Окрема думка Велика Палата ВС № 990/246/24

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 990/246/24 (провадження № 11-217заі24), ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21.05.2021 № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині (далі - Указ № 203/2021) Передісторія цієї справи У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати Указ № 203/2021 в частині пункту 614 додаток 1, відповідно до якого до ОСОБА_1 застосовані санкції безстроково. Судовий розгляд справи № 9901/236/21 відбувався за такою хронологією. 01.09.2021 розгляд справи не відбувся через те, що не було повного складу колегії суддів. У судовому засіданні 29.09.2021 суд залучив до участі у справі Кабінет Міністрів України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; наступний розгляд справи призначив на 27.10.2021. 27.10.2021 суд оголосив перерву для ознайомлення представника позивача з матеріалами справи. 24.11.2021 суд відклав розгляд справи на 19.01.2022 за клопотанням представника відповідача, в якому вказувалося про неможливість прибуття в засідання його уповноважених представників. 19.01.2022 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з відпусткою суддів. У судовому засіданні 16.02.2022 суд оголосив перерву у справі за клопотанням представника Кабінету Міністрів України для уточнення інформації, яка стала підставою для застосування санкцій до позивача. Наступний розгляд справи був призначений на 02.03.2022. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану розгляд справи не здійснювався тривалий час. Після відновлення роботи Верховного Суду розгляд справи призначався на 21.06, 27.09, 08.11, 27.12.2023 року, але не відбувався у зв`язку з відпусткою суддів, а 17.01.2024 не відбувся через оголошення повітряної тривоги. На судове засідання, призначене на 20.03.2024, представниця позивача надіслала клопотання про відкладення розгляду справи. Суд ухвалив визнати першу неявку представниці позивача на судове засідання неповажною, частково задовольнив її клопотання та відклав розгляд справи на 08.05.2024. 08.05.2024 у судове засідання з`явився представник відповідача та Кабінету Міністрів України. Позивач та його представники до суду не з`явились, від представниці позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. З огляду на повторну неявку позивача та його представників, повідомлених належним чином про розгляд справи, у судове засідання без поважних причин колегія суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.05.2024 у справі № 9901/236/21 залишила позовну заяву без розгляду. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11.07.2024 у справі № 9901/236/21 (провадження № 11-102заі24) залишила без змін вказану ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.05.2024 у справі № 9901/236/21. Я не погодився із постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 9901/236/21 та виклав окрему думку, яка полягала у тому, що у вказаній справі були відсутні правові підстави для того, щоб застосовувати пункт 4 частини першої статті 240 КАС України та залишати позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду. В окремій думці я зазначав про те, що залишення позову без розгляду з підстави неявки позивача в судове засідання є негативним для нього наслідком через неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків. Іншими словами, суд відмовляє позивачу у праві на розгляд його справи внаслідок неможливості вирішити спір у зв`язку з недотриманням позивачем своїх процесуальних обов`язків. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. Водночас наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначені статтею 205 КАС України. У частині першій цієї статті міститься загальне правило про те, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до частини п`ятої статті 205 КАС України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки. Отже, з системного тлумачення зазначених норм статей 205, 240 КАС України можна виснувати, що у разі повторної неявки позивача (або його представників) в судове засідання без поважних причин суд залишає позовну заяву без розгляду лише в тому випадку, якщо його неявка перешкоджає розгляду справи. Відповідно суд, залишаючи позов без розгляду з цієї підстави, має обґрунтувати, в чому саме полягає неможливість розгляду справи без участі позивача (або його представників). Як свідчить наведена вище хронологія судового розгляду справи № 9901/236/21, вона перебувала у провадженні Касаційного адміністративного суду майже три роки - з червня 2021 року по травень 2024 року. За цей час у справі було проведено декілька судових засідань, сторони з`являлися в судові засідання, подавали докази, усні та письмові пояснення до матеріалів справи. За таких обставин Касаційний адміністративний суд мав розглянути і вирішити цю справу по суті за відсутності позивача (або його представників) в судових засіданнях від 20.03.2024 та 08.05.2024. Лише у випадку, якщо неявка позивача перешкоджала розгляду справи по суті, Касаційний адміністративний суд мав право залишити позов без розгляду, при цьому зазначивши, в чому саме полягає така неможливість розгляду справи без участі позивача (або його представників). Належне обґрунтування неможливості розгляду справи без участі позивача було особливо важливе з огляду на те, що справа слухалась Касаційним адміністративним судом майже 3 роки. Натомість, Касаційний адміністративний суд, а також Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях обмежились лише зазначенням, що «повторна неявка позивача та/або його представників у судові засідання перешкоджає розгляду справи, бо позбавляє суд можливості встановити всі обставини справи, необхідні для вирішення спору». При цьому суди жодним чином не конкретизували, які саме обставини справи вони не можуть встановити без участі позивача, яким чином участь позивача могла б допомогти встановити обставини, які залишились не встановленими протягом 3 років слухання судом справи. Оскільки конкретних обставин справи, які не можуть бути встановлені за відсутності позивача, Касаційний адміністративний суд не зазначив, він мав розглянути по суті позовну заяву ОСОБА_1 незважаючи на його неявку в судові засідання. Натомість, на моє переконання, Касаційний адміністративний суд та Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/236/21 не забезпечили позивачу реалізацію його права на судовий захист, яке гарантовано статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Коротка історія цієї справи Після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду вказаної постанови від 11.07.2024 у справі № 9901/236/21 (провадження № 11-102заі24) 24.07.2024 позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду з новим позовом, аналогічним тому, що розглядався у межах справи № 9901/236/21, оскільки Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 08.05.2024 про залишення без розгляду позову у справі № 9901/236/21 зазначив: «Відповідно до частини 4 статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку». Також позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, на обґрунтування якої зазначив, що він у червні 2021 року звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом у справі № 9901/236/21. Проте ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08.05.2024 позов залишено без розгляду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.05.2024 - без змін. 23.07.2024 позивач ознайомився з текстом зазначеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а наступного дня - 24.07.2024 була підготовлена повторна позовна заява, яка направлена до Касаційного адміністративного суду. Таким чином, позивач добросовісно та невідкладно вчинив дії з повторного подання позовної заяви. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 05.08.2024 у справі № 990/246/24 залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, а ухвалою від 15.08.2024 визнав неповажними підстави пропуску позивачем строку звернення до суду та повернув позовну заяву. Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.11.2024 у справі № 990/246/24 (провадження № 11-217заі24) залишила апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 15.08.2024 - без змін. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (пункти 19, 22 постанови). У справі встановлено, що у червні 2021 року ОСОБА_1 уперше звернувся до Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ № 203/201 у частині пункту 614 додатка 1, відповідно до якого до ОСОБА_1 застосовані санкції безстроково. (справа № 9901/236/21). Касаційний адміністративний суд майже три роки розглядав цю справу та в травні 2024 року позов залишив без розгляду на підставі частини п`ятої статті 205 і пункту 4 частини першої статті 240 КАС України у зв`язку з повторною неявкою позивача та/або його представників у судове засідання без поважних причин. Зазначені представником позивача в клопотаннях про відкладення розгляду справи обставини щодо долучення до матеріалів справи документів, які містять державну таємницю, та оформлення нею допуску до державної таємниці не були підтверджені доказами та спростовуються службовими записками відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду, а її неявки в судові засідання, призначені на 20.03.2024 та 08.05.2024, визнані судом неповажними (пункт 27). Звертаючись повторно з позовною заявою до Касаційного адміністративного суду та мотивуючи поважність підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим позовом, його представник зазначив, що повторна позовна заява була підготовлена та подана невідкладно після ознайомлення з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/236/21, якою залишено без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.05.2024 про залишення позовної заяви без розгляду (пункт 28). З цього приводу суд першої інстанції зауважив, що судове провадження, що закінчилося залишенням позову без розгляду, не перериває встановленого частиною першою статті 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, тому ця обставина має оцінюватися судом у контексті причини залишення позову без розгляду та наступної процесуальної поведінки учасника справи, які сукупно мають свідчити про існування об`єктивно непереборних або дійсно істотних обставин, перешкод чи труднощів, що зумовили залишення позову без розгляду та унеможливили своєчасне повторне звернення до суду після цього (пункт 29). Таким чином, залишення попереднього позову ОСОБА_1 без розгляду було зумовлено недобросовісною процесуальною поведінкою позивача і його представників, які мали усвідомлювати наслідки своїх дій і не допускати подібного, в тому числі з огляду на тривалий судовий розгляд справи (пункт 30). Суд першої інстанції виснував, що факт залишення позову ОСОБА_1 без розгляду не може вважатися поважною причиною повторного звернення до суду з пропуском строку майже у три роки з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, та залишив позовну заяву без руху (пункт 31). Погоджуючись із зазначеним висновком Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (пункт 44). Натомість у справі, яка переглядається, представник позивача як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку (пункт 45 постанови). Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Я не згоден з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що у цій справі № 990/246/24були відсутні вагомі причини для поновлення процесуального строку. Зокрема, як правильно зазначено у постанові Великої Палати Верховного суду у цій справі, оцінка поважності причин пропуску позивачем встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду з метою визначення можливості поновлення цього строку має здійснюватися судом у контексті причини залишення позову без розгляду та наступної процесуальної поведінки учасника справи, які сукупно мають свідчити про існування об`єктивно непереборних або дійсно істотних обставин, перешкод чи труднощів, що зумовили залишення позову без розгляду та унеможливили своєчасне повторне звернення до суду після цього (пункт 29 постанови). На моє переконання, залишивши без розгляду позов ОСОБА_1 у справі № 9901/236/21 після трирічного судового розгляду внаслідок повторної неявки позивача, Касаційний адміністративний суд та Велика Палата Верховного Суду перший раз позбавили його права на судовий захист, гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки були наявні всі законні передумови для того, щоб розглянути справу за відсутності позивача. При цьому Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 08.05.2024 про залишення без розгляду позову у справі № 9901/236/21 звернув увагу позивача на те, що він має право заново звернутися до адміністративного суду за судовим захистом свого порушеного права. Після того, як позивач на виконання ухвали Касаційного адміністративного суду повторно подав позов, суд відмовив йому у прийнятті позовної заяви, оскільки визнав неповажними причини пропуску процесуального строку звернення до суду. Зазначеним чином Касаційний адміністративний суд та Велика Палата Верховного Суду вдруге позбавили позивача можливості реалізувати своє право на судовий захист. Обставини цієї справи дещо нагадують справу «Совтрансавто-Холдинг» проти України» в Рішенні у якій від 25.07.2002 Європейський суд з прав людини звернув увагу на такі обставини: «ухвалою від 02.04.2002 Вищий господарський суд відхилив касаційну скаргу заявника, не розглядаючи її по суті, у зв`язку з тим, що остання не супроводжувалася документом, що підтверджував би сплату Вищому господарському суду мита за розгляд скарги. Суд повернув заявнику суму, яку останній сплатив в якості мита, та зазначив, що після виконання відповідної формальності заявник може знову подати свою скаргу. Ухвалою від 26.04.2002 Вищий господарський суд відхилив скаргу заявника у зв`язку з пропущенням строку в один місяць, передбаченого для її подання». У вказаній справі ЄСПЛ констатував, що «тоді яку своїй ухвалі від 02.04.2002 Вищий господарський суд визнав факт сплати заявником державного мита, він відхилив касаційну скаргу у зв`язку з тим, що заявник не подав підтвердження цієї сплати. Крім того, Суд вважає, що Вищий господарський суд, констатуючи, що після виконання відповідної формальності заявник може подати знову касаційну скаргу, не міг не звернути увагу, що строк в один місяць, передбачений для подання скарги, закінчиться. Однак він не згадав про це питання у своїй ухвалі від 02.04.2002 і не надав заявнику конкретний строк для виправлення його касаційної скарги. Відповідно ухвалою від 26.04.2002 Вищий господарський суд відхилив касаційну скаргу заявника через пропущення строку її подачі». «Беручи до уваги втручання органів державної виконавчої влади у судовий розгляд, роль протесту у цьому провадженні, а також сукупність інших елементів, згаданих вище, Суд робить висновок, що право заявника на розгляд його справи справедливо і відкрито безстороннім і незалежним судом в сенсі статті 6 параграфа 1 Конвенції в світлі принципів верховенства права та правової певності було порушено. Отже, статтю 6 параграфа 1 Конвенції було порушено». Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Вважаю, що прийнятими судовими рішеннями у справах № 9901/236/21 та № 990/246/24 (зокрема, про залишення позову без розгляду у першій справі і про повернення повторно поданої позовної заяви у зв`язку із пропуском строку на її подання у другій справі) Касаційний адміністративний суд та Велика Палата Верховного Суду незаконно позбавили заявника права на розгляд і вирішення його справи судом. І зокрема, з урахуванням всіх обставин судового розгляду справи № 9901/236/21, на моє переконання, існували належні правові підстави для того, щоб суд прийняв до розгляду повторно поданий позов у межах справи № 990/246/24 (визнавши поважними причини пропуску строку на звернення до суду) і в межах цієї другої справи вирішив по суті позовні вимоги ОСОБА_1 . Висновки Виходячи з наведеного, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.11.2024 у справі № 990/246/24(провадження № 11-217заі24) мала задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2024 і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Суддя Ю. Л. Власов