Постанова Харківський апеляційний суд № 638/854/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 638/854/24 Номер провадження 22-ц/818/2414/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Маміної О.В., Яцини В.Б., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року в складі судді Латки І.П. у справі № 638/854/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат, В С Т А Н О В И В : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми. Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що сторони проживають у одному під`їзді АДРЕСА_1 . Загальним рішенням від 15 серпня 2010 року мешканцями під`їзду № 2 вказаного будинку було вирішено встановити на їх під`їзд лічильник обліку теплової енергії. Відповідно до рішення загальних зборів позивача призначено відповідальною особою за проекти, узгодження, монтажні роботи, а також за збір коштів для цих робіт та розрахунки за виконані роботи. Витрати щодо придбання та вводу в експлуатацію лічильника тепла було розподілено між мешканцями квартир по під`їзду АДРЕСА_2 в межах їх дольової участі, які для квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 43,8 м2 склали 328,42 грн. Проте, відповідача ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про витрати по технічному переоснащенню теплового вузла 2-го під`їзду у 2010 році та по проведенню держперевірок як в 2014 році та і в 2018 році в розмірі 41,00 (у 2014 році) і 70,00 грн (у 2018 році). Проте, вказані витрати не були сплачені відповідачем, так як і не було сплачено кошти на придбання та ввід до експлуатації лічильника тепла 2-го під`їзду в розмірі 328,42 грн. Крім того, вважає, що оскільки ОСОБА_2 фактично користується лічильником, він має право на заощаджену відповідачкою суму в розмірі 6321,44 грн у період з 01 січня 2021 року станом на 30 вересня 2023 року від загальної суми заощадженої мешканцями квартири АДРЕСА_3 за рахунок експлуатації лічильника тепла. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8353,47 грн, з яких: 6321,44 грн - дольова частка коштів від ефективності використання лічильника тепла та суми збережених коштів власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 43,8 м2 з 01 січня 2021 року станом на 30 вересня 2023 року; 36,23 грн 3% річних від основної заборгованості; 174,01 грн інфляційні витрати від основної заборгованості; 327,89 грн 3% річних від частки збережених відповідачем грошей; 1457,90 грн інфляційні витрати від частки збережених відповідачем грошей; 36,00 грн сплати поштового повідомлення від 13 січня 2024 року про надання відповідачу копії позовної заяви. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат відмовлено за недоведеністю. 13 травня 2024 року ОСОБА_1 на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги повторно викладено доводи позовної заяви та звернуто увагу суду на те, що не сплативши кошти у розмірі 328,42 грн на збереження спільного майна (які за неї сплатив позивач у 2010, 2014 та 2018 році), та надалі користуючись лічильником тепла без достатніх правових підстав, відповідач сплатила за опалення в своїй оселі площею 43,8 м.кв. на 6321,44 грн менше (тобто заощадила), ніж мешканці квартир такої ж площі з інших під`їздів будинку, АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 серпня 2010 року відбулись збори мешканців другого під`їзду житлового будинку АДРЕСА_4 , та слухали питання щодо встановлення теплового лічильника. Вирішили провести поквартирний обхід та за згоди понад 60 % мешканців вирішили виконати роботи з встановлення теплового лічильника. За результатами засідання складено протокол загальних зборів, який було підписано головуючим зборів Бондаренко Т.В. (кв. АДРЕСА_5 ), та членами ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_6 ), ОСОБА_3 (кв. АДРЕСА_7 ). Інших підписів вказаний протокол не містить (а.с.80). Як вбачається з листа № К-153/07 начальника Шевченківського філіалу КП «Харківські теплові мережі» від 05 липня 2016 року, нарахування за послуги з централізованого опалення мешканцям другого під`їзду житлового будинку АДРЕСА_4 проводяться за показаннями приладу обліку теплової енергії, встановленого та опломбованого 02 грудня 2010 року. Вузол обліку теплової енергії перебуває на балансі споживачів другого під`їзду (а.с.7). Згідно з розрахунком економічної ефективності за висновками експлуатації лічильника тепла при фактичному нарахуванні за послуги теплопостачання в житловому будинку по АДРЕСА_4 , при існуванні лічильника тепла на під`їзді № 2 і без нього на 1, 3, 4 під`їздах згідно з даними КП «ХТМ», складеного енергоаудитором св. СПК АК № 084746, сума фактично заощаджених коштів по кв. АДРЕСА_3 , площею опалення 43,8 кв.м. за період з вересня 2021 року до квітня 2023 року складає 6321,44 грн (а.с.8). 10 лютого 2011 року ОСОБА_1 сплачено суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 3000,00 грн за послуги з розробки робочого проекту на встановлення вузла обліку теплової енергії згідно з договором № 5/9-09 від 03 вересня 2010 року, що підтверджується копією чеку б/н від 10 лютого 2011 року (а.