Постанова 4851 № 480/3246/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 р. Справа № 480/3246/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.09.2024, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 23.09.24 по справі № 480/3246/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, військова частина) у якій просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ № 1751 від 06.09.2023 в частині, що стосується позивача; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (щомісячну премію, додаткову винагороду) за період з 06.05.2023 до 18.05.2023 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 18.03.2024 під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 , дізнався про проведення військовою частиною НОМЕР_1 службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцями, а також про прийняття наказу № 1751 від 06.09.2023 щодо застосування дисциплінарного стягнення та позбавлення виплат у зв`язку із самовільним залишенням військової частини у період з 06.05.2023 до 18.05.2023. ОСОБА_1 наголосив на тому, що у вказаний період військову частину не залишав, був присутнім на усіх шикуваннях та виконував бойові завдання, на підтвердження чого надав пояснення військовослужбовців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у яких останні зазначають про те, що позивач протягом травня 2023 року не залишав розташування військової частини НОМЕР_1 та виконував бойові завдання. Крім того, позивач зауважив на тому, що кримінальне провадження за самовільне залишення військової частини не відкривалось, відомості про таке провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відсутні. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що за матеріалами службового розслідування ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину у період з 06.05.2023 року по 18.05.2023 року. Відповідачем не надано до суду докази подання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення позивачем від 30.08.2023 року № 924, сама наявність копії повідомлення та квитанції Укрпошти не свідчить про відповідне звернення до правоохоронних органів. Належним доказом подання даного повідомлення слугувало б квитанція Укрпошти та опис вкладень поданого повідомлення. Відсутність доказів прийняття правоохоронними органами повідомлення про вчинення кримінального правопорушення позивачем № 924 від 30.08.2023 року, знову ж таки доводить факт відсутності звернення Військової частини з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано клопотання про долучення доказів вих. № 03052024-1С від 03.05.2024 року, подане представником позивача, в якому містилась відповідь на адвокатський запит до спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону №04/06-1702 вих.-24 від 26.04.2024 року, де зазначалось про відсутність кримінальних проваджень відносно позивача. Також судом не враховано пояснення іншого військовослужбовця ОСОБА_6 , долучені до судової справи разом клопотанням про долучення доказів вих. № 03052024-1С від 03.05.2024 року, який підтвердив як і інші військовослужбовці у своїх поясненнях про те, що позивач не залишав розташування військової частини. Дані обставини не враховано судом першої інстанції при винесенні судового рішення. Позивач вважає, що єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили. Отже, доводи сторони відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, на думку позивача є безпідставними. Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено. Доказів ознайомлення апелянта з наказами відповідачем до суду надано не було, про що зазначено у клопотанні про долучення доказів Військової частини НОМЕР_1 від 06,05.2024 року, де відповідач посилається на довідку про доходи апелянта як доказ ознайомлення з оскаржуваним наказом. Позивач вважає, що довідка про доходи апелянта як доказ ознайомлення з оскаржуваним наказом є недостовірним доказом. Вказує, що наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, шо його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту. Таким чином, доказів доведення оскаржуваного наказу матеріали справи не містять. Апелянт вкотре наголошує, що жодних пояснень під час службового розслідування він не надавав, в тому числі телефоном. Як встановлено з матеріалів справи, з метою з`ясування обставин, 06.05.2023 року відповідачем прийнято наказ №916 про призначення службового розслідування, (а.с. 101). 06.09.2023 відповідачем прийнято наказ №1751, яким апелянта визнано таким, що самовільно залишив військову частину у період з 06.05.2023 року до 18.05.2023 року, тобто службове розслідування було звершено через 4 місяці з моменту призначення, а не через 1 місяць, як того вимагає законодавство. З наданих відповідачем матеріалів службового розслідування не вбачається, що строки службового розслідування продовжувались або переносились наказом відповідної посадової особи, як то передбачено пунктами 13,14 розділі III Порядку №

