Постанова Київський апеляційний суд № 752/9792/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 листопада 2024 року м. Київ Справа №607/12426/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/12342/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В. за участі секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Кордюкової Ж.І. 11 квітня 2024 року в м. Києві, повний текст рішення складений 16 квітня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, В С Т А Н О В И В У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір №2087 від 14 квітня 2008 року, укладений між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в частині зазначеного у кредитному договорі позичальника ОСОБА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що їй стало відомо, що ТОВ «Прем'єр Естейт» оформлює кредитні договори на інших осіб і пропонує за це працевлаштування та винагороду у розмірі 300 доларів США. Маючи проблеми з роботою і не підозрюючи нічого протиправного, вона погодилася на дану пропозицію. Насправді ж, після працевлаштування, директор ТОВ «Прем`єр Естейт» ОСОБА_2 схиляв підпорядкованих йому осіб, в тому числі і її, до оформлення кредиту, з метою чого складав і видавав завідомо неправдивий документ, який підтверджував платоспроможність осіб, після чого надавав такий документ до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Засновники ТОВ «Прем`єр Естейт» завірили її про те, що банку достовірно відомо, хто є реальним позичальником у договорі та на яких умовах буде укладено кредитний договір, а саме: що договір формально підпише одна особа, а гроші фактично отримає керівництво ТОВ «Прем`єр Естейт»; що всі права та обов`язки за кредитним договором насправді виникатимуть між банком та ТОВ «Прем`єр Естейт» та його засновниками; що банк ніколи не звернеться з претензіями або позовами до осіб, на чиє ім`я було оформлено кредит. Більш того, Жовтневе відділення Дніпропетровської обласної філії Банку у змові з керівництвом ТОВ «Прем`єр Естейт», своїми діями підтвердило зазначені вище обставини. Внаслідок цього, 14 квітня 2008 року між позивачем та банком був укладений кредитний договір №2087, відповідно до якого банк надає позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14% річних і комісій. Відповідно п. 1.3.1 Кредитного договору майновим поручителем за даним Кредитним договором виступив ОСОБА_3 , який є співзасновником ТОВ «Прем`єр Естейт», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Він укладав із Банком іпотечний договір, що мало б бути гарантією для позивача з боку ТОВ «Прем`єр Естейт». 14 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та банком був укладений іпотечний договір №110/091 (далі - Іпотечний договір). Відповідно до цього договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку у якості забезпечення виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 1,000 (один) гектар. Замість неї гроші в повному обсязі отримав ОСОБА_2 для подальшого використання, вона же грошей фактично не отримала і тому була лише «фіктивним боржником». Завершивши свої шахрайські дії, керівництво ТОВ «Прем`єр Естейт» відмовилося виконувати зобов`язання за кредитним договором та іпотечним договором, присвоївши собі кошти, які були отримані внаслідок укладення кредитного договору. Внаслідок цього банк звертався до позивача з вимогами про повернення коштів за кредитним договором, які позивач фактично не отримувала. Факт вчинення керівництвом ТОВ «Прем`єр Естейт» шахрайських дій щодо неї підтверджується постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року у справі №0418/752/2012, якою ОСОБА_2 , директора ТОВ «Прем`єр Еістейт» звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1 п. «в», 6 Закону України «Про амністію в 2011 році». Та обставина, що ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році» не виключає його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України. Оскільки недійсність кредитного договору є правовим наслідком вчинення ОСОБА_2 шахрайських дій, то вищезазначена постанова є обов`язковою в частині вчинення таких дій ОСОБА_2 . Так, у постанові зазначається, що ОСОБА_2 , будучи директором ТОВ «Прем`єр Естейт», будучи посадовою особою, в підпорядкуванні якого знаходилася робітник ОСОБА_1 , 14 квітня 2008 року склав і видав офіційні завідомо неправдиві документи - довідки про заробітну плату, які використовував для пред`явлення АКБСР «Укрсоцбанк» для отримання кредитних коштів. Таким чином, обставина вчинення шахрайських дій керівництвом ТОВ «Прем`єр Естейт» є преюдиційною і доказуванню не підлягає. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним - залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки за встановлених обставин його укладання, він не створив правових наслідків для позивача, яка грошових (кредитних) коштів за цим договором не отримала. Однак, позивач особисто підписала кредитний договір від 14 квітня 2008 року №2087, а тому початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання цього договору недійсним є день його укладення. Відтак, строк позовної давності сплинув 15 квітня 2011 року. Сторона позивача не надала суду доказів поважності причин пропуску цього строку відтак, порушене право позивача не підлягає захисту, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Не погодилась із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , її представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Представник позивач вказує на те, що суд першої інстанції, роблячи висновок про сплив позовної давності, застосував норми права з урахуванням позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 14 березня 2018 у справі № 464/5089/15, який зазначив, що тлумачення ч. ч. 1,5 ст. 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов'язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення ч. 5 ст. 261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним. Проте така позиція не може бути застосована до даної справи, оскільки суд першої інстанції, врахувавши об`єктивні межі застосування позовної давності, не врахував суб`єктивні межі. Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи позивач дізналась про існування у неї кредитної заборгованості перед відповідачем, а отже і про порушення Кредитним договором її прав та інтересів у січні 2023 року після того, як працівники Банку зателефонували з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором. Після цього позивач звернулася до АО «Евентум» з метою отримання правової допомоги, внаслідок чого 27 квітня 2023 року був укладений договір про надання правової допомоги. Також позивач звернулася до відповідача з метою отримання копії кредитного договору, за яким відповідач пред`являв вимоги щодо погашення. Після отримання вказаних копій, пошукової роботи (в тому числі отримання копії постанови суду в рамках суміжної кримінальної справи). Слід зазначити, що позивач не приймав участь у кримінальній справі за звинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у скоєнні злочину, передбаченого ст. ст. 222 ч. 1, 366 ч. 1 КК України. Позивач не допитувалась у якості свідка або потерпілого. Про існування постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року по справі № 0418/752/2012 (далі - Постанова) позивач дізнався у травні 2023 року від ОСОБА_4 , яка має аналогічну правову ситуацію стосовно кредитного договору. З наведеного вбачається, що оскільки сторона позивача дізналась про обставини стосовно встановлення винуватості ОСОБА_2 та відповідно часткової недійсності правочину у квітні - травні 2023 року, суд першої інстанції, враховуючи суб`єктивний критерій застосування позовної давності, повинен був рахувати початок її перебігу від квітня 2023 року. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь позивача всі судові витрати. Також не погодилось із рішенням суду АТ «Сенс Банк», представником Банку подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, проте не повністю встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення та невірного встановив що договір кредиту №2087 від 14 квітня 2008 року є недійсним. Представник відповідача вказує на те, що оспорюваний позивачем кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується його підписом. Підписанням кредитного договору, сторони підтвердили, що позичальник попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значенням абсолютного подорожчання кредиту, вартості, а також будь-якою інформацією, надання якої вимагає чинне законодавство України та нормативні документи НБУ, які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний. Більш того позивач як споживач кредитних послуг, відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», мав право розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, проте вказаним правом він не скористався. Наведене свідчить про те, що при укладенні договору позивач діяв свідомо і повністю розумів природу кредитного договору, свої зобов'язання за ним та обсяг своєї відповідальності. Зазначає, що доводи позивачки, що оспорюваний договір укладено під впливом психологічного насильства, що встановлено у постанові Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року про те, що ОСОБА_2 на підставі підроблених довідок про розмір заробітної плати оформлював кредити на своїх підлеглих та інших фізичних осіб з їх участю, в тому числі, і на позивачку, є не обґрунтованими, оскільки у зазначеній постанові не встановлено факту вчинення психологічного та фізичного насильства з боку ОСОБА_2 з метою примушування укладення позивачкою спірного кредитного договору проти її справжньої волі. Таких висновків дійшов Київський апеляційний суд в аналогічній справі у постанові 29 квітня 2024 року у справі № 752/8832/21 ( номер провадження 22-ц/824/7080/2024). Матеріали справи не містять жодного належного чи допустимого доказу щодо визнання спірного договору недійсним з підстав психологічного тиску. Також судом не було враховано, що позивачка після укладання кредитного договору виконувала його умови протягом п`яти місяців сплачували щомісячні платежі згідно графіку в сумі 616,55 доларів США за період з травня по вересень 2008 року, загальна сума сплачених коштів склала 3080,55 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками, які не були прийнятті судом. За таких обставин, відсутні підстави вважати, що кредитний договір був укладений під впливом психологічного насильства та під час його укладення були порушені права позивача, а тому в задоволенні позову слід відмовити, через його необґрунтованість, а не через пропуск строку позовної давності. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, зокрема, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , через його необґрунтованість, а не через пропуск строку позовної давності. В судовому засіданні представник позивача - Карапетян А.Р. підтримав доводи апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував. Представник відповідача - ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу Банку та просив її задовольнити, щодо задоволення апеляційної скарги позивача заперечував. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого. Перевіряючи доводи апеляційних скарг по суті спору апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини. 14 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в м. Дніпропетровськ був укладений кредитний договір №2087, відповідно до якого банк надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14% річних і комісій, з кінцевим терміном повернення кредиту до 05 квітня 2018 року. Відповідно п. 1.3.1 кредитного договору №2087 від 14 квітня 2008 року Кредитор в день укладання цього договору укладає іпотечний договір з майновим поручителем ОСОБА_3 , за умовами якого позичальник передає в іпотеку кредитору нерухоме майно - земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Піщанська міська рада, заставною вартістю 534300 грн. ОСОБА_1 підписала кредитний договір від 14.04.2008. 14 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в м. Дніпропетровськ був укладений іпотечний договір №110/091, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку у якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 14 квітня 2008 року №2087 нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 1 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Піщанська міська рада, кадастровий №1223285500-01-330-1021. З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_6 вбачається, що позивач після укладення кредитного договору виконувала його умови, а саме протягом 5-ти місяців сплачувала щомісячні платежі згідно графіку. Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 09 лютого 2012 року винесено постанову у кримінальній справі №0418/752/2012 по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочину за ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України. Вказана постанова набрала законної сили 17 лютого 2012 року. Відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України, та встановлено, що ОСОБА_2 , будучи директором ТОВ «Прем`єр Естейт», в підпорядкуванні якого знаходилася працівники, зокрема, ОСОБА_1 (договір №2087), склав і видав офіційні завідомо неправдиві документи - довідки про заробітну плату, які використовував для пред`явлення АКБСР «Укрсоцбанк» для отримання кредитних коштів в період з 2007 по 2008 роки. На підставі зазначених підроблених документів ОСОБА_2 отримав грошові кошти в банках, в тому числі АКБСР «Укрсоцбанк», в загальній сумі 51376300 грн, оформлених на інших громадян, які використав на власний розсуд без мети їх розкрадання. На підставі викладеного, позивач просила визнати кредитний договір №2087 недійсним в частині позичальника, оскільки вона не усвідомлювала своїх прав і обов`язків, наслідків укладення нею кредитного договору в результаті шахрайських дій ОСОБА_2 , в момент укладання правочину вона перебувала під впливом помилки, а даний правочин має ознаки фіктивності, оскільки, оскільки не був направлений на виникнення у неї прав і обов`язків, а був направлений на виникнення прав і обов`язків ОСОБА_2 . Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із ч.ч. 1,3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року в справі № 438/690/17 зроблено висновок, що: «зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації […] У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 зроблено правовий висновок, що «відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)». Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17). Згідно ч.1 ст. 81, ст. ст. 76, 77 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. З наведених обставин вбачається, що 14 квітня 2008 року між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №2087, відповідно до якого банк надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14% річних і комісій, з кінцевим терміном повернення кредиту до 05 квітня 2018 року. Оспорюваний позивачем кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, також всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач була ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її підписом на кредитному договорі. Підписанням кредитного договору, сторони підтвердили, що позичальник попередньо ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значенням абсолютного подорожчання кредиту, вартості, а також будь-якою інформацією, надання якої вимагає чинне законодавство України та нормативні документи НБУ, які їй роз`яснені, зрозумілі та з якими вона погодилась. Вказане свідчить про те, що при укладенні договору позивач діяла свідомо і повністю розуміла природу кредитного договору, свої зобов'язання за ним та обсяг своєї відповідальності. Банк у повній мірі виконав зобов`язання за вищевказаним договором, що і не оспорюється позивачем. Посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладено під впливом помилки, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки позивачем не було надано належних і допустимих доказів у підтвердження існування на час укладення спірного кредитного договору помилки, а саме, неправильного сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, що вона мала намір укласти інший договір, а не кредитний договір. Суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги посилання позивача на те, що вона не усвідомлювала своїх прав і обов`язків, наслідків укладення нею кредитного договору в результаті шахрайських дій ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року, оскільки вказаною постановою не встановлено факту примусу з боку ОСОБА_2 по відношенню до позивача щодо примушування її до укладення спірного кредитного договору проти її справжньої волі. У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_2 видавав підроблені довідки про розмір заробітної плати з метою отримання кредиту, однак сторонами оскаржуваного кредитного договору є саме позивач ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», саме позивач підписала кредитний договір чим підтвердила, що ознайомилася з його умовами та взяла на себе зобов`язання своєчасно повертати отриманий кредит та сплачувати проценти за користування ним, належно виконувати усі умови, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, що передбачені цим договором. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених ч.1 ст. 229 ЦК України. Також колегія суддів не погоджується з доводами позивача, що оспорюваний кредитний договір має ознаки фіктивності, оскільки кредитний договір був вчинений з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме позивачем були отримані кошти в розмірі 74000,00 дол. США, що становлять предмет кредитного договору, та позивач після укладення кредитного договору виконувала його умови, а саме протягом 5-ти місяців сплачувала щомісячні платежі згідно графіку, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою. Отже, кредитний договір не є фіктивним правочином. За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Виходячи з положень ст. 267 ЦК України та вже усталеної судової практики з цього питання, наслідки спливу строку позовної давності застосовуються як окрема і самостійна підстава для залишення позовних вимог без задоволення лише у разі обгрунтованості заявлених позовних вимог. Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач. В цій справі суд першої інстанції встановив наявність підстав для задоволення позовних вимог по суті та вказав на застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог. При вирішенні спору у даній справі апеляційний суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, оскільки надавши оцінку заявленим позовним вимогам та наведених позивачем підстав позову встановлено відсутність доведених обставин для визнання кредитного договору недійсним, тому суд відмовляє у задоволенні позову через необґрунтованість останнього. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги позивача, які зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. В порядку ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст.376 ЦПК України). Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшовши вірного висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних, проте допустив неповне з`ясування обставин справи, що стало наслідком невірного застосування норм матеріального та процесуального права, а отже доводи апеляційної скарги відповідача слід визнати такими, що знайшли своє підтвердження частково. Вказане у свою чергу дає підстави апеляційному суду змінити рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: М.В. Мережко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 10 грудня 2024 року.