Постанова 4857 № 380/22715/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/22715/23 пров. № А/857/9954/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року (суддя Коморний О.І., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/22715/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області та просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.09.2023 року № 1943917-2411-1305- НОМЕР_1 з сумою податкового зобов`язання в розмірі 3589,50 грн. та № 1943918-2411-1305-UA 46060250000025047 з сумою податкового зобов`язання в розмірі 299,13 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач- ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзив, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Як вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру № 222513 від 22.02.2006, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (довідка № 346821784 від 16.09.2023) квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 138,3 кв.м. належить на праві спільної сумісної власності: ОСОБА_2 (4/6), ОСОБА_3 (4/6), ОСОБА_1 (4/6), ОСОБА_4 (4/6) та на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 (1/18), ОСОБА_3 (3/18), ОСОБА_3 (1/18). Головне управління ДПС у Львівській області 02.05.2023 прийняло податкові повідомлення-рішення № 1055020-2411-1305 та № 1055021-2411-1305, якими визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2022 рік. ОСОБА_1 не погодившись з цими податковими повідомленнями рішеннями оскаржила їх в адміністративному порядку, та за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . Головне управління ДПС у Львівській області відкликало податкові повідомлення-рішення № 1055020-2411-1305 та № 1055021-2411-1305 від 02.05.2023 та прийняло нові податкові повідомлення-рішення: від 06.09.2023 № 1943917-2411-1305-UA46060250000025047, згідно якого визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2022 рік в розмірі 3589,50 грн; від 06.09.2023 № 1943918-2411-1305- НОМЕР_1 , згідно якого визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2022 рік в розмірі 299,13 грн. ОСОБА_1 не погодившись з цими податковими повідомленнями-рішеннями звернулася в суд з даним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податок на майно складається зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Як передбачено підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями підпунктів 266.3.1-266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Вимогами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України). Згідно підпункту а підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів а або б підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку. Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Як вірно зазначено судом першої інстанції, визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб надає підпункт 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, яким встановлено наступне: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Відтак, з врахуванням наведеного суд першої інстанції вірно зазначив, що якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, то в такому випадку платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Положеннями частин 2, 3 статті 370 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Як передбачено частиною 4 статті 364 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Як видно з матеріалів справи, об`єкт нерухомості квартира АДРЕСА_2 загальною площею 138,3 кв.м. належить ОСОБА_1 : на праві спільної сумісної власності - частка 4/6 не виділена у натурі; на праві спільної часткової власності частка 1/18. Відповідно до вимог підпункту б підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за такий об`єкт житлової нерухомості є власники майна у межах їх часток виділених в натурі, які перебувають у спільній частковій власності та один з співвласників майна, визначений за їх згодою в межах часток, що перебувають у спільній сумісній власності. Суд першої інстанції вірно вказав, що позивачка та інші співвласники зазначеного об`єкта нерухомого майна не визначились хто з них має сплачувати податок на нерухоме майно, що перебуває у спільній сумісній власності, не подавали відповідну заяву до контролюючого органу, а відтак відповідач вправі визначити платником податку одного з співвласників з метою забезпечення сплати податку до бюджету. Щодо твердження ОСОБА_1 , що відповідач може визначити її частку у спільній сумісній власності з метою сплати податку на нерухоме майно, оскільки відповідач зобов`язаний керуватись офіційними даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то суд першої інстанції вірно вказав, що позивачка може ініціювати виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України за відсутності згоди співвласників щодо сплати податку та користування спільним майном. Зважаючи на викладене суд першої інстанції вірно вказав, що відповідач правомірно визначив платником податку на нерухоме майно-квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 у межах належних їй часток у нерухомому майні (4/6 на праві спільної сумісної власності та 1/18 на праві спільної часткової власності) та обґрунтовано прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Відтак, з врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі №380/22715/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга