Постанова 4824 № 752/2380/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/2380/22 № апеляційного провадження: 22-ц/824/12029/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П., при секретарі Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталія Миколаївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності, за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» та представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталії Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року та за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року, ухвалених під головуванням судді Машкевич К.В.,- встановив: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом. ОСОБА_1 просила: скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2019 року, індексний номер: 45961368, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс»; скасувати запис про право власності № 30697937 від 12 березня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2019 року, індексний номер: 45961368. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація права власності за ТОВ «Мегаінвест Сервіс» на предмет іпотеки (кв. АДРЕСА_2 ) відбулась незаконно, з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та вимог ст. ст. 35, 36, 73 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2019 року, індексний номер: 45961368, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс». Скасовано запис про право власності № 30697937 від 12 березня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2019 року, індексний номер: 45961368. Стягнутоз товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 481 грн 00 коп. У квітні 2024 року на адресу суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000 грн 00 коп. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року названу заяву задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 65 000 грн 00 коп. В апеляційній скарзі ТОВ «Мегаінвест Сервіс» просить рішення суду від 09 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. просить рішення суду від 09 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі ТОВ «Мегаінвест Сервіс» просить додаткове рішення суду від 27 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. У відзивах на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду від 09 квітня 2024 року та додаткове рішення суду від 27 травня 2024 року законне та обґрунтоване. У судовому засіданні представники ТОВ «Мегаінвест Сервіс» підтримали подану апеляційну скаргу. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. на рішення суду від 09 квітня 2024 року не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «Мегаінвест Сервіс» на додаткове рішення суду від 27 травня 2024 року підлягає задоволенню частково. Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки та проведення державної реєстрації права власності на квартиру за товариством було здійснено із порушенням вимог закону. Суд першої інстанції вважав, що обраний позивачкою спосіб захисту відповідає змісту її порушених прав та є ефективним для їх відновлення. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Стягуючи із ТОВ «Мегаінвест Сервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 65 000 грн 00 коп., суд першої інстанції виходив із складності справи, кількості судових засідань та обсягу матеріалів справи. Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна. Встановлено, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» укладено кредитний договір № НКЛ - 381014. Банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 200 000 грн 00 коп. строком до 22 липня 2020 року. 16 вересня 2013 року укладено додатковий договір. Відповідно до п. 1.1 розмір кредиту становив 300 000 грн 00 коп. у вигляді невідновлювальної відкличної лінії під 18, 99 % річних. В забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором 22 липня 2013 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського Ковальчуком К.С. Відповідно до п. 2.1 іпотечного договору предметом договору є квартира АДРЕСА_2 площею, 72, 1 кв. м., яка належить іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності від 08 лютого 1994 року, виданого сектором приватизації Московської районної державної адміністрації м. Києва. Згідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 договору при його укладенні сторони дійшли згоди про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя в позасудовому порядку на підставі цього договору шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання. 19 лютого 2019 року проведено електронні торги з продажу права вимоги за кредитним договором № НКЛ-4381014 від 22 липня 2013 року та іпотечним договором від 22 липня 2013 року. За протоколомелектронного аукціону від 19 лютого 2019 року № UA-ЕА-2018-12-26-000006-b переможцем торгів з продажу лоту F11GL38097- права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором стало ТОВ «Мегаінвест Сервіс» за ціною 290 235 грн00 коп. 01 березня 2019 року між АТ«Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест Сервіс» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Сума заборгованості позичальника за кредитним договором вказана 1 459 313 грн 08 коп. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 березня 2019 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ «Мегаінвест Сервіс» відповідно до рішення приватного нотаріса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. від 14 березня 2019 року. Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначила, що реєстрація права власності за ТОВ «Мегаінвест Сервіс» на предмет іпотеки відбулась незаконно, з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та вимог ст. ст. 35, 36, 73 Закону України «Про іпотеку». Вимоги про погашення заборгованості ОСОБА_1 не отримувала. Оцінка переданої в іпотеку квартири перед зверненням стягнення на не проводилася. Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18 у справах щодо позасудового врегулювання зобов`язань ПАТ «Укрсоцбанк». Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). Отже, за ч. 1 ст. 33 та ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вимоги ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку" (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Подібна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17. За статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 127/17399/19-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 201/6233/17-ц. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. У постанові від 11 серпня 2020 року в справі № 520/8982/18 Верховний Суд погодився із позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, що відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є підставою для скасування такої реєстрації. Так, до матеріалів справи долучено копію вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 19 квітня 2018 року про усунення порушення основного зобов`язання за кредитним договором № НКЛ-4381014 від 22 липня 2013 року. ОСОБА_1 зазначала, що не отримувала ні від ПАТ «Дельта Банк», ні від ТОВ «Мегаінвест Сервіс» жодних повідомлень щодо заміни Іпотекодержателя у зобов?язанні за договором іпотеки. Дослідивши вказану вимогу від 19 квітня 2018 року, встановлено відсутність інформації про ринкову вартість майна, а також конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку виконання іпотекодавцем вказаної вимоги. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, представником приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. надано копію матеріалів реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна 2032553280000 на 14 аркушів. Представник апелянта заявив клопотання щодо долучення до матеріалів справи копії розрахунку вартості оцінки кв. АДРЕСА_2 . Обгрунтовуючи вказане клопотання, представник апелянта зазначав про неможливість подати вказані докази до суду першої інстанції через неналежне повідомлення Незнайко Н.М. про час та місце судового засідання. Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки посилання представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції спростовується матеріалами справи. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Додані до апеляційної скарги нові докази, а саме: копія звіті про оцінку ринкової вартості квартири, колегія суддів не бере до уваги, оскільки представником апелянта порушено порядок подання доказів. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що долучений до апеляційної скарги звіт про оцінку ринкової вартості квартири не містить належних та обов`язкових відомостей про дату складання оцінки та переліку документів, на підставі чого її було проведено. Відтак, враховуючи відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності та не зазначення такої інформації у вимозі від 19 квітня 2018 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, що є підставою для скасування такої реєстрації. Враховуючи вищенаведене, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Мегаінвест Сервіс» була проведена всупереч положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та вимогам ст. ст. 35, 36, 73 Закону України «Про іпотеку». Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції також не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 09 квітня 2024 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційних скарг немає. Так, у квітні 2024 року на адресу суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000 грн 00 коп. Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 цього Кодексу. Згідно з вимогами ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається із резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У заяві представник ОСОБА_1 просив вирішити питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 65 000 грн 00 коп. На підтвердження витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 надано копію: договору про надання правничої допомоги від 08 лютого 2023 року; додаткової угоди № 1 від 08 лютого 2023 року; додаткової угоди № 2 від 02 січня 2024 року; акту наданих АБ «Ординат та партнери» послуг від 12 квітня 2024 року; розрахункової квитанції № 25/1 від 12 квітня 2024 року; розрахункової квитанції № 25/1 від 12 квітня 2024 року. В акті наданих АБ «Ординат та партнери» послуг від 12 квітня 2024 року зазначено: - консультація, аналіз позовної заяви, аналіз матеріалів справи, пошук судової практики - 2 години - 8 000 грн 00 коп.; - складання та подання клопотання про включення неналежного відповідача та вступ третьої особи - 1 година - 4 000 грн 00 коп.; - складання та подання клопотання про зміну предмета позову - 1 година - 4 000 грн 00 коп.; - участь у судовому засіданні - 1 година - 4 000 грн 00 коп.; - складання та направлення адвокатського запиту до ПАТ «Дельта Банк» - 1 година - 4 000 грн 00 коп.; - складання та подання клопотання про долучення доказів - 1 година - 4 000 грн 00 коп.; - участь у судовому засіданні - 3 години - 12 000 грн 00 коп. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, беручи до уваги, що дана справа не є унікальною та не потребувала значного часу для вивчення, підготовки позовної заяви та інших процесуальних документів, колегія суддів вважає, що зазначені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 65 000 грн 00 коп. є завищеними та не достатньо обґрунтованими. Отже, колегія суддів вважає, що з «Мегаінвест Сервіс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн 00 коп. Висновок суду першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 65 000 грн 00 коп. є необґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру витрат на правничу допомогу, а тому додаткове рішення суду підлягає зміні в частині зменшення розміру витрат із 65 000 грн 00 коп. до 15 000 грн 00 коп. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталії Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року залишити без змін. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс» на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року задовольнити частково. Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу із 65 000 грн 00 коп. до 15 000 грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 06 грудня 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.Г. Музичко Л. П. Сушко