Постанова 4815 № 556/188/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 грудня 2024 року м. Рівне Справа № 556/188/24 Провадження № 22-ц/4815/1146/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Домецького О.І. на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2024 року, ухвалене в складі судді Іванків О.В., повний текст рішення складено 28.05.2024року у справі № 556/188/24 , в с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 04 вересня 2023 року. За його умовами, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у період з вересня 2022 по 04 вересня 2023 року 4000 доларів США позики, які зобов`язалася повернути до 31.12.2023 року. Свої зобов`язання відповідач не виконала. Коштів не повернула.. Відтак станом на дату подання позову розмір заборгованості становить 4000 доларів США. Просив суд про задоволення позову. Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), суму боргу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) доларів США, що еквівалентно 151 960 (сто п`ятдесят дві тисячі сімсот шістдесят) гривень 00 копійок. Вирішено питання про судовий збір. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. Вказує, що фактичної передачі коштів не було, тому між нею та позивачем будь яких правовідносин не виникло. Окрім того, вказує, що розписка є фіктивною. Відзив до апеляційного суду не подано. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає в повній мірі. Установлено, що за період з вересня 2022 року по вересень 2023 року ОСОБА_2 отримала в якості позики у ОСОБА_1 4000 доларів США позики, які зобов`язалася повернути до 31.12.2023 року. Дана обставина підтверджується дослідженою у судовому засіданні копією розписки від 04 вересня 2023 року, написаною та підписаною власноручно відповідачем. На час розгляду справи відповідач свій обов`язок щодо повернення суми боргу перед позивачем у розмірі 4000 доларів США не виконала. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зроблено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 757/21587/16-ц, та у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 76, частиною першою статті 77, частиною другою статті 78 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами існують боргові зобов`язання, які підтверджуються розпискою від 04.09.2023 року, відповідно до якої між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про обов`язок повернення відповідачкою коштів у розмірі 4000 дол. США до 31.12.2023 року, але ці боргові зобов`язання не було виконано. Наявність боргової розписки у кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання. Встановивши, що відповідач не виконав свого зобов`язання за договором позики, в результаті чого утворилася заборгованість, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з позичальника на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 4000 долари США). Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував коштів, визначених розпискою, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Окрім того, відповідач не оспорював договір позики, у судовому порядку не просив визнати його недійсним (удаваним) правочином, відповідно до положень статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним). Будь-яких належних та достатніх доказів безгрошовості даної позики відповідач суду не надав і судом їх не здобуто. Згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. У даному випадку сторона відповідача повинна була розуміти наслідки не вчинення нею обов`язків, покладених на неї згідно ухвал суду про призначення експертиз у справі, що були призначені саме за клопотанням сторони відповідача. Верховний Суд у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 вказував, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Отже, враховуючи те, що відповідач, в суді першої інстанцій клопотання про призначення почеркознавчої експертизи не заявляв, тому підстави для призначення такої експертизи судом апеляційної інстанції відсутні. Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Домецького О.І. залишити без задоволення. Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2024 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 05 грудня 2024 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Хилевич С.В.