Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5134/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 року справа №200/5134/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року (повне судове рішення складено 30 вересня 2024 року) у справі № 200/5134/24 (суддя в І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 26.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила: визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії, та в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.12.1982 по 02.04.2000, протиправними; скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області № 050750002642 від 27.06.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.12.1982 по 02.04.2000; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про призначення пенсії передбаченої ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV), з дня настання права на пенсію. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач своїм рішення № 050750002642 від 27.06.2024 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю трудового стажу. Зокрема до загального страхового стажу не було зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.12.1982 по 02.04.2000, оскільки наявне виправлення у даті прийняття та у даті звільнення. Позивач вважала дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії та не зарахування до загального стажу періодів його роботи такими, що суперечать Конституції України, Законам України, тому звернувся до суду з вказаним позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 26490012) № 050750002642 від 27.06.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024 про призначення пенсії передбаченої ст. 26 Закону № 1058-IV з дня настання права на пенсію, зарахувавши період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.12.1982 по 02.04.2000 до її страхового стажу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024 апелянт зазначає, що враховуючи те, що позивач проживає в с. Костянтинопіль Волноваського району Донецької області, зверталася із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України та буде перебувати на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, то Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не повинна відповідати в цій частині задоволенних позовних вимог, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні та зарахуванням періодів роботи позивача. Щодо зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу апелянт вказує, що з 01.12.1982 по 02.04.2000 у записі № 3 наявне виправлення у даті прийняття на роботу, у записі № 8 наявне виправлення у даті звільнення з роботи. Зазначає, що записи про періоди роботи в трудовій книжці позивача внесено без дотримання вимог Інструкції № 58, що позбавляє можливості зарахувати спірні періоди до страхового стажу, оскільки вони є неточними. Таким чином, відмовляючи позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу відповідач керувався чинним законодавством. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), є громадянином України, згідно паспорта серії НОМЕР_4 . Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач в спірний період працював: 01.12.1982 прийнята в радгосп «Шахтар» на роботу в центральну контору в.о. бухгалтера, нак. №151/к від 30.11.1982р.; 17.05.1983 призначено тимчасово в.о. бухгалтера відділ № 1; 10.10.1986 призначено бухгалтером відділення № 3; 02.04.2000 звільнено від праці та виключено з членів КСП за власним бажанням, розпорядження №16рс від 31.03.2000. В трудовій книжці серії НОМЕР_1 наявне виправлення в записі №3 про прийняття на роботу «01.12.1982», в записі №8 про звільнення з роботи «02.04.2000». 20.06.2024 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за результатом якої прийнято рішення № 050750002642 від 27 червня 2024 року про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. З рішення вбачається, що вік заявника 61 рік 2 місяці 14 днів. Страховий стаж особи становить 16 років 1 місяць 18 днів. За даними документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.12.1982 по 02.04.2000 (записи 3-8), оскільки наявне виправлення у даті на прийняття та даті на звільнення. Необхідно надати уточнюючу довідку. Відповідно до розрахунку стажу до страхового стажу позивача було зараховано зокрема період з 30.11.1982 по 01.05.1984 (Догляд за дитин. до 3 років), з 01.01.1999 по 22.03.2000, не було зараховано до страхового стажу період з 02.05.1984 по 31.12.1998, з 23.03.2000 по 02.04.2000. Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходив з наступного. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. Згідно ст. 3 Конституції України, Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону № 1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; […]. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; […]. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок №

637. Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637). В п. 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. У відповідності до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 20 Порядку встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. При цьому даний порядок підтвердження трудового стажу є обов`язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу, але в трудовій книжці позивача є необхідні записи за спірний період, які завірені печаткою підприємства. Даний порядок не вимагає будь-який інших підтверджень. Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 наявне виправлення в записі №3 про прийняття на роботу «01.12.1982», в записі №8 про звільнення з роботи «02.04.2000». Вказані обставини слугували підставою для не зарахування позивачу спірних періодів роботи. Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Слід зазначити, що обов`язок з належного оформлення трудової книжки законом покладено на страхувальника. Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача. Крім того, суд звертає увагу, що виправлення у трудовій книжці та відсутність назви підприємства, на якому працював позивач, не спростовує наявність у нього стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами. За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємствами, на яких він працював. Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття своїх дій щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи. Також слід наголосити, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.12.2019 у справі № 307/541/17. Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а. Таким чином, період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.12.1982 по 02.04.2000 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Щодо вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії, місцевий суд дійшов висновку, що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії. Позивачем рішеня місцевого суду позивачем не оскаржено. Між цим оскільки, самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частин 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 200/5134/24 залишити без змін. Повне судове рішення 05 грудня 2024 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін А. В. Гайдар