Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/21058/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21058/23 Перша інстанція: суддя Василяка Д.К., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за позовом адвоката Шаповалова Олексія Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та про зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У серпні 2023 року адвокат Шаповалов О.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо нескладання нової довідки з індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 02.09.2015 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та ненаправлення нової довідки до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати скласти нову довідку з індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 02.09.2015 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та направити нову довідку до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім цього, адвокат просив стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, понесені позивачем судові витрати. В обґрунтування заявлених позовних вимог адвокат зазначає, що під час проходженні військової служби ОСОБА_1 не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалося грошове забезпечення. Адвокат пояснює, що він звернувся до відповідача із заявою про створення нової довідки про індексацію грошового забезпечення його довірителя з 01.01.2015 по 02.09.2015, із застосуванням базового місяця січень 2008 року та направлення її до ІНФОРМАЦІЯ_1 (як до органу охорони кордону, з якого звільнений позивач з військової служби). Як зазначає адвокат такі дії відповідача є протиправними, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення та виплата у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Також адвокат указує, що оскаржувані дії порушую гарантовані Конституцією України трудові права, зокрема, на виплату заробітної плати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нестворення довідки з індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2015 по 02.09.2015. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2023 про створення довідки про індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2015 по 02.09.2015. В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. Суд стягнув на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн, за рахунок бюджетних НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач має право на індексацію грошового забезпечення у спірний період і таке право передбачене положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.91 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII). Як указав суд, згідно положень Закону № 1282-XII індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців. Суд вважав, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо нестворення запитуваної довідки про індексацію грошового забезпечення позивача, а тому вважав позов обґрунтованим. Водночас в задоволенні вимог щодо направлення такої довідки до ІНФОРМАЦІЯ_1 суд відмовив, оскільки ані Законом № 1282-XII ані Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078) не передбачений обов`язок відповідача направляти таку довідку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, ВЧ НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача. При цьому, скаржник зауважив, що суд першої інстанції проігнорував доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що ВЧ НОМЕР_2 є неналежним відповідачем у цьому спорі, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Також скаржник звертав увагу, що на подану адвокатом заяву стосовно видачі запитуваної довідки, листом від 10.03.2023 № 11/842-23-Вих «Про результати розгляду заяви» була надана відповідь з приводу порушеного питання з пропозицією, з метою отримання даної довідки, звернутися до органу з якого останній був звільнений. При цьому, як зазначає скаржник, адвокат у позовній заяві не указав про отримання відповіді на подану заяву, чим ввів суд в оману. Як пояснює скаржник, за приписами пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2008, особа звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби України розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. Тобто, згідно приписів Положення, у разі звільнення військовослужбовця зі служби, з ним розраховується та військова частина, з якої останній був звільнений. Скаржник звертає увагу, що позивач був виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 у зв`язку із направленням його для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, а не у зв`язку зі звільненням з військової служби. На переконання скаржника, наведене свідчить про те, що з боку ВЧ НОМЕР_2 не було допущено протиправних дій стосовно позивача, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , в обраний ним спосіб, відсутні. Окремо скаржник указує, що не погоджується з висновком суду про стягнення на користь позивача витрати на професійну правову допомогу, оскільки, на його переконання, стягнутий судом розмір витрат на правову допомогу не доведений належними доказами та не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.04.2014 №03-ОС «Про особовому складу» підполковник ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків за посадою начальника відділу організації повсякденної діяльності штабу. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) від 02.09.2015 №413-ОС «По особовому складу» підполковник ОСОБА_1 , на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 26.08.2015 №797-ос, виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, як такий що вибуває для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_4 ) з 02.09.2015 (а.с.13). Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2017 №63-ОС підполковник ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 27.02.2017 виключений зі списків загону та всіх видів забезпечення. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.07.2018 №265-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас Збройних сил України, відповідно до пункту «а» (закінчення строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» без права на військову пенсію. Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.08.2018 №324-ос ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. 06.03.2023 адвокат Шаповалов О.Ю., діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо створення довідки про розмір індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, з 01.01.2015 по 02.09.2015, із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з направленням її до НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (а.с.29) Листом №11/842-23 від 10.03.2023 НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України повідомив адвоката про те, що ОСОБА_1 виключений зі списків військової частини у зв`язку із вибуттям до іншого місця служби, а саме до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ), а тому з метою отримання запитуваної довідки запропоновано звернутися до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, як до останнього місця несення служби. (а.с.60). Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_5 , звернувся до суду з даним позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Основним доводом апеляційної скарги є те, що НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) не є належним відповідачем у даному спорі, оскільки позивач з військової служби звільнений з НОМЕР_3 загону морської охорони Державної прикордонної служби України. Досліджуючи даний довід, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до положень частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Предметом даного спору є визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень щодо не створення довідки індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 02.09.2015 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та не направлення такої довідки до ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до положень Закону № 1282-XII та Порядку №1078 Як мовилося вище у період з 01.01.2015 по 02.09.2015 позивач перебував на посаді начальника відділу організації повсякденної діяльності штабу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ). Поряд з цим, судом встановлено, що згідно наказу начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) від 02.09.2015 №413-ОС «По особовому складу» підполковник ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, та вибув для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_4 ) з 02.09.2015. Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №63-ОС від 27.02.2017 підполковник ОСОБА_1 вибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого проходження військової служби, та з 27.02.2017 виключений зі списків загону та всіх видів забезпечення. Зі змісту позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас Збройних сил України наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.07.2018 №265-ос відповідно до пункту «а» (закінчення строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» без права на військову пенсію. Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.08.2018 №324-ос ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Як указує скаржник, позаяк останнім місцем проходження військової служби позивача є ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 він і є належним відповідачем. Так, відповідно до пункту 292 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі- Положення), після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання. Відповідно до пункту 293 Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25.06.2018 № 558 (далі - Інструкція № 558) грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. Аналіз наведених норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Отже, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведений повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. При цьому, розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився, та звідки був звільнений. Згідно розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.03.2020 №Т/116-1743 виплата індексації проводиться органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків частини, у зв`язку із звільненням з військової служби, з урахуванням не виплаченої індексації грошового забезпечення під час проходження служби в інших органах Державної прикордонної служби України. Відповідно до розпорядження голови Державної прикордонної служби України від 02.06.2020 «Про окремі питання індексації грошового забезпечення» виплата індексації проводиться органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків частини у зв`язку із звільненням з військової служби. Аналізом наведених норм слід дійти висновку, що мова йде саме про стягнення або виплату належного грошового забезпечення на користь особи із суб`єкта владних повноважень за останнім місцем служби і ці норми спрямовані на уникнення подвійного стягнення заборгованостей. Водночас, як мовилося вище, предметом даного спору є визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень щодо нестворення довідки з індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 02.09.2015 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та не направлення такої довідки до ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до положень Закону №1282-XII та Порядку №1078 Колегія суддів зауважує, що вимоги про здійснення НОМЕР_1 Прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 до цього відповідача не заявляв Варто відзначити, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Оскільки, як встановлено судом, у спірний період позивач проходив службу у НОМЕР_5 колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо створення довідки з інформацією про розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 заявлені до належного відповідача. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання довідки про розмір індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 02.09.2015 із застосуванням базового місяця січень 2008 року. З огляду на наведене колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_2 щодо заявлення позову до неналежного відповідача є безпідставними. Стосовно доводів скаржника про помилковість висновків суду в частині стягнення з відповідача витрати на правову допомогу, колегія суддів зазначає таке. Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України визначає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до вимог частини 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частина 9 статті 139 КАС України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Суд першої інстанції судовим рішенням стягнув на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн. Скаржник зазначає про те, що даний розмір судових витрат недоведений належними доказами, а також про його неспівмірність складності справи. Як свідчать матеріали справи, на підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, адвокат Шаповалов О.Ю. (свідоцтво Серія ОД№ 004284 від 21.09.2020) надав договір про надання правової допомоги № 09/2023 від 29.01.2023, який укладений між адвокатом Шаповаловим О.Ю .з однієї сторони та ОСОБА_1 , з другої сторони, відповідно до умов якого, сторони узгоджують суму гонорару у додаткових угодах, що є невід`ємною частиною цього договору; Також сторони уклали додаткову угоду №1 від 04.04.2023, якою сторони погодили розмір послуг адвоката за одну годину - 2000 грн., а оплату послуг клієнт здійснює протягом п`яти банківських днів на користь адвоката після виконання усіх послуг адвокатом. Згідно Акта наданих послуг від 13.08.2023, підписаного сторонами, під час розгляду судової справи адвокатом були надані такі послуги: -консультація, вивчення чинного законодавства, складання та підписання договору з клієнтом 1 година 2000 грн.; -підготовка та направлення обґрунтованої заяви до прикордонного загону 1 година 2000 грн.; -складання позовної заяви та направлення позову через систему «Електронний суд» - 1 година 2000 грн. Сторони погодили, що загальна вартість послуг адвоката з представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції становить 6000 грн. Колегія суддів вважає, що скаржник доречно зауважив на тому, що в акті наданих послуг, у частині що описує сторони помилково зазначена інша особа, на що не звернув уваги ані позивач, ані його адвокат коли підписували цей акт наданих послуг, проте, на думку колегії суддів це не свідчить про нереальність наданих послуг. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що розмір витрат на правничу допомогу визначений судом є завищеним та не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, колегія суддів дійшла таких висновків. Висновуючи з того, що в цьому випадку слід оцінювати обсяг фактично наданих адвокатом послуг, зокрема, кількість витраченого часу, співмірність послуг категорії складності справи, колегія суддів установила, що справа, яка є предметом даного розгляду хоча і відноситься до справ незначної складності, розглядалася судом у порядку спрощеного провадження із викликом сторін. Дослідивши матеріали справи, а також додані до заяви документи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, зміст, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що співмірним є розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у сумі 2000 грн. На переконання колегії суддів, скаржник не довів того, що надані послуги були необґрунтованими, а також того, що визначена судом сума витрат на правничу допомогу адвоката є завищеною. Відтак, на думку колегії суддів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають лише частковій компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Стосовно доводів скаржника про те, що суд першої інстанції помилково указав, що відповідач не надав відзив на позовну заяву та не врахував його під час розгляду справи, що становить порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В даному випадку, на переконання колегії суддів, порушення судом норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з наведених підстав. З урахуванням викладеного, доводи покладені в обґрунтування апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_2 щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є неспроможними, та висновків суду першої інстанції не спростовують. Інших аргументів апеляційна скарга не містить, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що надав оцінку визначальним доводам апеляційної скарги та не знаходить підстав для її задоволення. Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, не допустив, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні. Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за позовом адвоката Шаповалова Олексія Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Ю. М. Градовський суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 09.12.2024.