с.10). Як вбачається з квитанції № 10002542 від 20 жовтня 2014 року на рахунок ТОВ «ЕНЕРГОМЕХ» платником ОСОБА_1 сплачено грошові кошти в розмірі 768,00 грн, призначення платежу «Оплата за техогляд, підготовку до монтажу і монтаж теплолічильника SUPERCAL-531, расходовиміра і дат. т-ри після держперевірки в т.р. ПДВ 128,00» (а.с.12). 14 листопада 2018 року платником ОСОБА_1 на рахунок отримувача ТОВ «ХАРЬКОВ-КОТЛОМОНТАЖ» здійснено платіж на суму 1040,00 грн, призначення платежу: «Оплата за тех. огляд т/счетчика після держповірки», що підтверджується квитанцією № 36767555 від 14 листопада 2018 року (а.с. 14). Позивачем надано до матеріалів справи: додаток № 1 до чека від 10 лютого 2011 року «Список членів кооперативу 2-го під`їзду будинку 72-Б, за яких сплачено кошти за виконання проектних робіт у відповідності з чеком від 10 лютого 2011 року згідно рішення зборів від 15 серпня 2010 року», з якого вбачається, що позивачем сплачено за відповідача кошти у розмірі 328,42 грн (а.с.11); додаток № 1 до акту виконаних робіт від 23 жовтня 2014 року сплачено 20 жовтня 2014 року № 10002542 «Список власників лічильника тепла, за яких було сплачено кошти при проведенні держперевірки у 2014 році відповідно до протоколу зборів від 25 липня 2014 року», з якого вбачається, що позивачем сплачено за відповідача кошти у розмірі 41,00 грн (а.с.13); додаток № 1 до акту виконаних робіт від 02 листопада 2018 року сплачено 14 листопада 2018 року № 36767555 «Список власників лічильника тепла, за яких було сплачено кошти при проведенні держперевірки у 2018 році відповідно до протоколу зборів від 25 липня 2014 року», з якого вбачається, що позивачем сплачено за відповідача кошти у розмірі 70,00 грн (а.с.15). Проте дані додатки не містять підпису відповідача ОСОБА_2 . Позивачем складені повідомлення на ім`я ОСОБА_2 щодо необхідності оплати коштів за дольову участь в проведенні держперевірки лічильника тепла на під`їзді за 2014, 2018 року; за економію грошових коштів по 2-кімнатній квартирі, площею 43,8 кв.м. станом на 31 грудня 2021 року, за придбання та установку лічильника тепла в 2010 році. Однак, доказів їх отримання відповідачем ОСОБА_2 суду не надано (а.с.19, 22-27). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався з аналогічним позовом до відповідача ОСОБА_2 (а.с.58-64). Щодо стягнення суми боргу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII від 14 травня 2015 року (далі - Закон № 417-VIII) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. За частиною 1 статті 2 Закону № 417-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку. Статтею 10 Закону № 417-VIII передбачено порядок прийняття рішень щодо управління багатоквартирним будинком зборами співвласників. Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків (частина 1 статті 10 Закону №417-VIII). До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт; визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком (пункти 5,7 частини 2 статті 10 Закону № 417-VIII). Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини 2 цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування ("за", "проти", "утримався"), за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики. У протоколі обов`язково зазначається така інформація про співвласників (їх представників), які взяли участь у зборах співвласників: прізвище, ім`я, по батькові співвласника, документ, що підтверджує право власності на квартиру або нежитлове приміщення, номер квартири або нежитлового приміщення, загальна площа квартири або нежитлового приміщення, документ, що надає повноваження на голосування від імені співвласника (для представника). Повідомлення про рішення, прийняте зборами співвласників, не пізніше 10 днів після його прийняття надається в письмовій формі кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також розміщується у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду (частина 10 статті 10 Закону № 417-VIII). Рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення (частина 11 статті 10 Закону №417-VIII). За рішенням зборів співвласників повноваження щодо прийняття рішень стосовно спільного майна, яким користується лише певна група співвласників (співвласники квартир та нежитлових приміщень, розташованих в одному під`їзді або секції багатоквартирного будинку, тощо), за умови що при цьому не порушуються права інших співвласників, можуть бути передані цій групі співвласників. Такі рішення стосовно спільного майна приймаються зборами зазначеної групи співвласників у порядку, передбаченому частинами четвертою - шостою, восьмою - одинадцятою цієї статті (частина 12 статті 10 Закону №417-VIII). Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 серпня 2015 року № 203 затверджено форму протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку. Відповідно до зазначеної форми вказаний протокол має містити інформацію з розгляду питань порядку денного зборів, а саме: № квартири/ нежитлового приміщення, загальна площа квартири/ нежитлового приміщення, прізвище, ім`я, по батькові співвласника або його представника та документ, що надає представнику повноваження на голосування, документ, що підтверджує право власності на квартиру/ нежитлове приміщення, результат голосування («за», «проти», «утримався»), підпис співвласника (представника), примітки. Також формою протоколу передбачено зазначення підсумки голосування (з урахуванням голосів, поданих на зборах співвласників, і голосів співвласників, отриманих під час проведення письмового опитування, якщо таке проводилося) за наступною формою: «за» _________ співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить _________ м2; «проти» _________ співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить _________ м2; «утримався» _________ співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить _________ м2. Між тим, наданий позивачем протокол загальних зборів мешканців вказаним вимогам щодо його оформлення та змісту не відповідає, оскільки не містить даних щодо голосування кожного з присутніх співвласників квартир з питань порядку денного з зазначенням під особистий підпис їх волевиявлення з кожного з питань, а тому не може бути належним доказом ухвалення відповідного рішення мешканцями під`їзду № 2 будинку. Також, за змістом статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Статтею 359 ЦК України передбачено, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. За змістом статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відшкодуванню підлягають всі доходи у широкому сенсі, такі як: плоди, продукція і доходи (стаття 189 ЦК України). Продукцією є, зокрема, все те, що створюється внаслідок виробничо-господарської діяльності і матеріалізується у вигляді нової або частково нової речі (наприклад, виготовлення автомашин, будівництво будинку, переробка нафти на бензин та інші нафтопродукти). Плоди це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди тощо). ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів факту сплати коштів саме за відповідачку та що останньою погоджувались вказані дії. Матеріали справи не містять даних про наявність будь-яких зобов`язань ОСОБА_2 особисто перед позивачем щодо сплати вказаних коштів за лічильник. Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ухвалення загальними зборами рішення про сплату коштів кожним співвласником квартири 2-го під`їзду для забезпечення проведення державної повірки лічильника та його встановлення, підстави вважати, що у мешканців 2-го під`їду виник обов`язок зі сплати коштів в сумі 439,42 (328,42+41+70) грн відсутні. Також, судова колегія враховує, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що відповідачка проживає у спірній квартирі та є її власником. Разом із тим, позивачем до апеляційної скарги долучено докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_8 , а саме: копію листа № 24 від 06 лютого 2020 року виконавчого директора КО «Єдність» Волкова В.М. та копія договору № 173/9792 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 11 листопада 2011 року (а.с.84-85). Однак дані докази не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів з огляду на наступне. У пункті 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1 - 3 статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає, в той же час колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали. Таким чином, враховуючи ненаведення апелянтом поважності причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом першої інстанції, з огляду на положення статті 367 ЦПК України. Щодо вимог про стягнення сум, визначених позивачем як частка коштів від ефективності лічильника тепла. Згідно зі статтею 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби, її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 ЦК України). Отже у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. На підставі частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18). Суми, зазначені позивачем, а саме в оплаті послуг з теплопостачання за наявності приладу обліку та у разі відсутності такого приладу обліку, - не є ані доходами, ані упущеної вигодою, ані збитками у розумінні чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20). Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Оскільки за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. За наведеним у частині 2 статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Зважаючи, що позивачем не доведено наявність зобов`язань ОСОБА_2 перед ним, позов в частині стягнення основної заборгованості та в частині стягнення частки збережених відповідачкою коштів залишено без задоволення, підстави для покладення зазначених штрафних санкцій на відповідачку відсутні. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до незгоди з рішенням суду та до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 10 грудня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина