно до умов договору факторингу право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 від 31 травня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ», що підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги № 1 від 09 вересня 2022 року (а. с. 12-15, 16). 12 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» та ТОВ «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 12122023. Відповідно до умов даного договору право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 від 31 травня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ», що підтверджується витягом з додатку №1 до договору відступлення права вимоги № 12122023 від 12 грудня 2023 року (а. с. 19-20, 21, 22). 13 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №13122023/1. Відповідно до умов даного договору факторингу право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23- 01178 від 31 травня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 було відступлено до ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку №1 до договору відступлення права вимоги № 13122023/1 від 13 грудня 2023 року (а. с. 23-24, 25, 26). З наданого ОСОБА_1 розрахунку заборгованість ОСОБА_2 складає 34811,22 грн : сума неповерненого тіла кредиту складає 4423,84 грн., а заборгованість по процентах, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, складає 30387,38 грн (а.с.11). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що 13.12.2023 між ТОВ "ФК "ГЕФЕСТ" та ОСОБА_1 укладено Договір № 13122023/1 відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "ФК"ГЕФЕСТ" відступає, а ОСОБА_1 приймає належні ТОВ "ФК"ГЕФЕСТ" права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № ВН23-01178 від 31.05.2020. Доказів того, що попередній кредитор ТОВ "ФК "ГЕФЕСТ" був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації матеріали справи не містять та судом таких обставин не встановлено. Тому, оскільки ОСОБА_1 уклав договір відступлення права вимоги як фізична особа, не маюча статусу суб`єкта підприємницької діяльності, ліцензій та дозволів на здійснення банківської діяльності, відсутні підстави для стягнення на його користь боргу за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 від 31.05.2020, що укладений між ТзОВ "ВЕНДОР-ФІНАНС" та ОСОБА_2 . Висновки суду ґрунтуються на правових позиціях Верховного Суду у постановах від 12 квітня 2022 року у справі № 214/932/16 (провадження № 61-10336св19) та від 03 травня 2022 року у справі № 213/1198/15-ц (провадження № 61-867св22), Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року в справі №206/4841/20. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні. Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому слід ураховувати, що у зв`язку з заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року указано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року в справі №206/4841/20, Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошувала на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від висновку в якій має намір відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й на користь фізичних осіб лише за умови, що первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників. Отже, частково відступ від висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), уже відбувся. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що: «в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі; внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину». Однак Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, не вважала таке твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє повністю відступити від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду та сталої практики судів із цього питання. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, від яких просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі встановлено, що 05 вересня 2022 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ» укладено договір факторингу № 1-09Ф, за умовами якого право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 від 31 травня 2020 року, укладеним з ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ». 12 грудня 2023 року вимога за указаним кредитним договором була відступлена ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ», на підставі договору відступлення права вимоги № 12122023. 13 грудня 2023 року ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» на підставі договору відступлення права вимоги № 13122023/1 відступило фізичній особі ОСОБА_1 право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01178 від 31 травня 2020 року. Доказів того, що попередній кредитор ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації матеріали справи не містять та судом таких обставин не встановлено. Встановивши, що ОСОБА_1 уклав договір відступлення права вимоги як фізична особа, не маюча статусу суб`єкта підприємницької діяльності, ліцензій та дозволів на здійснення банківської діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову останнього. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року у справі № 214/932/16 (провадження № 61-10336св19) та від 03 травня 2022 року у справі № 213/1198/15-ц (провадження № 61-867св22) та висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року в справі №206/4841/20. Фактично доводи ОСОБА_1 зводяться до неправильної оцінки уже прийнятих рішень Вінницького апеляційного суду, на які він і посилається в апеляційній скарзі. Разом з тим, обставини у цій справі є суттєво відмінними обставинам вказаних позивачем в апеляційній скарзі справ, оскільки в них предметом спору була заміна стягувача у порядку ст. 442 ЦПК України, тобто уже в порядку виконання рішення суду. У цій справі відступлення права вимоги за кредитним договором від фінансової установи до фізичної особи не допускається, оскільки таке відступлення порушує вимоги законодавства, які регулюють фінансові правовідносини, про що зазначено як в рішенні суду першої інстанції так і у цій постанові. Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відтак, суд першої інстанції зробив правильні висновки з установлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення та ОСОБА_1 на підставі п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді