Постанова 4805 № 296/3010/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/3010/24 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Галацевич О.М., Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання Антоневської В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/3010/24 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Рожкової О.С. в с т а н о в и в: В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики від 01 березня 2024 року у розмірі 61 500,00 доларів США та судові витрати. 02 квітня 2024 року позивач через свого представника подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив: - накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про арешт коштів, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у межах суми 61 500,00 доларів США, що є еквівалентом суми грошових коштів в національній валюті станом на 01.04.2024 року за офіційним курсом долара США - у розмірі 2 398 340,10 грн., крім коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом; - накласти арешт на нерухоме майно, належне на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у межах суми 61 500,00 доларів США, що є еквівалентом суми грошових коштів у національній валюті станом на 01.04.2024 року за офіційним курсом долара США - у розмірі 2 398 340,10 грн., шляхом заборони будь-яким державним реєстраторам в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії (державна реєстрація права власності, державна реєстрація припинення права власності, державна реєстрація поділу, виділу та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) до набрання законної сили рішенням суду по вказаній справі стосовно належних на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єктів нерухомого майна, орієнтовна вартість якого має бути достатньою для задоволення позовних вимог. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2024 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 адвоката Демянової Наталії Ігорівни про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову у цивільній справі №296/3010/24, а саме: - накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансових установах, а також на грошові кошти на рахунках у банківських та інших фінансових установах, що будуть відкриті після винесення цієї ухвали суду про арешт коштів відповідачів, в межах суми, що в загальному складає 61 500,00 доларів США, що є еквівалентом суми грошових коштів 2 398 340,10 грн., крім коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом; - накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у межах суми, що в загальному складає 61 500,00 доларів США, що еквівалентно сумі грошових коштів в національній валюті у розмірі 2 398 340,10 грн. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на те, що оскаржувана ухвала необґрунтована, постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу. Зокрема зазначає, що про існування арешту своїх рахунків вона дізналася з повідомлення ОТП Банку від 27.07.2024 року, а арешту нерухомості - з витягів з Державного реєстру речових прав, Єдиного реєстру заборон від 29.07.2024 року. Вказує, що ухвалою суду фактично заблокована робота ФОП ОСОБА_3 . Арешт рахунків позбавляє можливості працювати, сплачувати податки, виплачувати працівникам заробітну плату. Таким чином вона несе збитки через неможливість здійснювати платежі. Зазначає, що ОСОБА_2 , який уклав та підписав договір позики від 01 березня 2024 року на суму 61 500,00 доларів США, підписав і відповідну розписку про отримання коштів від 01.03.2024 та додаткову угоду про порядок повернення цих коштів від 01.03.2024 року, тому застосування заходів про забезпечення позову стосовно неї є взагалі необґрунтоване та таке, що порушує її основні конституційні права на володіння та розпорядження своїм майном. Крім того, договір позики від 01 березня 2024 року на суму 61 500,00 доларів США вона як дружина ОСОБА_2 не підписувала, згоди на отримання коштів у позику не давала і взагалі не знала про такий договір. Також їй не було відомо і про розписку ОСОБА_2 від 01.03.2024 року та про існування додаткової угоди про порядок повернення цих коштів від 01.03.2024 року. Зазначає, що Верховний Суд в постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №947/31704/19 дійшов висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати відповідача як зобов`язуючу особу (боржника) за укладеним позивачем договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення відповідач не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним. Договір позики від 01.03.2024 року укладений між позивачем та ОСОБА_2 не містить умов про використання коштів на задоволення потреб сім`ї. Вказує, що відповідно до ст. 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Позивач, який заявив про необхідність застосовувати заходи забезпечення позову, зареєстрований в АДРЕСА_1 , іншого місця реєстрації на контрольованій Державою території позивач та його представник не наводять. Суд першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову, не надав відповідної оцінки щодо реальності такої реєстрації позивача та не дослідив питання про наявність у позивача іншого майна, достатнього для відшкодування збитків, спричинених забезпеченням позову. Враховуючи вищезазначене, просила ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2024 року скасувати. Сторони своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися. 02 грудня 2024 року представник позивача - адвокат Демянова Н.І. подала заяву про закриття провадження у справі, оскільки ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2024 року у справі №296/3010/24 судом першої інстанції прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості; задоволено заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди та затверджено мирову угоду від 24 вересня 2024 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; закрито провадження у цивільній справі №296/3010/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2024 року у справі №296/3010/24, якою накладено арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансових установах, а також на грошові кошти на рахунках у банківських та інших фінансових установах, що будуть відкриті після винесення цієї ухвали суду про арешт коштів відповідачів, в межах суми, що в загальному складає 61 500,00 доларів США, що є еквівалентом суми грошових коштів 2 398 340,10 грн., крім коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом; накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у межах суми, що в загальному складає 61 500,00 доларів США, що еквівалентно сумі грошових коштів в національній валюті у розмірі 2 398 340,10 грн. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Демянова Н.І. заяву про закриття провадження у справі просила не розглядати, проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила їх відхилити, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 24 червня 2024 року залишити без змін. Апелянт ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, скерувала до суду заяву про залишення апеляційної скарги без розгляду. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися до суду. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 61 500,00 доларів США, що еквіваленто грошовим коштам у розмірі 2 398 340,10 грн., а також те, що ризики здійснення відповідачами під час судового провадження дій щодо відчуження належного їм майна на користь третіх осіб, а саме грошових коштів та вільного від обтяжень нерухомого майна, за рахунок продажу якого можливо було б задовольнити вимоги позивача щодо повернення йому грошових коштів є реальними, виправданими та відповідають меті забезпечення позову щодо повного та своєчасного виконання ймовірного судового рішення у разі задоволення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачам, що наявні на відкритих рахунках, або тих, що будуть відкриті після винесення ухвали суду про арешт коштів відповідачів, крім коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, в межах суми позову та арешту на нерухоме майно, належне на праві приватної власності відповідачам у межах суми позову. Щодо заяви про забезпечення позову в частині заборони будь-яким державним реєстраторам у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії (державна реєстрація права власності, реєстрація припинення права власності, державна реєстрація поділу, виділу та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) стосовно належних на праві приватної власності відповідачам об`єктів нерухомого майна, суд вважав, що арешт належного відповідачам на праві власності нерухомого майно у межах суми позову є ефективним заходом забезпечення позову, що унеможливлює вчинення реєстраційних дій щодо арештованого нерухомого майна, та застосування додаткової заборони будь-яким державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо обтяженого арештом нерухомого майна не потребує, а тому заява про забезпечення позову в цей частині задоволенню не підлягає. Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України). Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. При цьому, вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. При цьому, слід враховувати, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року у справі № 923/560/17. Водночас, накладення арешту на грошові кошти кожного з відповідачів у межах ціни позову не може свідчити про не співмірність заходів забезпечення позову, оскільки в силу солідарної відповідальності відповідачів перед позивачем останній вправі вимагати належного виконання відповідних грошових зобов`язань від будь-кого з них окремо. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 407/05.21 (провадження № 61-12679ав21). З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем захід у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а також грошові кошти співвідповідача у межах розміру загальної суми позовних вимог, спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення солідарними боржниками у разі задоволення позову, тому наявні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арештуна нерухоме майно із забороною його відчуження, а також грошові кошти, що належать співвідповідачу ОСОБА_3 розмірі 61 500,00 доларів США, що є еквіваленто грошовим коштам у розмірі 2 398 340,10 грн. Таким чином, урахувавши вимоги статей 149, 150 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду у разі його задоволення, оскільки в силу солідарної відповідальності відповідачів перед позивачем останній в подальшому вправі вимагати належного виконання відповідних грошових зобов`язань від будь-кого з солідарних боржників окремо. В даному випадку, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечить баланс прав та обов`язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції врахував вказані обставини, з чим погоджується і колегія апеляційного суду. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18. З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 уклав та підписав договір позики від 01 березня 2024 року на суму 61 500,00 доларів США, підписав і відповідну розписку про отримання коштів від 01.03.2024 та додаткову угоду про порядок повернення цих коштів від 01.03.2024 року, тому застосування заходів про забезпечення позову стосовно неї є взагалі необґрунтоване та таке, що порушує її основні конституційні права на володіння та розпорядження своїм майном, є безпідставними. Отже, судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. 02 грудня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_3 про залишення апеляційної скарги без розгляду, оскільки між сторонами затверджено мирову угоду, закрито провадження по справі №296/3010/24 та скасовано заходи забезпечення позову відповідно до ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 26 листопада 2024 року. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Частиною 3 ст. 364 ЦПК України визначено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Разом із тим, частиною 4 статті 364 ЦПК України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження (п. 1 ч. 2 ст. 362 ЦПК України). Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалуКорольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2024 року. Зі змісту поданої відповідачем заяви вбачається, що остання просить залишити апеляційну скаргу без розгляду, у зв`язку із затвердженням мирової угоди, закриттям провадження у справі №296/3010/24 та скасуванням заходів забезпечення позову. Враховуючи, що положеннями ст. 362, 364 ЦПК України не передбачено залишення апеляційної скарги без розгляду, відповідної заяви про відмову від апеляційної скарги від відповідача до апеляційного суду не надходило, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_3 . Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 24 червня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року. Головуючий Судді