608. Ця обставина також не була врахована судом першої інстанції. Таким чином, службове розслідування проведено з порушенням Порядку № 608, не всебічно, не повно та не об`єктивно, з порушенням строків його проведення, не доведено вину позивача у самовільному залишенні військової частини, а наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнятий всупереч вимогам статей 86, 87 ДС ЗСУ без доведення вини військовослужбовця та поза межами строків притягнення до відповідальності, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що надання пояснень військовослужбовцем є лише одним з джерел отримання інформації, необхідної для встановлення обставин в межах службового розслідування, однак відсутність таких не перешкоджає проведенню службового розслідування та, за умови дотримання вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об`єктивності проведення службового розслідування, притягненню військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. За таких обставин твердження позивача про необхідність доведення вини позивача постановою або вироком суду спростовуються правозастосовною практикою Верховного Суду. Вказує, що допущені окремі процедурні порушення під час проведення службового розслідування не є такими, що мають вплив на висновки службового розслідування та не можуть бути підставою для визнання протиправним пункту оскаржуваного позивачем наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Посилання апелянта на недоліки службового розслідування, є безпідставними, оскільки вони не мають впливу на висновки службового розслідування, якими встановлювались фактичні обставини справи. Щодо доводів апелянта про недотримання строку проведення службового розслідування, зазначає, що самі по собі ці обставини не можуть бути підставою для скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, якщо матеріалами справи підтверджується факт вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку. Військова частина акцентує увагу на тому, що позивачем під час розгляду справи не надано суду жодного доказу на спростування встановлених службовим розслідування фактів, оскільки позивач фактично посилається на допущення відповідачем процедурних порушень. У відповіді Офісу генерального прокурора на запит видання «Українська Правда» зазначається, що з січня 2022 до вересня 2024 року зареєстровано 59 606 кримінальних проваджень за фактом СЗЧ (ст. 407 КК України), серед них закрито 2

592. Таким чином, відсутність внесеного до ЄРДР запису про кримінальне правопорушення ОСОБА_1 свідчить про надмірну перевантаженість правоохоронної системи правопорушеннями такого типу, а не про невинуватість позивача у вчиненні злочину. Стосовно показів військовослужбовців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідач зауважує, що пояснення ОСОБА_2 і ОСОБА_4 фактично підтверджують висновки службового розслідування, а показання ОСОБА_3 і ОСОБА_5 їх не спростовують. Крім того, необхідно враховує, що вищевказані військовослужбовці не служили з позивачем в одному підрозділі (в одному взводі) і не могли бути обізнані про всі обставини. Таким чином, рішення суду винесено на підставі закону, об`єктивно та з урахуванням всебічної оцінки матеріалів справи. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у травні 2023 року ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти, 2-го стрілецького батальйону. Під час проходження служби позивачем, 06.05.2023 командиром 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 подано рапорт у якому повідомлялось про те, що 06.05.2023 під час перевірки особового складу о 10 год. 00 хв. була встановлена відсутність військовослужбовців, в тому числі і позивача. (а.с. 102) З метою з`ясування обставин, вказаних у рапорті, 06.05.2023 відповідачем прийнято наказ № 916 про призначення службового розслідування. (а.с. 101) За результатами службового розслідування, 06.09.2023 складено акт, згідно з яким ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину у період з 06.05.2023 по 18.05.2023, у зв`язку з чим, запропоновано притягнути його до дисциплінарної відповідальності та повідомити про цей факт Донецьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Об`єднаних сил. (а.с. 95-101) За змістом акту службового розслідування, позивач був відсутній у розташуванні військової частини НОМЕР_1 у період з 06.05.2023 по 18.05.2023, свою відсутність пояснив неможливістю знаходитись у місці, де постійно йдуть бойові дії. (а.с. 114) На підставі висновків службового розслідування, 06.09.2023 відповідачем прийнято наказ № 1751, яким, зокрема ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину у період з 06.05.2023 по 18.05.2023, у зв`язку з чим, до нього застосовано дисциплінарне стягнення догана, а помічнику командира начальнику фінансово-економічної служби наказано не виплачувати позивачу грошове забезпечення за період з 06.05.2023 по 18.05.2023, а також щомісячну премію та додаткову винагороду в розмірі 100000 або 30000 гривень за травень 2023 року. (а.с. 45-48). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача щодо самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 у період з 06.05.2023 до 18.05.2023, про наявність підстав для застосування до останнього дисциплінарного стягнення догана, позбавлення його грошового забезпечення у вказаний період, а також позбавлення премії та додаткової винагороди в розмірі 100000 або 30000 гривень у травні 2023 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи. Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ(далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Відповідно до положень Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII, організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій. Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України. Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Відповідно до вимог ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України Про військовий обовязок і військову службу. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку. Відповідно до частини 2 статті 24 вказаного Закону, якщо інше не визначено законодавством, для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби. Так, пунктом 1441 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". На виконання пункту 1442 Положення, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України. На виконання пункту 1444 Положення, у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-ХIV (далі - Дисциплінарний статут) визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно абзаців 15, 16 ст. 128 Статуту солдат зобов`язаний: точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття. Згідно зі ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Згідно з пунктом 84 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини військовослужбовця, може проводитися службове розслідування. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (пункт 85). Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначаються Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Мігністерства оборони України № 608 від 21.11.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371. Пунктом 1 розділу ІІІ вказаного порядку встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Розділом V Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України врегульовано, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити. Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування. Відповідно до пунктів 1, 4 розділу VІ Порядку, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк. Отже, за змістом вказаних норм, у випадку самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, служба такого військовослужбовця призупиняється, йому не виплачується грошове та не здійснюється продовольче, речове, інші види забезпечення. Для встановлення обставин самовільного залишення військової частини або місця служби, може бути проведено службове розслідування, за результатами якого вирішується питання щодо притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що стверджуючи про протиправність оскаржуваного наказу, ОСОБА_1 зазначає про те, що у період з 06.05.2023 до 18.05.2023 знаходився у місці розташування військової частини та самовільно її не залишав. В той же час, рапортом командира 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2023 старшого лейтенанта ОСОБА_7 , поданим командиру НОМЕР_2 стрілецького батальйону підтверджено, що цього дня о 10 год. 00 хв. під час перевірки особового складу 2-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, деякі військовослужбовці, в тому числі і позивач, були відсутні. (а.с. 102). Доповіддю командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_8 від 06.05.2023, поданою командиру військової частини НОМЕР_1 підтверджено, що станом на 18 год 00 хв. 06.05.2023 військовослужбовці, відсутність яких була встановлена під час перевірки особового складу о 10 год. 00 хв., в тому числі і позивач, до розташування 2-го стрілецького батальйону не з`явились. (а.с. 107). Зі змісту доповіді командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_8 від 18.05.2023 убачається, що військовослужбовці, відсутність яких була встановлена о 10 год. 00 хв. під час перевірки особового складу 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону, 18.05.2023 повернулись до підрозділу та приступили до виконання своїх службових обов`язків. У поясненнях, наданих 25.06.2023 під час проведення службового розслідування засобами зв`язку, командир 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_9 , підтвердив відсутність ОСОБА_1 у розташуванні 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону у період з 06.05.2023 до 18.05.2023. (а.с. 103). Відповідно до статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовою дисципліною є бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Статтею 3 Дисциплінарного статуту передбачено, військова дисципліна досягається, зокрема шляхом умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу, а також шляхом зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих. На виконання статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Тобто, за змістом вказаних норм, командиром є військовослужбовець, який має авторитет та високі моральні якості, неухильно дотримується вимог законодавства щодо проходження військової служби, а також несе персональну відповідальність за здатність виконувати бойові завдання підрозділом в цілому та кожним військовослужбовцем, який входить до його складу підрозділу окремо. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для сумнівів у достовірності інформації, яка міститься у доповідях командира 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_7 та його поясненнях, наданих під час службового розслідування. Крім того, у поясненнях, наданих 18.05.2023 за допомогою засобів зв`язку, ОСОБА_1 вказував на те, що 06.05.2023 прийняв рішення про самовільне залишення місця розташування підрозділу у зв`язку з тим, що не міг більше знаходитись у обстановці постійних бойових дій, проте, 18.05.2023 повернувся про що надав відповідну доповідь. (а.с. 113-114). Доводи позивача щодо не надання таких пояснень з посиланням на те, що вказаний у бланку отримання пояснень номер телефону НОМЕР_3 йому не належить, оскільки зі змісту бланку отримання пояснень убачається, що пояснення відбирались заступником командира 2-ї стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_10 в телефонному режимі на гучномовці у присутності молодшого лейтенанта ОСОБА_11 та лейтенанта ОСОБА_12 , які підтвердили зміст наданих пояснень, про що свідчать їх підписи, колегія суддів оцінює критично. Так, номер телефону НОМЕР_4 , який вказаний як засіб зв`язку ОСОБА_1 у бланку отримання пояснень, належить старшому солдату ОСОБА_13 (а.с. 112-113). Однак, помилкове зазначення номера телефону старшого солдата ОСОБА_13 , у якого також відбирались пояснення з приводу самовільного залишення місця розташування підрозділу за допомогою засобів зв`язку, у бланку отримання пояснень ОСОБА_1 , не спростовує суті наданих пояснень та не свідчить про їх недостовірність. Матеріали справи не містять будь-яких доказів позивача знаходження у місці розташування підрозділу у період з 06.05.2023 до 18.05.2023, а також доказів виконання завдань, розпоряджень чи наказів командира у цей період. Крім того, позивачем не зазначено, які конкретно завдання виконувались ним у зазначений період під час нібито перебування у розташуванні підрозділу та чим це підтверджується. Надані ОСОБА_1 пояснення від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , колегія суддів оцінює критично, оскільки вони містять загальну інформацію про те, що зазначені військовослужбовці бачили позивача у місці розташування підрозділу та на шикуваннях у травні 2023 року. Крім того, згадані пояснення не містять відомостей щодо конкретних місць перебування позивача, конкретного часу та конкретних завдань які ним виконувались у період з 06.05.2023 до 18.05.2023. Також, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача, що сама по собі відсутність проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому за фактом самовільного залишення військової частини позивачем, не спростовує висновки службового розслідування військової частини, яким вказаний факт встановлений. Щодо посилань скаржника на порушення вимог Порядку № 608 при проведенні службового розслідування, колегія суддів зазначає, що самі по собі ці обставини не можуть бути підставою для скасування наказу про результати службового розслідування, якщо матеріалами справи підтверджується факт вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку. Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608, передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні та письмові пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України. Колегія суддів зазначає, що Порядком № 608 визначено право військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування, проте витребування пояснень при проведенні службового розслідуванні, запрошення до місця проведення службового розслідування, не є обов`язком для особи, що його проводить. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 18.02.2021 у справі № 1.380.2019.000616 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 94973787). У цій же постанові Верховний Суд зауважив, що надання пояснень військовослужбовцем є лише одним з джерел отримання інформації, необхідної для встановлення обставин в межах службового розслідування, однак відсутність таких не перешкоджає проведенню службового розслідування та, за умови дотримання вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об`єктивності проведення службового розслідування, притягненню військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Верховний Суд зазначив, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Також, Верховний Суд в постанові від 31.10.2019 у справі №826/9858/18 вказав, що "саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу». Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №826/16420/18. Колегія суддів також звертає увагу, що Військова частина НОМЕР_1 , перебуває у складі Збройних Сил України, особовий склад військової частини НОМЕР_1 залучений до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у областях України. Таким чином, допущені відповідачем порушення, не можуть бути підставою для скасування спірного наказу, оскільки порушення строку проведення службового розслідування та не ознайомлення позивача із спірним наказом не впливають на висновки такого розслідування та встановлення факту самовільного залишення ОСОБА_1 місця служби. Що стосується вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (щомісячну премію, додаткову винагороду) за період з 06.05.2023 до 18.05.2023 відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, то колегія суддів вважає, що в даному випадку та з урахуванням того, що спірний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 судом визнано правомірним та законним, а тому відсутні законні підстави для такого перерахунку. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року по справі № 480/3246/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 по справі № 480/3246/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський