Постанова 4850 № 200/5368/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 року справа №200/5368/24 м. Дніпро ерший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 200/5368/24 (головуючий І інстанції Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі відповідач, ГУНП), в якому просив: визнати протиправною бездіяльность щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017; зобов`язати здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд: Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 року по 01.11.2017 року. Зобов`язав Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 року по 01.11.2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - листопад 2015 року. В задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовив. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на 07.11.2015 законодавством не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських. Головне управління, як орган державної виконавчої влади зобов`язане діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, ГУНП в області є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, і не може брати на себе зобов`язання понад наявні кошторисні призначення та на цілі, прямо не визначені нормативними актами. Згідно зі змінами до Порядку, внесеними постановою КМУ від 18.10.2017 № 782, лише з листопада 2017 року грошове забезпечення поліцейських включено до переліку доходів осіб, чиї грошові доходи підлягають індексації та які одержані в гривнях на території України і не мають разового характеру. Враховуючи вищевикладене, до листопада 2017 року у Головного управління не було правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Судом зазначено, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, а звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. Враховуючи вищевикладене, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи та не враховано, що позивач, як зазначалось раніше проходив службу в лавах Національної поліції України та відповідно не має жодного відношення до проходження військової служби. Отже, відсутні підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Таким чином, на думку скаржника, відсутність у певний період норми права, що встановлює механізм (порядок) проведення індексації грошового забезпечення поліцейських за період до листопада 2017 року, а також відсутність повноважень щодо самостійного врегулювання спору, виключає вину Головного управління та, як наслідок, не може бути підставою для визнання протиправною бездіяльності ГУНП в області. Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 05.11.2015 по 12.08.2021 проходив службу в підрозділах Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 06.08.2021 № 440 о/с відповідно до розділу VII Закону України Про Національну поліцію ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням). Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 вказано, що починаючи з листопада 2017 року, грошове забезпечення поліцейських включено до переліку доходвіа осіб, чиї грошові доходи підлягають індексації, які одержані в гривнях на території України і не мають разового характеру. Законні підстави для проведення індексації грошового забезпечення поліцейським до листопада 2017 року відстутні. Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 не нараховувалась та не виплачувалась. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII Про Національну поліцію (далі - Закон № 580-VІІІ) Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно по частин 1, 2 та 5 статті 94 Закону № 580-VІІІ, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Пунктом 4 ч.10 ст.62 Закону № 580-VІІІ, передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України З 02 грудня 2015 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції (далі - Постанова № 988). Пунктом 1 Постанови, установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі Закон № 1282-XII), індексація грошових доходів населення-встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації-це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Статтею 2 вказаного Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). У частині 5 ст. 2 Закону № 1282-XII закріплено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. За змістом ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток). Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Частинами 1 та 2 ст.5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. За правилами ч.2 ст.6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статей 16, 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року №2017-III держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 18 вказаного Закону). З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078). Згідно з пунктом 1-1 Порядку 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку). Відповідно до п.6 Порядку, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. Аналіз вищезазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації. Наведений висновок викладений у пунктах 43-44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20. Базовим місяцем нарахування індексації грошового забезпечення позивача є листопад 2015 року, що не спростовується та не оскаржується відповідачем. Матеріали справи свідчать, що позивачу індексація грошового забезпечення за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась. Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності у відповідача обов`язку виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення в спірний період. Стосовно доводів скаржника про те, що індексація грошового забезпечення позивачу повинна здійснюватися з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №782, суд вважає помилковими, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 2140/1763/18 (адміністративне провадження № К/9901/12469/19). Колегія суддів вважає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить службу та який виплачував йому грошове забезпечення за спірний період. І саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації, суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зазначав, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 200/5368/24 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 200/5368/24 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст складений та підписаний 04 грудня 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.Д. Компанієць А.В. Гайдар