Постанова 4873 № 910/7105/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" листопада 2024 р. Справа № 910/7105/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Буравльова С.І. Андрієнка В.В. секретар Місюк О.П. за участю представників: позивача - Сірий А.М.; відповідача - Самара В.С. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 (повне рішення складене 12.09.2024) у справі №910/7105/24 (суддя - Полякова К.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська сировина» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська сировина» звернулося з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості за договором поставки №53-129-01-23-02858 від 10.10.2023 у загальному розмірі 12002198,54 грн, з яких: 11989920,00 грн - основний борг, 1277,76 грн - інфляційні втрати та 11000,78 грн - 1% річних. Позові вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за товар, у зв`язку з чим в Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» утворилася спірна заборгованість. Як наслідок, позивачем також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 1% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7105/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. 03.07.2024 відповідачем подано клопотання про зменшення заявлених до стягнення 1% річних до 0,1% річних. 28.08.2024 позивачем та відповідачем подані клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 11989920,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 закрито провадження у справі №910/7105/24 в частині позовних вимог про стягнення 11989920,00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 (повне рішення складене 12.09.2024) у справі №910/7105/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська сировина» задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь позивача 1277,76 грн інфляційних втрат та 11000,78 грн 1% річних. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 1% річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову щодо стягнення 1% річних, зменшивши їх до 0,1% річних. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом першої інстанції під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення в частині задоволення вимоги про стягнення 1% річних порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення 1% річних до 0,1% річних. В контексті наведеного відповідач посилається на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2024 апеляційну скаргу у справі №910/7105/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України та надано скаржнику строк на усунення недоліків. До суду 18.10.2024 у встановлений процесуальний строк Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» подано заяву про усунення недоліків та поновлення строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/7105/24, призначено її до розгляду на 26.11.2024, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву. До суду 30.10.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська сировина» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. В судове засідання 26.11.2024 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 10.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковальська сировина» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець), укладений договір поставки №53-129-01-23-02858, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, поставити вапно будівельне виробництва ТОВ «Розвадів Будматеріали», Україна (продукція) для потреб ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (кінцевий споживач), а покупець - прийняти та оплатити продукцію. Згідно з п. 1.2 договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 180 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції. Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (п. 5.4 договору). Відповідно до п. 5.8 договору належне виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції. За змістом п. 7.12 договору у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання за договором в частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми. Також сторонами складено та підписано специфікацію №1 до договору (додаток №1), у якій визначено найменування товару, технічні характеристики, кількість, ціну, виробника, строки та умови поставки. Загальна вартість продукції визначена у сумі 12000000,00 грн з ПДВ. На виконання умов договору позивачем за період з 12.10.2023 по 22.11.2023 поставлено відповідачу товар у кількості 1998,32 тони загальною вартістю 11989920,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі продукції, а саме: № 041-38/1735 від 13.10.2023 на суму 151080,00 грн, №041-38/1735-1 від 13.10.2023 на суму 166680,00 грн, №041-38/1745 від 16.10.2023 на суму 155280,00 грн, №041-38/1745-1 від 16.10.2023 на суму 165840,00 грн, №041-38/1755 від 18.10.2023 на суму 146760,00 грн, №041-38/1755-1 від 18.10.2023 на суму 166800,00 грн, №041-38/1755-2 від 18.10.2023 на суму 145680,00 грн, №041-38/1755-3 від 18.10.2023 на суму 150000,00 грн, №041-38/1765 від 19.10.2023 на суму 152160,00 грн, №041-38/1765-1 від 19.10.2023 на суму 155880,00 грн, №041-38/1765-2 від 19.10.2023 на суму 147960,00 грн, №041-38/1765-3 від 19.10.2023 на суму 167400,00 грн, №041-38/1775 від 20.10.2023 на суму 165360,00 грн, №041-38/1775-1 від 20.10.2023 на суму 166920,00 грн, №041-38/1775-2 від 20.10.2023 на