Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 550/1229/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2024 р.Справа № 550/1229/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06.11.2024, головуючий суддя І інстанції: Литвин В.В., повний текст складено 06.11.24 по справі № 550/1229/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення ВСТАНОВИВ Представник позивача Делія В.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просить скасувати постанову серії БАД № 465248 від 05.10.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1, 2 ст. 126 КУпАП . Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 06.11.2024 відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії БАД № 465248 від 05 жовтня 2024 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн за адміністративні правопорушення, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 126 КУпАП та закриття провадження у справі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06.11.2024 та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач не здійснював керування транспортним засобом, а керування здійснювалось іншою особою. Зазначає, що позивач повідомляв що має всі необхідні документи на транспортний засіб, та хоче їх пред`явити, але не може через те, що у нього відібрали телефон. Крім того, зазначає, що постанова була винесена о 03 год. 00 хв., в той час, як ОСОБА_1 нібито керував т.з. о 02 год. 55 хв. і вважає ії передчасною, а докази свідків вважає не дійсними. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу , зазначає про те, що телефон у позивача ніхто не забирав, а також на 02:12:36 секунді відеозапису DSJ-00000000000000-000000 зафіксовано, як водій ОСОБА_1 дістає з автомобіля мобільний телефон і тримає його в своїх руках. Під час перевірки документів встановлено, що ОСОБА_1 не мав при собі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також здійснив рух на автомобілі, не маючи права керувати таким засобом, чим порушив п. 2.1.б, п. 2.1.г, п.2.1.а ПДР України. Враховуючи вищевикладене, а також те, що вказана справа належить до категорії термінових адміністративних справ, особливості розгляду яких визначені ст.ст.268-272, 286 КАС України та передбачають скорочені строки розгляду справи. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, довідками про доставку електронного листа. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено, що 05 жовтня 2024 року о 03 год 00 хв інспектором РВ СПД № 2 ВП № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Кравченком О.М. ухвалено постанову про те, що 05 жовтня 2024 року о 01 год 55 хв автодорога Київ-Харків-Довжанський М-03 на 382 км, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «DAEWOO LANOS», д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи при собі свідоцтва про реєстрацію ТЗ, поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також здійснив рух на автомобілі, не маючи права керування таким засобом, чим порушив п. 2.1.б, п. 2.1.ґ п.2.1.а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.ч. 1, 2 ст. 126 КупАП. Згідно з вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1, 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн. Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час перевірки документів встановлено, що ОСОБА_1 не мав при собі свідоцтва про реєстрацію ТЗ, поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також здійснив рух на автомобілі, не маючи права керувати таким засобом, чим порушив п. 2.1.б, п. 2.1.ґ, п.2.1.а ПДР України. Дії працівників поліції відповідали вимогам Правил дорожнього руху України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, а адміністративне стягнення було накладено правомірно. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КупАП). Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно з пунктом 1.3 ПДР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно з пп. «а, б, г» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон), чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством. Частина 2 статті 126 КУпАП передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно зі ст. 36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи які одночасно розглядаються одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем надано докази адміністративного правопорушення, а саме диск DVD- R, на якому містяться наступні відеоматеріали:

1. Щербак Відео ГРПП (2),

2. Щербак Відео ГРПП (3),

3. Щербак Відео ГРПП (4),

4. Щербак ВІдео ГРПП (5),

5. Щербак Відео ГРПП. Надані учасниками справи відеозаписи на оптичному диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст.99 КАС України. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Як встановлено колегію суддів, шляхом огляду оптичного диску відповідача, що ОСОБА_1 був зупинений військовослужбовцями Національної гвардії України у зв`язку з тим, що останній перебував з явними ознаками стану алкогольного сп`яніння, після чого військовослужбовці викликали працівників поліції та повідомили про обставини, які передували зупиненню автомобіля «DAEWOO LANOS», д.н.з. НОМЕР_1 . Прибувши на місце, працівниками поліції відібрано пояснення у свідків, а саме у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які зазначили, що 05.10.2024 о 1:55 рухавшись по трасі М-03 помітили автомобіль попереду, який «виляв» по дорозі, вирішивши, що водію потрібна допомога, було прийнято рішення випередити автомобіль. Після зупинки, підійшовши до автомобіля, відкривши дверцята, побачили водія з ознаками алкогольного сп`яніння. На виконання вимоги про надання документів, позивач інспекторам Головного управління Національної поліції в Полтавській області показав додаток «Дія» на телефоні, однак жодних інших документів на вимогу працівників поліції позивачем не пред`являлось. Колегія суддів вважає, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17. Колегія суддів акцентує увагу на тому, наданий відповідачем відеозапис підтверджує те, що позивач не пред`явив жодного документа на місці зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим дійсно порушив вимоги п.п.2.1 ПДР України Крім того, водієві було запропоновано пройти огляд, у встановленому законом порядком на місці події за допомогою приладу «Драгер» або в медичному закладі у лікаря-нарколога, на що останній не відмовився. Також, з наданих відеодоказів вбачається, що позивачем факт керування транспортним засобом не заперечується. Колегія суддів звертає увагу, що водію було роз`яснено суть його правопорушення та права особи, згідно ст.268 КУпАП, ст.63 Конституції України. Таким чином, позивачем не дотримано вказаних вимог законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за чч. 1, 2 ст. 126 КУпАП, в той час, як позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама незгода з інкримінованим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06.11.2024 по справі № 550/1229/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко