Постанова 4850 № 200/3769/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2024 року справа №200/3769/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Гайдара А.В., розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 200/3769/24 (головуючий І інстанції Циганенко А.І. ) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії ,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач, ВЧ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 28.05.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.11.2022, виплаченого 28.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №200/5046/22,зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 28.05.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.11.2022, виплаченого 28.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №200/5046/22. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024року адміністративний позов задоволено, а саме суд: Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 28.05.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.11.2022, виплаченого 28.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №200/5046/22. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 28.05.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 03.11.2022, виплаченого 28.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №200/5046/22. Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначено, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначив, що на момент звернення з адміністративним позовом позовна заява не була підписана представником позивача, що має наслідком залишення позову без розгляду згідно з пунктом 2 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України; Також, відповідач заявив про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, і, з урахуванням дати подання позовної заяви 09.06.2024, вказав, що вимоги щодо нарахування компенсації втрати частини грошових доходів не можуть бути задоволені за період до 09.06.2021, тобто за межами трирічного строку позовної давності; Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться, отже нарахування компенсації втрати частини доходів має закінчитись 30.04.2024, а не тривати до 28.05.2024, як це просить позивач. Скаржник зазначає, що встановлюючи факт затримки грошових доходів, які не мають разового характеру, суд послався на перерахунок грошового забезпечення позивачки, проведений за рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5046/22, яке набрало законної сили 03 квітня 2024 року. Так суд визнав встановленою ту обставину, що 28.05.2024 позивачці була здійснена виплата саме на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5046/22. Проте жодних доказів цього матеріали справи не містять, в справі є лише копія довідки банку, яка підтверджує зарахування на рахунок позивачки суми в розмірі 166 238,93 грн. з призначенням платежу «Заробітна плата». Також, згідно з пунктом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять як виплати, які не мають разового характеру (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія)), так і одноразові додаткові види грошового забезпечення. Суд не перевіряв та не встановлював, які з виплат, які були виплачені за рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5046/22 не мали разового характеру. Також, суд не встановив помісячно суму нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу, після утримання податків і обов`язкових платежів, що не дає змогу виконати прийняте судове рішення таким чином, щоб можливо було перевірити, що виконання проведено згідно з судовим рішенням. Суд не встановлював дат нарахування сум виплаченого доходу та утримання податків, що є необхідним, оскільки за статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, та після утримання податків і обов`язкових платежів. Також суд не встановлював конкретні періоди нарахування суми компенсації, зазначивши лише період, початком якого є дата, з якою здійснювався перерахунок грошового забезпечення (а мав бути зазначений місяць, наступний за місяцем, в якому порушено строк виплати нарахованого доходу), а закінченням є дата виплати доходу (проте весь місяць, в якому виплачено дохід, не мав включатись в цей період). Скаржник зазначає, що відповідачем проти заявленого позову було висловлено всього 3 аргументи, які суд не розглянув жоден та не зазначив в судовому рішенні мотивів їх відхилення. Скаржник наголошує, що з огляду на зазначене, у разі, якщо ухвалене судове рішення не буде скасовано, та/або суд апеляційної інстанції не відреагує на такий факт порушення суддею вимог процесуального закону ухваленням окремої ухвали щодо судді суду першої інстанції, він не матиме іншого виходу, окрім як ініціювати дисциплінарну відповідальність судді. Так відповідач наголошує, що представником позивача, при оформленні документів у справі, використано графічне відтворення власноручного підпису у наступних документах: у позовній заяві, електронна копія якої направлена 09.06.2024 о 18.33 представником позивача до суду (в складі додатку до електронного документа файлі «Позовна заява з додатками.pdf»); у клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача та його представника від 09.06.2024 року, електронна копія якого направлена 09.06.2024 о 18.33 представником позивача до суду (в складі додатку до електронного документа файлі «Позовна заява з додатками.pdf»); у клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача та його представника від 19.06.2024 року, електронна копія якого направлена 19.06.2024 представником позивача до суду (в складі додатку до електронного документа файлі «1. Клопотання.pdf»). Оскільки позов було подано з використанням підсистеми Електронний суд Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, така перевірка полягає не тільки у перевірці наявності власноручного підпису на позові, а і у перевірці наявності кваліфікованого електронного підпису та його значенні. Додані до первинної заяви у складі файлу фотокопії заяв та відповідних клопотань є саме електронними копіями паперових документів, які мають відповідати своїм паперовим оригіналам. Саме відповідність електронної копії паперовому оригіналу підтверджується (засвідчується) кваліфікованим електронним підписом особи, яка направила документи за допомогою підсистеми Електронний суд. Відповідач не володіє достовірною інформацією, чому представник позивача Дяченко Олексій Володимирович не підписує власноручним підписом позовні заява, які ним подаються за допомогою Електронного кабінету. Також скаржник зазначає, що адміністративні суди всіх інстанцій у адміністративних справах застосовують положення статті 233 Кодексу законів про працю України, яка регулює строки позовної давності. Тобто позовна давність застосовується і в публічних правовідносинах. Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за строк, що перевищує три роки від дати подання адміністративного позову, а саме за період з 30.01.2020 по 09.06.2021. З огляд на пропуск строків позовної давності та заяву відповідача про застосування строку позовної давності у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 по 09.06.2021 слід було відмовити. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 29 серпня 2016 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №183 По стройовій частині м. Маріуполь ОСОБА_1 прийнята на військову службу за контрактом строком на три роки та призначена на посаду бухгалтера фінансової служби ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 29 серпня 2016 року. 04 листопада 2022 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №263мтд Про стройовій частині м. Кременчук головний сержант ОСОБА_1 вибула у соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04 листопада 2022 року по 30 серпня 2025 року. 15 листопада 2022 року позивач звернулась із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 , в якій просила провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 29.08.2016 по 28.02.2018, застосувавши базовий місяць січень 2008 року, провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.11.2022 та надати відповідні документи. 05 січня 2023 року військова частини НОМЕР_1 листом №0101 повідомила ОСОБА_3 про те що, для розрахунку посадового окладу застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.018 (згідно п. 4 ПКМУ від 30.08.017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, особового рядового і начальницького складу та деяких інших осіб). 12 червня 2023 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5046/22, яке набрало законної сили 03 квітня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволений повністю, а саме судом: визнані протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, визнані протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 03.11.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 03.11.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. 28 травня 2024 року відповідачем перераховано на банківський рахунок позивачки грошове забезпечення у загальній сумі 166238,93 гривень. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Частиною 1 - 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, постанови № 704 видало наказ від 07 червня 2018 року № 260, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260). Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Тобто постанова КМУ №704 та Порядок № 260, якими, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії). При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159). Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17). Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року справа №560/8194/20 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки: а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати; в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду; г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду. При цьому, відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У постанові Верховного Суду від 08 березня 2024 року справа № 560/11906/23 зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. Колегія суддів констатувала, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця. Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а зауважував, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013. Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. У пункті 2.2 Рішення від 15.10.2013 №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Проаналізувавши вказані вище норми законодавства та врахувавши позицію Конституційного Суду, Верховний Суд у постановах у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а констатував, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця. Виходячи з цього, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 27 лютого 2024 року у справі № 560/11405/23, від 07 грудня 2023 року справа № 560/11400/23. Як встановлено судами, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №200/5046/22, зокрема: зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 03.11.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. 28 травня 2024 року на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №200/5046/22, відповідачем перераховано на банківський рахунок позивачки грошове забезпечення у загальній сумі 166238,93 гривень, що підтверджується копією довідки банку та не спростовується відповідачем. Колегія суддів звертає увагу, що кошти надійшли на рахунок позивача після її вибуття у соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та прийняття судового рішення, та є заробітною платою військовослужбовця. Позивач звернулась з позовом 09.06.2024, тобто, з дотриманням строку звернення до суду з позовом. Твердження скаржника, щодо відсутності у матеріалах справи доказів виплати 28 травня 2024 року сум заборгованості за судовим рішення №200/5046/22, а у справі є лише копія довідки банку, яка підтверджує зарахування на рахунок позивачки суми в розмірі 166 238,93 грн. з призначенням платежу «Заробітна плата», колегія суддів вважає незмістовним, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст. 72 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, жодним належним та допустимими доказами не спростовує вказані обставини, не надає докази виконання або не виконання цього рішення суду. Більш того обставина щодо надходження вказаних коштів на виконання рішення суду на думку колегії суддів опосередковано підтверджується самим відповідачем в апеляційній скарзі, яка не містить будь яких спростувань цієї обставини. Колегія суддів вважає помилковими, не змістовними та не приймає посилання скаржника на положення Цивільного кодексу України, оскільки вказані положення регулюють цивільне судочинство, у даному ж випадку правовідносини регулюються нормами адміністративного судочинства. Посилання скаржника на те, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів за строк, що перевищує три роки від дати подання адміністративного позову, а саме за період з 30.01.2020 по 09.06.2021, є також незмістовними, з огляду на те, що чиним нормами законодавства та сталою судовою