Постанова Вінницький апеляційний суд № 126/1945/24

Справа № 126/1945/24 Провадження № 22-ц/801/2423/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 рокуСправа № 126/1945/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Нікандрової С. О. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У серпні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 березня 2021 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 428074395 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV643ЕG. Зокрема, 24 березня 2021 року о 21:09:21 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору. Відповідно до п.1.1. договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит на суму 16 370 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Відразу після вчинених дій відповідача, 24 березня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 16 370 грн на його банківську карту № НОМЕР_1 , що в свою чергу є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжило строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01. 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. Предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №80 від 26 травня 2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 36 767,02 грн. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. За умовами вказаного договору ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги відносно боржників ТОВ «Таліон Плюс». В подальшому, ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03 серпня 2021 року та №3 від 30 грудня 2022 року, яким продовжено строк дії Договору факторингу до 30 грудня 2024 включно, всі інші умови залишились без змін. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 58 228,09 грн. В подальшому, 05 липня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 05/07/24, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 428074395 від 24 березня 2021 року. Внаслідок цього ТОВ «Юніт Капітал» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Посилаючись на викладене, позивач у заявленому позові просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 58 228,09 грн., а також стягнути судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» було відмовлено. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором №428074395 від 24 березня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, яким вони не володіли. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «Юніт Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, вирішити питання розподілу судових витрат. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 04 листопада 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до розгляду на 05 грудня 2024 року в порядку письмового провадження. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків. Укладений між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року 31 грудня 2022 року. З урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Отже, з урахування всіх додаткових угод до Договору факторингу № 28/1118- 01, він залишався чинним на момент укладання кредитного договору № 428074395 від 24 березня 2021 року, а відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги до даного договору, дата передачі прав вимоги до ОСОБА_1 24 березня 2021 року, тобто відступлення правочину відбулося з визначеним та з конкретним змістом вимог. Реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 428074395 від 24 березня 2021 року, укладений 24 березня 2021 року, тобто через шість місяців після укладення кредитного договору. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не було майбутнім, як помилково стверджує суд. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03 серпня 2021 року та №3 від 30 грудня 2022 року, якими продовжено строк дії Договору. 05 липня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 05/07/24, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Суд першої інстанції помилково врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, оскільки виклад позовних вимог суттєво відрізняється, а тому такі висновки не можна врахувати у даній справі та застосовувати відповідні норми права до спірних правовідносин, що стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судом 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а. с. 45-48). 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін (а. с. 26). 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» передало (відступило) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги відносно боржників ТОВ «Таліон Плюс». Строк дії договору до 04 серпня 2021 року (а. с. 57-61). 31 грудня 2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01 (а. с. 30-34). 24 березня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №428074395, за яким останньому наданий кредит в сумі 16 370 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (а. с. 12-14). Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор MNV643ЕG було направлено позичальнику ОСОБА_1 24 березня 2021 року на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів 0966521220, одноразовий персональний ідентифікатор MNV643ЕG було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 24 березня 2021 року о 21:09:21 годині, після чого відповідач натиснув кнопку «Відправити/Підписати», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відразу після вчинених дій, товариством було перераховано грошові кошти в сумі 16 370 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить відповідачу, що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» додається) (а. с. 15). Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 135 від 25 травня 2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 36 767,02 грн (а. с. 28-29). 03 серпня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали додаткову угоду № 2 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, відповідно до якої продовжили строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно (а. с. 79). 31 грудня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 27 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2022 року (а. с. 27). Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 58 228,09 грн (а. с. 38-39). 30 грудня 2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон» підписали Додаткову угоду № 3 до Договору факторингу № 05/0820-01від 05 серпня 2020 року, якою було продовжено строк дії договору до 30 грудня 2024 року (а. с .42). 05 липня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» підписали Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 05/07/24 (а. с. 43). Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 05 липня 2024 року до Договору факторингу № 05/07/24 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 58 228,09 грн (а. с. 40-41). Позиція суду апеляційної інстанції Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Судом встановлено, що кредитний договір № 428074395 від 24 березня 2021 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявки на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавцем надіслано останньому за допомогою засобів зв`язку на указаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Аналіз указаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір № 326379052 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 24 березня 2021 року. Натомість договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», договір факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» № 05/0820-01 укладені 28 листопада 2018 року та 05 серпня 2020 року відповідно. Тобто, на момент укладення вказаних договорів факторингу, за якими, як стверджує позивач, було передано права грошової вимоги до ОСОБА_1 , ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником. Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. При цьому очевидним є, що ТОВ «Таліон Плюс» у свою чергу не могло передати не набуте право грошової вимоги ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу від 05 серпня 2020 року. Апеляційний суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17). На переконання колегії суддів, не можна визнати належним доказом на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором надані позивачем витяги з Реєстру боржників, зважаючи на те, що у цих витягах зазначені лише номер і дата кредитного договору, прізвище позичальника та сума боргу, але не вказано, станом на яку дату нараховано заборгованість, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування та відсутні відомості про те, що матеріали кредитної справи (з даними про погашення кредиту та інше) передавались новому кредитору, як це передбачено ч. 1 ст. 517 ЦК України. До того ж пунктом 4.1 Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному Додатку. Вказаною формою реєстру прав вимог передбачено, що згідно пункту 1 на умовах Договору клієнт відступає фактору наступні права вимоги до наступних боржників (відповідні права вимоги мають бути вказані у таблиці, що містить такі стовпці: РНОКПП, номер та дата кредитного договору, заборгованість по основному боргу (тіло кредитну) (грн.), заборгованість по відсотках (грн.), загальна заборгованість (грн.), сума фінансування (грн.). Пунктом 5 вказаної форми передбачено, що даний Реєстр прав вимоги набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, вказаної на його початку та є невід`ємною частиною договору. Проте такого Реєстру прав вимоги, оформленого відповідного до вказаного додатку, зокрема, підписаного сторонами договору факторингу, позивачем не надано, а зміст наданого витягу (а. с. 28-29) не відповідає вимогам, встановленим договором факторингу щодо форми реєстру прав вимоги, отже не підтверджує переходу права вимоги за Кредитним договором, укладеним з відповідачем, від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс». До того ж такий витяг сформований на окремих аркушах та викликає сумніви у достовірності такого документу. Апеляційний суд звертає увагу, що у пункті 1.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року зазначено, що за цим договором право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно з пунктом 2.1 договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17 зазначив, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 24 березня 2021 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за Договором про відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і за іншими договорами факторингу. При цьому розділом 3 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року визначено «Фінансування та порядок розрахунків». Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання Додаткової угоди. Згідно п. 3.1.2 фінансування сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. А пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього Договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта. Аналогічні положення передбачено також у договорі факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеному між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Поряд із цим апеляційний суд зауважує, що місцевий не взяв до уваги, що у матеріалах справи взагалі відсутній договір факторингу №05/07/24 від 05 липня 2024 року, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» нібито відступило право грошової ТОВ «Юніт Капітал». Отже, обґрунтованих підстав вважати, що кредитним договором №428074395, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 24 березня 2021 року, порушуються права і законні інтереси ТОВ «Юніт Капітал» немає, тому колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором та є неналежним позивачем. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20). З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2021 року, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал», хоч і залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи договору факторингу №05/07/24 від 05 липня 2024 року. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину у реакції цієї постанови. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню по суті не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції слід залишити за ТОВ «Юніт Капітал». Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково. Заочне рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал». Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В. В. Оніщук Судді С. Г. Копаничук Л. О. Голота