суму 151920,00 грн, №041-38/1775-3 від 20.10.2023 на суму 145080,00 грн, №041-38/1780 від 23.10.2023 на суму 153360,00 грн, №041-38/1780-1 від 23.10.2023 на суму 169320,00 грн, №041-38/1780-2 від 23.10.2023 на суму 167760,00 грн, №041-38/1780-3 від 23.10.2023 на суму 166680,00 грн, №041-38/1800 від 24.10.2023 на суму 151440,00 грн, №041-38/1800-1 від 24.10.2023 на суму 167760,00 грн, №041-38/1800-2 від 24.10.2023 на суму 151440,00 грн, №041-38/1800-3 від 24.10.2023 на суму 167880,00 грн, №041-38/1808-3 від 25.10.2023 на суму 168480,00 грн, №041-38/1808-2 від 25.10.2023 на суму 168360,00 грн, №041-38/1808-1 від 25.10.2023 на суму 152760,00 грн, №041-38/1808 від 25.10.2023 на суму 166200,00 грн, №041-38/1815 від 26.10.2023 на суму167760,00 грн, №041-38/1815-1 від 26.10.2023 на суму 152640,00 грн, №041-38/1820 від 27.10.2023 на суму 149040,00 грн, №041-38/1820-1 від 27.10.2023 на суму 151920,00 грн, №041-38/1820-2 від 27.10.2023 на суму 166560,00 грн, №041-38/1833-1 від 30.10.2023 на суму 166920,00 грн, №041-38/1833 від 30.10.2023 на суму 155280,00 грн, №041-38/1833-2 від 30.10.2023 на суму 167040,00 грн, №041-38/1833-3 від 30.10.2023 на суму 151200,00 грн, №041-38/1840 від 31.10.2023 на суму 117000,00 грн, №041-38/1870-1 від 03.11.2023 на суму 167640,00 грн, №041-38/1870 від 03.11.2023 на суму 169200,00 грн, №041-38/1884 від 06.11.2023 на суму 166680,00 грн, №041-38/1884-1 від 06.11.2023 на суму 170400,00 грн, №041-38/1890 від 07.11.2023 на суму 169080,00 грн, №041-38/1890-1 від 07.11.2023 на суму 166800,00 грн, №041-38/1890-2 від 07.11.2023 на суму 151320,00 грн, №041-38/1900-2 від 08.11.2023 на суму 168840,00 грн, №041-38/1900-1 від 08.11.2023 на суму 149040,00 грн, №041-38/1900 від 08.11.2023 на суму 167040,00 грн, №041-38/1901-2 від 09.11.2023 на суму 169680,00 грн, №041-38/1901 від 09.11.2023 на суму 167040,00 грн, №041-38/1901-1 від 09.11.2023 на суму 152160,00 грн, №041-38/1905 від 10.11.2023 на суму 167640,00 грн, №041-38/1905-1 від 10.11.2023 на суму 150720,00 грн, №041-38/1917-1 від 13.11.2023 на суму 152040,00 грн, №041-38/1917-2 від 13.11.2023 на суму 166200,00 грн, №041-38/1917 від 13.11.2023 на суму 168960,00 грн, №041-38/1917-3 від 13.11.2023 на суму 167640,00 грн, №041-38/1923 від 14.11.2023 на суму 150840,00 грн, №041-38/1923-1 від 14.11.2023 на суму 167400,00 грн, №041-38/1923-2 від 14.11.2023 на суму 169320,00 грн, №041-38/1940 від 15.11.2023 на суму 169080,00 грн, №041-38/1940-1 від 15.11.2023 на суму 152640,00 грн, №041-38/1950 від 16.11.2023 на суму 150720,00 грн, №041-38/1950-1 від 16.11.2023 на суму 168720,00 грн, №041-38/1955 від 17.11.2023 на суму 168600,00 грн, №041-38/1965 від 20.11.2023 на суму 167280,00 грн, №041-38/1965-1 від 20.11.2023 на суму 161400,00 грн, №041-38/1975 від 21.11.2023 на суму 164520,00 грн, №041-38/1975-1 від 21.11.2023 на суму 168480,00 грн, №041-38/1975-2 від 21.11.2023 на суму 166920,00 грн, №041-38/1975-3 від 21.11.2023 на суму 160200,00 грн, №041-38/1981 від 22.11.2023 на суму 150120,00 грн, №041-38/1981-1 від 22.11.2023 на суму 149400,00 грн, №041-38/1981-2 від 22.11.2023 на суму 149280,00 грн та №041-38/1981-3 від 22.11.2023 на суму 149280,00 грн. У зв`язку з тим, що відповідач оплату товару у встановлений договором строк не здійснював, позивач звертався до відповідача з претензіями №90 КС від 14.05.2024 про стягнення заборгованості в сумі 10403040,00 грн та №98 від 23.05.2024 про стягнення заборгованості в сумі 11989920,00 грн. Проте, претензії позивача залишені без відповіді та задоволення. Оскільки відповідачем так і не виконано зобов`язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська сировина» звернулося з даним позовом до суду та просило стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суму основного боргу у розмірі 11989920,00 грн. Окрім цього, у зв`язку з порушенням строку оплати за товар позивач також просив стягнути з відповідача 1277,76 грн інфляційних втрат та 11000,78 грн 1% річних. Відповідач, заперечуючи проти позову, наголосив на відсутності вини в порушенні строків розрахунку за товар у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та просив зменшити розмір 1% річних до 0,1% річних у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог. Зі змісту поданого клопотання про зменшення розміру 1% річних вбачається, що відповідачем втрачено значну частину своїх виробничих потужностей, що призвело до розбалансування фінансового стану підприємства. При цьому, перерозподіл коштів, що витрачаються на позапланові ремонтні роботи та забезпечення стабільної генерації електричної енергії, та спрямування їх на погашення боргів завдасть шкоди функціонуванню товариства. До того ж, відповідача внесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Натомість, стягнення нарахованих 1% річних є надмірним тягарем для підприємства. Судом першої інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено на користь позивача 11989920,00 грн основного боргу. Наведені обставини слугували підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 11989920,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з приводу чого судом першої інстанції 29.08.2024 постановлено ухвалу. Як наслідок, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 1277,76 грн інфляційних втрат та 11000,78 грн 1% річних. Задовольняючи позовні вимоги в наведеній частині, суд першої інстанції встановив, що відповідачем порушено умови договору та положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з останнього процентів річних та інфляційних втрат. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 1% річних, судом зазначено, що приймаючи до уваги розмір нарахованих процентів порівняно з сумою основного боргу, на яку здійснено нарахування, фінансовий стан обох сторін, виходячи з принципів пропорційності та справедливості, відповідачем не доведено наявність підстав для зменшення процентів річних. Апеляційний суд погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду в їх сукупності та вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства, які, у свою чергу, кореспондуються зі ст. 628 ЦК України. Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст. ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Виходячи зі змісту ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами 1 та 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору поставки позивачем за період з 12.10.2023 по 22.11.2023 поставлено відповідачу товар у кількості 1998,32 тони загальною вартістю 11989920,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі продукції. Поряд з цим, відповідач здійснив оплату за придбаний товар з порушенням строків, визначених договором, вже після звернення до суду з даним позовом та відкриття провадження у справі. Частинами 1 та 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. ст. 610 та 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, відповідач вважається таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов`язання з оплати отриманої продукції за договором поставки. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом. Відповідно до п. 7.12 договору поставки у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми. Таким чином сторони дійшли взаємної згоди встановити інший розмір процентів річних, ніж передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України. Із розрахунку позивача вбачається, що останнім нараховано 1277,76 грн інфляційних втрат та 11000,78 грн 1% річних на суми боргу за кожним актом приймання-передачі продукції за періоди, починаючи з настання строку оплати за відповідним актом, та до 03.06.2024. Вказаний розрахунок є арифметично вірним та таким, що відповідає встановленим вище обставинам справи. Як наслідок, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 1% річних. В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом першої інстанції під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного рішення в частині задоволення вимоги про стягнення 1% річних порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення 1% річних до 0,1% річних. В контексті наведеного відповідач посилається на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Поряд з цим, апеляційний суд вважає наведені аргументи необґрунтованими з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України). Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку, що застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальність за час прострочення грошового зобов`язання. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом п. 7.12 договору поставки у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 1 (один) % річних від простроченої суми. Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у п. 7.12 договору його сторонами і так визначено зменшену відсоткову ставку в порівнянні зі ст. 625 ЦК України, а саме сторонами погоджено 1% річних від простроченої суми. Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи до уваги незначний розмір нарахованих процентів річних порівняно з сумою основного боргу, на яку здійснено нарахування, фінансовий стан обох сторін, виходячи з принципів пропорційності та справедливості, дотримуючись розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру нарахованих 1% річних у сумі 11000,78 грн до 0,1% річних. При цьому, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник, судами було встановлено наявність виняткових обставин для існування підстав зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних. По-перше, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. По-друге, суди також з`ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107157,00 грн. Станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складала 98381,92 грн та була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. При цьому, позивачем нараховано до стягнення 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу та 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення. З огляду на вищевикладене, висновки щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних, викладені у вищевказаній постанові, не можуть братися до уваги судом під час розгляду цієї справи з огляду на суттєві відмінності в обставинах справ. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача колегією суддів відхиляються. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 у справі №910/7105/24 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 у справі №910/7105/24 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 у справі №910/7105/24.

4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складений 10.12.2024. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.І. Буравльов В.В. Андрієнко