практикою визначено, що з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Також, зважаючи на те, що вказані кошти (грошове забезпечення позивача за період з 30.01.2020 по 03.11.2022 із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020 2022 роки станом на 01.01.2020 01.01.2022) нараховані в результаті перерахунку та відновлення прав позивача, порушених при їх виплаті, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №159/1615/17, від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а та від 16.12.2020 у справі №521/21718/16-а, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а. Щодо доводів скаржника, що судом при розгляді справи не було встановлено які саме виплати за рішенням суду не мали разового характеру, оскільки до складу грошового забезпечення входять як виплати, які не мають разового характеру, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, за якими компенсація не нараховується, колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, під доходом за порушення сплати якого нараховується компенсація прямо визначено заробітна плата (грошове забезпечення). Отже, суд зобов`язав нарахувати компенсацію виключно на суми щомісячного грошового забезпечення та у розумінні законодавства є доходом на який у разі його несвоєчасної виплати нараховується така компенсація. Також, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст. 72 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, як вже зазначалось не надав жодних належних та допустимих доказів нарахування на виконання рішення суду №200/5046/22 доходу, який не відносяться до грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159. Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судами обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати. Отже, є помилковим доводи скаржника, що позивач не має права на компенсацію. Щодо посилання скаржника на невірне визначення періоду за який необхідно нарахувати компенсацію, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 на яку посилається скаржник, суд дійшов до висновку, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Отже, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення з 30.01.2020 по 03.11.2022, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 28.05.2024. Щодо посилання скаржника на порушення судом та представником позивача процесуального законодавства, у частині подання не підписаних позовної заяви, заяв та клопотань, що має наслідком залишення позову без розгляду, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень частин 7, 8, 10, 11 статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі. Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документа через електронний кабінет. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 591/6212/23. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджене Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС), яке визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів). Згідно з пунктом 8 Положення про ЄСІТС підсистема "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - це підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (https://cabinet.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про ЄСІТС). Пунктом 24 Положення про ЄСІТС визначено, що підсистема "Електронний суд" (Електронний суд) є підсистемою ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Згідно з пунктом 26 Положення про ЄСІТС електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС. Відповідно до абзацу 1 пункту 27 Положення про ЄСІТС до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються. Абзацом 2 цього пункту обумовлено, що технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у справі № 755/1549/22 (постанова від 22 березня 2023 року) досліджував поняття електронного документу та електронного підпису. Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (частини 1 та 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (частина 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (частина 2 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частини 4 - 6 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (частина 1 статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Створення паперового примірника електронного документа відбувається шляхом його виготовлення на папері разом з усіма обов`язковими для даного виду документа реквізитами з дотриманням встановленого законодавством порядку їх розміщення, а також з іншими наявними необов`язковими реквізитами (пункт 2 глави 6 розділу ІІ Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2014 року № 1886/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2014 року за № 1421/26198, у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги в електронній формі). Електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» тут і далі у редакції, чинній на момент подання апеляційних скарг). Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (частина четверта статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»). Відповідно до пункту 31 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними. Перевірка кваліфікованого електронного підпису чи печатки проводиться будь-якою особою з метою отримання інформації про дійсність чи недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки (пункт 82 Вимог у сфері електронних довірчих послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2018 року № 992). Матеріалами справи підтверджується, що позов, заяви та клопотання були сформовані представником позивача через підсистему «Електронний суд». Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). Законом України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що до складу електронних довірчих послуг належать, зокрема кваліфіковані електронні довірчі послуги створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису, а також формування, перевірки та підтвердження чинності кваліфікованого сертифіката електронного підпису (статті 18, 20 цього Закону). Міністерство цифрової трансформації України (далі - Мінцифри) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері електронних довірчих послуг і виконує функції центрального засвідчувального органу. Згідно із наказом Мінцифри від 27 серпня 2021 року № 115 «Про затвердження Регламенту роботи центрального засвідчувального органу», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1313/36935, Державне підприємство «ДІЯ» визначено адміністратором інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчувального органу, що здійснює технічне та