Постанова 4820 № 674/678/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року м. Хмельницький Справа № 674/678/24 Провадження № 22-ц/4820/2099/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 , на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 вересня 2024 року (суддя Шафікова Ю.Е.) Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат. В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20.04.2012 по справі № 2206/113/12 стягнуто з відповідача на користь позивача, заборгованість в сумі 32577,72, яка складається із основної заборгованості в сумі 27585,59 грн; інфляційних в сумі 3645,35 грн; та 3% річних у сумі 1346,78 грн, а також судовий збір в розмірі 326 грн та інформаційно-технічне забезпечення справи в сумі 120 грн. Постановою про повернення виконавчого документа від 25.12.2014 виконавчий лист №2/2206/129/12 від 23.05.2012 про стягнення заборгованості повернуто стягувачу. Згідно постанови в боржника відсутні кошти та майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна є безрезультатними. Стягнення проведено частково на суму 1734 грн. Залишок боргу становить 30843,72 грн. Вказав, у вказаному виконавчому провадженні не стягнуто з боржника основної суми боргу 27585,59 грн, що є підставою для стягнення інфляційних втрат та 3% річних. А тому з врахуванням викладеного вище та заяви про зменшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати в розмірі 14114,23 грн та 3% річних в розмірі 4101,57 грн. Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 14114,23 грн та 3% річних в розмірі 4101,57 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника Войналовича О.М., подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції помилково визнав обставини, встановлені заочним рішенням Дунаєвецького районного суду від 20.04.2012 у справі № 2206/113/12, оскільки звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні Звертає увагу суду, що ОСОБА_2 не брав участі у судовій справі № 2206/113/12, оскільки у ній винесено заочне рішення, яке ухвалюється виключно у тому випадку, коли відповідач не з`явився в судове засідання. Натомість, суд у справі №2206/113/12 дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути борг на підставі розписки, яка ним не підписана. Оскільки висновок є досить суперечливим, вважає, що така обставина як відсутність підпису на розписці має досліджуватись судом безпосередньо у даній справі. А тому вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив відповідачеві у клопотанні про витребування оригіналу спірної розписки та належним чином не дослідив неналежності відповідача у справі. Вважає, що відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачена ст. 625 ЦК України, не може бути застосована, адже відсутнє саме зобов`язання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 просить рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 вересня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що факт заборгованості відповідача перед позивачем встановлено заочним рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20 квітня 2012 року в справі № 2206/113/12 та визнано відповідачем ще у 2014 році, а неточності в борговій розписці, про які зазначає відповідач не змінюють цього факту. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Заочним рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 20.04.2012 у справі №206/113/12 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою від 02.01.2010 на суму 27585,59 грн задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 32577,72 грн, яка складається із основної заборгованості в сумі 27585,59 грн; інфляційних в сумі 3645,35 грн; та 3% річних у сумі 1346,78 грн, а також судовий збір в розмірі 326 грн та інформаційно-технічне забезпечення справи в сумі 120 грн. Вказане рішення набрало законної сили 04.05.2012. 23.05.2012 Дунаєвецьким районним судом Хмельницької області видано виконавчий лист, який було пред`явлено до примусового виконання. 25.12.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення стягувачу виконавчого листа №2/2206/129/12, виданого 23.05.2012 Дунаєвецьким районним судом, про стягнення заборгованості 32577,72 грн, у зв`язку з тим, що в боржника відсутні кошти та майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Стягнення проведено частково на суму 1734,00 грн. Залишок становить 30 843,72 грн. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду у справі №2206/129/12, а тому, наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч 2 ст. 625 ЦК України. Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Крім того, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. А тому, висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин норм ст. 625 ЦК України є законними та обґрунтованими. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Відповідно до статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено. Зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати індексу інфляції та трьох процентів річних. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність становить три роки. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, служить законним цілям встановлення правової визначеності та остаточності. Воно захищає потенційних відповідачів від прострочених позовів, які буде тяжко заперечити, та несправедливості, яка може мати місце, якщо суд буде змушений ухвалити рішення щодо подій, які відбулися у віддаленому минулому, спираючись на докази, які могли стати недостовірними та неповними внаслідок давності. Разом з цим, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2», на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалася. Також, у п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Окрім того, згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами позивача припадає на час дії карантину або воєнного стану, то він продовжується на строк їх дії. Ураховуючи установлення на всій території України карантину, на період дії якого строки позовної давності продовжувалися, та зупинення перебігу строку позовної давності на період дії воєнного стану, введеного в Україні, судом першої інстанції правильно встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивач не пропустив строк позовної давності. Як вбачається із позовних вимог, ОСОБА_1 , звертаючись до суду, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути інфляційні втрати та 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, покладених на боржника заочним рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у справі №2206/113/12 від 20.04.2012, за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, надавши відповідний розрахунок. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат за неналежне виконання судового рішення в розмірі 18215,80 грн, з яких 14114,23 грн сума інфляційних втрат та 4101,57 грн 3% річних. Висновок суду в частині визначення розміру сум не спростовано відповідачем, власного розрахунку не надано. З ухваленням рішення суду про стягнення заборгованості за позикою, зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за позикою не припинилось і триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Факт отримання ОСОБА_2 коштів в позику встановлено заочним рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області у справі №2206/113/12 від 20.04.2012, яке набуло чинності, не скасоване. А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, ці обставини не підлягали повторному доказуванню при розгляді цієї справи. Преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб`єктивними і об`єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Звільнення від доказування преюдиційних обставин, тобто тих, які встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, відбувається в разі розгляду справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Наявність такої підстави звільнення від доказування зумовлено тим, що особа, яка мала можливість спростувати ту чи іншу обставину в іншому процесі та не зробила цього, не може спростовувати цю обставину й під час розгляду іншої справи між тими самими сторонами. А тому доводи апеляційної скарги про те, що не існує самого зобов`язання є безпідставними. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. За змістом пункту 12 частини 3 статті 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Апеляційний суд констатує, що при подачі відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 просила стягнути з скаржника на користь позивача понесені на стадії апеляційного провадження витрати на професійну правничу допомогу, які складають на час подачі відзиву 15000 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, до відзиву надано ордер на надання правничої допомоги, договір № АО-22 від 24.04.2024, додаток до договору №1 від 24.04.2024, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги від 14.11.2024. Надані представником відповідача Керницькою О.В. документи підтверджують, що ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи на стадії апеляційного провадження поніс витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн. В свою чергу, сторона відповідача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката представника позивача, їх неспівмірність, з відповідним обґрунтуванням, не подавала. А тому, колегія суддів вважає, що у зв`язку з відмовою в позові та залишенням апеляційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн, які є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 09 вересня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 12 грудня 2024 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай