Постанова 4803 № 185/4730/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10681/24 Справа № 185/4730/24 Суддя у 1-й інстанції - Білинський М. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, - В С Т А Н О В И Л А: В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 2024 року відкрито провадження по справі. Ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, до припинення перебування ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального справа та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи перебування відповідача у складі Збройних Сил України, які переведені на воєнний стан та здійснюють оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, наявні підстави для зупинення провадження у справі до припинення її перебування у складі Збройних Сил України згідно п. 2 ч. 1 ст. 251, п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України). Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава зупинення провадження у справі застосовується виключно з метою забезпечення можливості дотримання процесуальних прав учасників процесу, закріплених нормами ЦПК України, зокрема на безперешкодну участь сторін у судовому процесі, та з метою виконання обов`язку суду щодо повного та об`єктивного дослідження судом всіх обставин справи. Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан із 05.30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено. Станом на час винесення ухвали воєнний стан не скасовано. Згідно із ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Перебування відповідача у складі Збройних Сил України під час воєнного стану, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, є безумовною підставою для зупинення провадження у справі незалежно від її складності, що фактично є обов`язком суду. Згідно витягу з наказу №270 від 17.09.2023 року, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , вбачається, що солдат ОСОБА_1 посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до довідки №743 від 25.10.2023 про обставини травми зазначено, що поранення солдата ОСОБА_1 отримано під час проходження військової служби та пов`язано з виконанням обов`язків військової служби, пов`язане із захистом Батьківщини, під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України, під час виконання бойового завдання внаслідок влучання та вибуху FPV-дрона противником, поблизу населеного пункту Роботине, Пологівського району, Запорізької області. Доводи апеляційної скарги про те, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у цій справі не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки вимоги п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України не наділяють суд дискрецією у прийнятті рішення щодо зупинення провадження в залежності від конкретних обставин справи чи предмету спору, а встановлюють обов`язок зупинити провадження, який винятків не містить. Розумність строків розгляду справи згідно ст.2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. Так згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на розгляд справи упродовж розумного строку, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у ст.6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії», рішення від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п.47 рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява №19164/04). Тобто, принцип правової визначеності передбачає зрозумілість, прогнозованість та усталений порядок застосування процесуальних норм. В даному випадку, як було зазначено вище, норми процесуального права, зокрема п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, які покладають на суд безумовний обов`язок зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан, є чіткими та прогнозованими в частині того, що вони встановлюють неможливість вирішення спору у відношенні сторони, яка перебуває у складі ЗСУ під час воєнного стану, а тому позивачка не вправі мати законних очікувань з приводу розгляду та вирішення справи за такої обставини. Розгляд справи у відношенні сторони, яка перебуває у складі ЗСУ в період воєнного стану з порушенням приписів процесуального закону та за підстав, які не видаються переконливими, буде порушувати законні права та інтереси такої сторони і суперечити принципу юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»). Апеляційний суд звертає увагу, що ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу, а й іншій стороні - відповідачу, в тому числі при вирішенні питання щодо його перебування у складі ЗСУ. За таких обставин постановлення судом ухвали про зупинення провадження у справі, ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою та не суперечить принципу юридичної визначеності. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач має можливість приймати участь у судових засіданнях, в тому числі через представника або в режимі відеоконференції чи направити письмову заяву щодо своєї позиції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наявність чи відсутність представника у сторони, яка перебуває у складі ЗСУ в період воєнного стану, ніяким чином не впливає на пряму вказівку закону про безумовний обов`язок суду зупинити провадження у справі. Даючи оцінку доводам позивача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для її скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року про зупинення провадження у справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С.Городнича Судді: М.Ю.Петешенкова Т.П. Красвітна