технологічне забезпечення виконання функцій центрального засвідчувального органу. Згідно із пунктом 5 Регламенту роботи центрального засвідчувального центру, затвердженого наказом Мінцифри від 27 серпня 2021 року № 115 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1313/36935, адресою електронного інформаційного ресурсу центрального засвідчувального органу, доступ до якого забезпечується через телекомунікаційні мережі загального користування цілодобово (далі - офіційний вебсайт ЦЗО) є: www.czo.gov.ua. Отже, висновок про те, що електронний документ не підписаний ЕЦП, має ґрунтуватися на результатах відповідної перевірки (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 2-317/11 (провадження № 61-6880св22)). Суд має можливість та зобов`язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного. Аналогічна правова позиція міститься постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі №466/566/22. Згідно з пунктом 3 розділу XI Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами і доповненнями), особи, за допомогою зареєстрованого електронного кабінету формують проекти (створюють шляхом заповнення відповідних форм, редагують, долучають), підписують та подають до суду і органів системи правосуддя електронні запити, скарги, пропозиції та інші непроцесуальні звернення, що стосуються діяльності таких органів, а також отримують відповідь на них. За визначеннями, наведеними у підпунктах 14, 16 пункту 1 розділу II Положення, електронний документ оригінал електронного документа з обов`язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі з електронним цифровим підписом автора. Електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. Електронний цифровий підпис використовується в АСДС для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо). Для проекту будь-якого електронного документа, створеного в підсистемі електронного суду на всіх стадіях його формування, забезпечується конфіденційність його змісту за допомогою шифрування із використанням електронного цифрового підпису автора проекту. Осіб, допущених до інформації, що захищається, визначає автор документа. З моменту переведення документа у стан «Оригінал» такий документ втрачає статус конфіденційного і перелік осіб, допущених до його змісту, визначає адміністратор відповідно до вимог законодавства (пункт 5 розділу XI Положення). Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі електронний документ та електронна копія паперового документу. Суди приймають подані електронні документи як оригінали документів, а електронні копії паперових документів, як завірені копії оригіналів документів та можуть вимагати надання їх оригіналів для перевірки (пункт 6 розділу XI Положення). Тобто, надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд» відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Відповідно до пункту 14 розділу XI Положення № 30 всі електронні документи, що надходять до суду, автоматично розмішуються у відповідному реєстрі електронної кореспонденції автоматизованої системи документообігу суду, їхня реєстрація здійснюється за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними відповідними інструкціями з діловодства. Згідно із пунктом 1 Розділу XI Положення № 30, з 22 грудня 2018 року у всіх місцевих та апеляційних судах обмін електронними документами між судом, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми «Електронний суд». Учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи (пункт 2 Положення № 30). Електронний кабінет захищений веб-сервіс, за допомогою якого забезпечується взаємодія авторизованого користувача з АСДС у режимі реального часу. Порядок реєстрації та роботи з електронним кабінетом встановлюється адміністратором (пункт 15 частини першої розділу II Положення № 30). Згідно з вимогами розділу XI Положення № 30, обмін процесуальними документами в електронній формі повинен здійснюватися з офіційних електронних адрес (Електронних кабінетів), які вони мають створити в підсистемі «Електронний суд», розміщеній за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua. З 22 грудня 2018 року отримані місцевими судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему «Електронний суд» мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку (правовий висновок викладений Верховним Судом від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19 (провадження № № К/9901/19224/19, К/9901/16734/19, К/9901/19231/19). Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через «Електронний кабінет». Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс, вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20, та постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18 , від 06 серпня 2020 року у справі № 160/1841/19, від 11 вересня 2024 року у справі № 591/6212/23. Отже, посилання скаржника про те, що представником позивач, при оформленні документів у справі відсутній підпис особи яка їх подала та використано графічне відтворення власноручного підпису у позовній заяві (в складі додатку до електронного документа файлі «Позовна заява з додатками.pdf»), у клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача та його представника від 09.06.2024 (в складі додатку до електронного документа файлі «Позовна заява з додатками.pdf»), у клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача та його представника від 19.06.2024 (в складі додатку до електронного документа файлі «1. Клопотання.pdf»), не ґрунтується на приписах законодавства. Щодо посилання скаржника на те, що суд не розглянув всі аргументи відповідача та не зазначив в судовому рішенні мотивів їх відхилення, тобто суд не дослідив та не надав оцінку доводам відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Європейський суд з прав людини зазначив, що враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Як встановлено колегією суддів, вказані відповідачем аргументи є незмістовними, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства або на невірному їх тлумаченні, отже, з урахуванням того, що чинне законодавство вимагає детальної відповіді на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави з врахуванням висновків Європейського суду з прав людини, досліджених обставин справи, суд першої інстанції не порушив вимог процесуального права та надав вірну оцінку цим обставинам та доказам. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 200/3769/24 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 11 грудня 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць