Постанова 4813 № 523/7802/20

Номер провадження: 22-ц/813/1146/24 Справа № 523/7802/20 Головуючий у першій інстанції Середа І. В. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.11.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Середи І. В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, в с т а н о в и в: У травні 2020 року позивачка ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивачки - ОСОБА_7 , яка до дня своєї смерті проживала у будинку АДРЕСА_1 , право власності на який станом на 22 лютого 2017 було зареєстровано за нею. Позивачка є єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину. 28 серпня 2019 року представник позивачки звернувся до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на будинок та земельні ділянки, у видачі яких нотаріус відмовив, оскільки право власності на вказане майно вже зареєстровано за невідомою особою - ОСОБА_2 . Майно вибуло з власності померлої після її смерті на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2010 року, договорів купівлі-продажу будинку та земельних ділянок від 11 серпня 2017 року, договорів купівлі-продажу від 23 травня 2018 року. Вказане рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє. Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області дана справа не розглядалась. Посилаючись на те, що державну реєстрацію права власності на будинок та земельні ділянки за ОСОБА_3 (перший набувач) здійснено з порушенням чинного законодавства та на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі, яка судом не розглядалась, і в рішенні зазначені відомості про кадастрові номери земельних ділянок, яких на час прийняття рішення ще не було присвоєно, що свідчить про вибуття майна із спадкової маси поза волею власника, позивачка, уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ст. ч. 5 ст. 1268, ст. 330, ч. 1 ст. 388, ст. 328 ЦК України просила суд витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер: 5110137600:19:012:0016, площею 0,0400 га, земельну ділянку кадастровий номер: 5110137600:19:012:0017, площею 0,0200 га за вказаною адресою та визнати право власності на вищезазначене нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 01 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, в якому позов не визнав, зазначивши, що придбав будинок та земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, нерухоме майно було зареєстровано на праві власності за попереднім власником. Право власності за ним зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реалізуючи своє право власності відповідачем було знесено житловий будинок і на земельних ділянках збудовано три окремі самостійні житлові будинки, які розташовані на окремо виділені в натурі, під будівництво земельні ділянки, які обладнані окремими входами, огорожею, хвірткою та вїздом. На період звернення до суду майно, належне ОСОБА_7 , не існувало. Позивачем не зазначено жодних причин, які б перешкоджали їй своєчасно після спливу 6 місяців з часу відкриття спадщини звернутися з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Саме винна поведінка ОСОБА_1 , яка виразилася у несвоєчасному виконанні вимог закону спричинила зазначені у справі події. Доводи позивача про підробленість рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області є припущенням, не мають юридичної сили, оскільки вказане питання є компетенцією правоохоронних органів. Будь-якого вироку за вищевказаними обставинами у кримінальному провадженні не ухвалено. Позивачем не надано жодного належного об`єктивного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження незаконності рішення суду. Крім того, звертаючись з вимогою про витребування майна, позивач не довела свого права власності на належне їй новозбудоване нерухоме майно. 06 липня 2021 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 . Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 просить судові рішення як незаконні, необґрунтовані скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на помилковість висновків суду та неповне з`ясування обставин справи, на з`ясуванні яких наполягала позивачка. Зокрема, вказує, що судом у підтвердження висновків щодо презумпції набуття відповідачем права власності на новозбудовані будинки не з`ясовано, чи припинилось право власності ОСОБА_2 на придбаний будинок внасладок його знесення і, відповдіно, чи мав він право власності на нього, коли подавав для реєстрації документи про його реконструкцію; чи є побудовані відповідачем будинки законним або самочинним будівництвом; чи набув відповідач право власності на них; чи зареєстровано право власності на новостворені будинки у визначеному законом порядку. Вважає, що суд першої інстанції помилково прирівняв зміну в Державному реєстрі прав характеристик (площі) не існуючого будинку до реєстрації права власності на новозбудовані будинки, оскільки зміна відомостей про один об`єкт нерухомості не є реєстрацією права власності на інший, а відсутність у новоствореного об`єкта нерухомості індивідуального реєстраційного номера, який не повторюється і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта, свідчить про відсутність реєстрації права власності на такий об`єкт. Також посилається на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, застосовано ст. 120 ЗК України, яка не підлягає застосуванню та не застосовано ст. 376 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Щодо порушення норм процесуального права зазначила, що висновки суду про пред`явлення позову про визнання права власності в порядку спадкування за законом на нерухоме майно до неналежного відповідача не відповідає матеріалам справи та наданим доказам, відповідно до яких позивачка у встановлений законом строк прийняла спадщину, а тому відмова у задоволенні позову не свідчить про виникнення у Одеської міської ради права на звернення з позовом про визнання спадщини відумерлою. Крім того, вимога про визнання права власності в порядку спадкування за законом є похідною від вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому саме ОСОБА_2 є належним відповідачем, оскільки не визнає і оспорює право позивачки на спадкування. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа перебувала у провадженні судді Базіль Л.В., розгляд призначений на 19 червня 2023 року о 9-15 год. На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 30 травня 2023 року відрядження судді Базіль Л.В. до Одеського апеляційного суду достроково закінчено. У зв`язку з достроковим закінченням відрядження судді Херсонського апеляційного суду Базіль Л.В., в провадженні якої як судді-доповідача перебувала вказана справа, справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Воронцової Л.П., Ігнатенко П.Я. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2023). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023 року у відповідності до п. 3.8 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді визначено суддів Кострицького В.В., Лозко Ю.П. В суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_6 , ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу не визнав. Згодом відповідач ОСОБА_2 та його представник, належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України (представник як користувач Електронного суду, про що свідчить довідка про доставку електронного документу 18.10.2024 21:34:42), а також відповідачі ОСОБА_9 у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному ваб-сайті судової влади, оскільки згідно запиту до Демографічного реєстру вказана особа не значиться), ОСОБА_2 згідно п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправленнч особисто отримане 01.11.2024) не з`явилися. Вказане у відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Від представника ОСОБА_2 адвоката Бобровника Д.О. 25 листопада 2024 року через підсистему Електронний суд до апеляційного суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу календарну дату з огляду на те, що оскільки договір з адвокатом Бобровником Д.О. підписано 22 листопада 2024 року, який є новим представником відповідача, останньому необхідно підготувати правову позицію та ознайомитися з матеріалами справи. Розглядаючи вказане клопотання, вислухавши думку часників справи, колегія суддів зазначає наступне. Справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з лютого 2023 року, апеляційне провадження відкрито 24 березня 2023 року, передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляду справи апеляційної скарги сплинув у травні 2023 року, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, у тому разі і позивачка. Участь відповідача ОСОБА_2 та його представника в суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою. Свої міркування щодо доводів апеляційної скарги та законності рішення суду першої інстанції представником відповідача висловлено у поясненнях, які за змістом є відзив. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи. Заявник не навів у своєму клопотанні обставин, які б перешкоджали розглянути справу за його відсутності, а також не мотивував необхідність його безпосередньої явки до суду, як і не надав доказів у підтвердження викладених ним у клопотанні про відкладення розгляду справи обставин. Крім того, відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлений в особі свого повноважного представника ОСОБА_8 , який є користувачем Електронного Суду, про дату, час та місце розгляду справи ще 18 жовтня 2024 року. Натомість лише 22 листопада 2024 року відповідач уклав договір про надання правової допомоги з іншим представником, що вочевидь не відповідає засадам добросовісності здійснення учасниками цивільного процесу своїх процесуальних прав та обов`язків, а відповідач має демонструвати готовність на всіх етапах такого брати участь у судових процедурах. Отже, у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бобровника Д.О. про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки таке не є обґрунтованим, а наведене ним не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27 лютого 1989 року Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30 червня 2009 року Четвертою одеською державною нотаріальною конторою, стала власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 20 січня 2001 року ОСОБА_7 видано державний акт серії ІІІ-ОД № 063275 про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0400 га за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.03.2009 р. № 294 забудовникам ОСОБА_10 та ОСОБА_7 було затверджено акт державної приймальної комісії про готовність закінчених будівництвом : прибудови літ. «а2» до жилого будинку літ. «А», сараїв літ. «Г», літ. «Д», за адресою: АДРЕСА_1 . З вказаного рішення також вбачається, що ОСОБА_10 , матері ОСОБА_7 , належить земельна ділянка площею 0,0200 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 20.01.2001 р. № 38/4967. Згідно з технічним паспортом, складеним КП «ОМБТІ та РОН» на імя ОСОБА_7 (1/4 частки) та ОСОБА_10 (3/4 частки) 26.03.2009 р., житлова площа черепашникового будинку 1959 року забудови «А» складає 37,1, а загальна площа 111,7 кв.м, рік будівництва -1959 надвірні будівлі та споруди Б,Г,Д, -сараї, площами 8,3 кв.м,7,1 кв.м, 4,2 кв.м (1959,1980 роки забудови) , В вбиральня площею -1 кв.м(1959 р.), ІІ- мостіння, №1-4 огорожа, № 1-мостіння, розташовані на земельній ділянці 600 кв.м. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , про що Одеським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області 06 лютого 2017 року складено актовий запис про її смерть № 1570. Станом на 22 лютого 2017 року право власності на будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 81003646. З відомостей реєстру вбачається зареєстроване право власності за ОСОБА_7 на будинок загальною площею 79,7 кв.м, житловою площею 37,1 кв.м, частка у власності 1/4 та 3/4, дата реєстрації 29 липня 2011 року. Згідно з матеріалами спадкової справи № 747/2017, відкритої Третьою Одеською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , за прийняттям спадщини 04 серпня 2017 року звернулася ОСОБА_1 30 липня 2018 року з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_11 , який вказав в заяві про себе як по особу, яка фактично проживала з ОСОБА_7 протягом останніх п`яти років. В наступному від вказаної особи не надходило інших заяв та документів в підтвердження права на спадкування. Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі від 03 липня 2019 року (справа № 638/15266/18) за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_11 про встановлення факту родинних відносин, вказану заяву задоволено та встановлено факт родинних відносин, зокрема факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , є племінницею ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 серпня 2019 року державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Білик О.Г. відмовив представнику позивачки у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_7 на будинок і земельні ділянки під АДРЕСА_1 на підставі того, що вказані об`єкти належать іншій особі. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.09.2010 у справі № 2-5081/2010 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним 27 вересня 2010 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 та визнано договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , згідно якого, ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_3 купила житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 дійсним. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 79,7 кв.м, житловою площею 37,1 кв.м, літ. «Б», «Г», «Д» -сараї, літ. «В»- вбиральня, №1-4 огорожі, ІІ-мостіння, а також на земельні ділянки площею 0,02 га кадастровий номер: 5110137600:19:012:0017, та площею 0,04 га, кадастровий номер: 5110137600:19:012:001600, за вказаною адресою. ОСОБА_1 звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 27 вересня 2010 року, яка ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року повернуто заявниці, із мотивуванням, що «09 жовтня 2019 року із Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на адресу апеляційного суду надійшла цивільна справа № 2-5081/10 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13 про стягнення аліментів. 28 листопада 2019 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області повідомив апеляційний суд про те, що цивільну справу № 2-5081/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності неможливо направити до Одеського апеляційного суду, оскільки Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області дана справа не розглядалась, на підтвердження чого надана довідка архіву Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області». Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , її складено на підставі договору № 563 від 18.05.2017 р. з замовником ОСОБА_14 . Серед документів, які були використані для підготовки вказаної документації, були представлені договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок від 10.11.2009 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і зазначене вище рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. За відомостями Головного управління Держгеокадастру в Одеській області оригіналу договору в них немає. 11 серпня 2017 року між ОСОБА_3 , від імені якої діє ОСОБА_14 , з однієї сторони та ОСОБА_15 , з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 передала житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з житлового будинку А, загальною площею 79,7 кв.м, житловою площею 37,1 кв.м, та господарських будівель і споруд : Б-сарай, Г-сарай, Д-сарай, В- вбиральня, 1-4 огорожа, І-цистерна, ІІ-мостіння. 11 серпня 2017 року між тими ж сторонами було укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок кадастровий номер: 5110137600:19:012:0016, площею 0,0400 га, та кадастровий номер: 5110137600:19:012:0017, площею 0,0200 га. Із змісту договорів вбачається, що ОСОБА_3 є власником будинку та земельних ділянок на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 вересня 2010 року у справі № 2-5081/2010 р. Оціночна вартість будинку за звітом про оцінку майна № АS38-170807-001, виданого ТОВ «Інститут Незалежної експертної оцінки плюс» від 07.08.2017, становить 49494,26 грн. 23 травня 2018 року ОСОБА_15 згідно договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_2 вказані будинок та земельні ділянки, що підтверджується договорами купівлі-продажу № 626, № 632, № 629, посвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовим Д.С. Оціночна вартість будинку за звітом про оцінку майна № ЕD180522-35, виданого ФОП ОСОБА_16 , склала 49707 грн. Згідно з інформаційною довідкою № 199289844 від 06 лютого 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 23 травня 2018 року право власності на житловий будинок загальною площею 298,6 кв.м, житловою площею 133,1 кв.м за ОСОБА_2 , а також право власності на земельні ділянки кадастровий номер: 5110137600:19:012:0016, площею 0,0400 га, та кадастровий номер: 5110137600:19:012:0017, площею 0,0200 га. Підставами для реєстрації права власності на будинок стала декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД141192800325, видана 07.10.2019 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради; договір купівлі продажу № 626, виданий 23.05.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовим Д.С.; технічний паспорт № НОМЕР_2 виданий 10.09.2019 ПП «АРХСТРОЙДОМ». Реєстрація земельних ділянок відбулася на підставі договорів купівлі-продажу № 629, № 632, виданих 23 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовим Д.С.. Згідно з висновком експерта (спеціаліста) ПП «Проект» Найдьонова І.В. № 25-08/2020 від 25.08.2020, який надано відповідачем ОСОБА_2 , ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_2 , складає 2251118 грн (екв. 82175 USD). Ринкова вартість житлового будинку № 2, розташованого на земельній ділянці площею 0,015 га, загальної площею 94,1 кв.м, житловою 55,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , складає 1925812 грн (екв.70300 USD). Ринкова вартість житлового будинку № 3, розташованого на земельній ділянці площею 0,022 га, загальної площею 108,4 кв.м, житловою 43,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ,складає 2540483 грн (екв.92768 USD). Ринкова вартість досліджуваного об`єкту, а саме трьох зблокованих житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , складає 6 716 211 грн (екв. 245243 USD). Досліджуваний обєкт складається з трьох зблокованих житлових будинків, що мають окремі ізольовані входи, системи електро-, водопостачання та каналізацію. Кожний із житлових будинків, розташований на виділеній в натурі присадибній земельній ділянці, обладнаної огорожею, хвірткою та вїздом. Можлива експлуатація об`єкту у якості трьох самостійних об`єктів нерухомого майна з присвоєнням індивідуальних поштових номерів. На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок під літ. «А», загальною площею 79,7 кв.м та житловою 37,1 кв.м, вказаний у правовстановлюючій документації та технічній документації за 2009 рік, що видані на імя ОСОБА_7 , знесено. За висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 33/22 від 31.10.2022, складеного судовим експертом М.Петровим і наданим представником позивача, будівництво об`єкту відноситься до такого виду будівництва як нове будівництво; будівництво не відповідає вимогам: ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», ДБН В.1.1-7;2016, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р.; має місце присутність деяких кваліфікуючих ознак, під якими законодавцем розуміється самочинне будівництво, зокрема будівництво об`єкта нерухомого майна з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Також за матеріалами пенсійної справи, адреса проживання ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 . Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу витребування позивачкою як спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 належної їй спадщини у вигляді двох земельних ділянок: кадастровий номер: 5110137600:19:012:0016, площею 0,0400 га, та кадастровий номер: 5110137600:19:012:0017, площею 0,0200 га, які вибули з володіння спадкодавця та спадкоємця поза їх волею, від відповідача ОСОБА_2 як останнього набувача. Що стосується позовних вимог про витребування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок під літ. «А», загальною площею 79,7 кв.м та житловою 37,1 кв.м, вказаний у правовстановлюючій документації та технічній документації за 2009 рік, що видані на імя ОСОБА_7 , то оскільки такий знесено, тому в цій частині апеляційна скарга щодо рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позову в наведеній частині, не містить будь-яких вимог. Переглядаючи вказане судове рішення за доводами апеляційної скарги щодо суті ухваленого судового рішення, колегія суддів зазначає таке. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно з частинами другою, третьою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Суд першої інстанці встановив, що підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом стала перереєстрація на користь третіх осіб права власності спірного домоволодіння житлового будинку та двох земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , права на які вона набула у порядку спадкування після смерті її тітки ОСОБА_7 , факт родинних відносин із якою встановлений рішенням Дзержинского районного суду м. Харкова від 03.07.2019 (справа № 638/15266/18), яке набрало законної сили 05.08.2019 (а.с. 270 т. 1). Судом першої інстанції також встановлено, що оскільки справа, в якій приймалося рішення суду по спірному майну про визнання договору дійсним купівлі-продажу дійсним, укладеному 27 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , та про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне домоволодіння відсутнє, а за таким номером було розглянуто позов іншої особи з іншим предметом, не розглядалася, таке свідчить про те, що майно вибуло із власності ОСОБА_7 поза її волею. Також судом виснувано, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна. Вказані висновки суду по справі сторою відповідача не оспорюються. Натомість, щодо висновків суду про те, що визначаючи коло відповідачів, позивачка не вказала у своєму позові інших спадкоємців щодо майна ОСОБА_7 , а у разі відсутності таких позов мав бути пред`явлений до Одеської міської ради як відповідної територіальної громади, через що позов пред`явлено до неналежного відповідача та обрано невірний спосіб захисту, то таке є предметом апеляційного перегляду за доводами апеляційної скарги позивачки, в якій ОСОБА_1 посилається саме на помилковість висновків суду та неповне з`ясування обставин справи. Щодо суб`єктного складу, то колегія суддів зазначає, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься тільки, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). Отже, в разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача. В даному випадку порушене право позивачки як спадкоємиці, якій право на спадщину належить від дня відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223 ЦК України) підлягає захисту саме у вказаний спосіб, і заявлено такий позов цілком слушно саме до останнього набувача шляхом витребування спадкового майна. Посилання сторони відповідача ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_17 у 2009 році продала ОСОБА_18 спірне домоволодіння і за життя - з 10.11.2009 по 01.02.2017- вона не заявляла, що майно вибуло поза її волею, отже, немає особи, у якої б майно вибуло, як підстава для застосування вимог ст. 388 ЦК України, то таке не може бути взято до уваги, оскільки право спадкоємця, якому право на спадщину належить від дня відкриття такої, захищається таким саме способом, як і право власника майна. За висновками Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 перед придбанням спірного майна ОСОБА_2 як кінцевий набувач мав можливість ознайомитися із наявними відомостями у Державному реєстрі речових прав та пересвідчитися у відсутності в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення суду, на підставі якого майно вибуло у спадкодавця, а також звернути увагу на те, що за 8 місяців до укладення ОСОБА_2 власник майна змінювався двічи, порівняти вартість земельних ділянок із ринковою вартістю земельних ділянок в курортній зоні (близкість пляжів Лузанівка та Крижанівка), а також звернути увагу на вартість придбаного ним будинку загальною площею 111,7 кв.м 49707 грн. Колегія суддів звертає також увагу на те, що позивачка була власницею будинку з 17.04.2009, а - лише 29.07.2011 отримала як спадщину, що унеможливлює відчуження нею 27 вересня 2010 року на користь ОСОБА_3 будинку в цілому. Крім того, ОСОБА_17 , яка начебто позбулася свого майна у 2010 році, продовжувала прожити і бути зареєстрованою у спірному домоволодінні до своєї до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 137, 138 т. 4). Щодо новозбудованого об`єкту на місці знесеного та визначення його статусу як самочинного, оскільки надавався дозвіл лише на реконструкцію, а здійснено нове будівництво, тому таке має статус будівельних матеріалів, то в наведеній частині доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, оскільки дійсно, згідно наданих сторонами доказів та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2024 побудований на місці знесеного старого будинку (про що зазначає сам відповідач ОСОБА_2 в своїх поясненнях а.с. 70 т. 4) є самочинним будівництвом, оскільки відповідач отримував дозвіл на реконструкцію, під час такого допущені порушення ДБН, і державна реєстрація новостворених об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилася, відомості про старий будинок ОСОБА_7 до ДРРПМН було відкрито лише один раз під час перенесення таких відомостей. Наданий відповідачем технічний паспорт, серія та номер 194, виданий 10.09.2019, видавник ПП «Архстройдом» як підстава для внесення змін до реєстру речових прав, не свідчить про набуття ОСОБА_2 права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна зблоковані три будинки. Згідно з абзацом 2 ч. 2 статті 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ВС неодноразово (зокрема, і в постанові від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17) вказуав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Оскільки передбачених законом підстав для набуття ОСОБА_2 права власності на три зблокованих будинки немає, то таке слід вважати самочинним, що виключає і неможливість відокремлення будівлі або споруди від земельної ділянки, на що помилково посилається відповідач як підставу для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18. Що стосується незалучення до участі у справі ОСОБА_11 , який 05 липня 2018 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, то вказана особа є батьком позивачки (свідоцтво про народження, видане Харків Палац новонароджених 12 вересня 1984 року ВЧ № НОМЕР_3 , актовий запис № 1330 від 01 лютого 1976 року а.с. 251 т. 3), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , видане Московським відділом ДРАЦС у м. Харків Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції у м. Харкові, актовий запис № 61), і згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Глушко О.В. 10 січня 2023 року, саме позивачка ОСОБА_1 є його спадкоємцем (а.с. 118 т. 4). Вказане підтверджено і Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 118-119 т. 4). Отже, вказане не впливає на суб`єктний склад по справі. Так само помилковими є висновки суду про необхідність пред`явлення теперішнього позову до Одеської міської ради як відповідної територіальної громади у разі відсутності інших спадкоємців за законом або за заповітом, оскільки у спірних правовідносинах захист прав позивачки як спадкоємиці за законом має відбуватися шляхом віндикаційного позову до останнього набувача, яким є ОСОБА_2 . Натомість, за змістом статті 1227 ЦК України територіальна громада бере участь у справах у разі відумерлості спадщини (відсутності спадкоємців за заповітом і за законом). Наведене свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права. Вказане у своєму системному зв`язку свідчить про пред`явлення позивачкою ОСОБА_1 позову до належного відповідача, за рахунок якого можуть бути задоволені позовні вимоги про витребування спірного майна. Проте, оскільки спадковий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , наразі є фізично знищеним, його відсутність унеможливлює витребування такого від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , і таке не є вимогою апеляційної скарги. Суд хоча і дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині житлового будинку, яке є предметом апеляційного перегляду, проте припустився помилковості в мотивуванні своїх висновків. Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Тому рішення суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду підлягає залишеню без змін. Вказане не є підставою для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.В. Кострицький Ю.П. Лозко