Постанова 4856 № 600/2449/24-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/2449/24-а Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 03 грудня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, сторони подали апеляційні скарги. Позивач просить суд змінити мотивувальну частину рішення суду. Відповідач просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послались на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору. Сторони своїми правом, передбаченими ст.ст. 300, 304 КАС України, не скористались та не подала відзиви на апеляційні скарги. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 жовтня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що на підставі рішення 15 сесії Романковецької сільської ради VII скликання №87/15- 2017 від 21.09.2017 року розроблена містобудівна документація «Детальний план території для будівництва та обслуговування об`єктів придорожнього сервісу та закладів торгівлі в урочищі «Вітряк» с. Романківці», який затверджений рішенням 21 сесії Романковецької сільської ради VII скликання №37/21-2018 від 24.05.2018 року. Земельна ділянка з кадастровим номером 7324088000:01:001:2067, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, сформована на території, яка визначена Детальним планом (містобудівна документація) як «Озеленення» та в межах червоних ліній (дорога). На час розгляду даної справи, учасниками не надано будь-яких відомостей/доказів про те, що вказаний локальний нормативний документ втратив чинність, або ж існує інший розроблений і затверджений у встановленому порядку ДПТ. 07.12.2023 Сокирянською міською радою прийнято рішення № 297/32-23, згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 якого затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земель комунальної власності у разі формування земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 7324088000:01:001:2057, площею 0,1721 га, з цільовим призначенням 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, яка знаходиться в с. Романківці, вул. Республіканська. Рішенням Сокирянської міської ради від 01.03.2024 № 52/35-24 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:2057 (пп. 1.3 п. 1), в результаті якого утворилися земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами 7324088000:01:001:2067 (0,086 га) та 7324088000:01:001:2068 (0, 0861 га). Рішенням Сокирянської міської ради від 01.03.2024 № 54/35-24 земельну ділянку з кадастровим номером 7324088000:01:001:2068 (0, 0861 га) включено до переліку земельних ділянок комунальної власності, право власності яких планується виставити на земельні торги (аукціони) окремими лотами (пп 1.1 п. 1). Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду для його скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статей 319, 321, 327 ЗК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Згідно із статтею 12 цього ж Кодексу розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності та ін. належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин. Згідно із ст. 12 ЗК України розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та організація землеустрою належить до повноважень сільських, селищних, міських рад. Також, статтею 8 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що регулювання у сфері землеустрою здійснюють, зокрема, органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 19 цього ж Закону до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать, зокрема, організація та здійснення землеустрою. На підставі рішення Сокирянської міської ради № 83/05-21 від 25.03.2021, з метою впорядкування земель на території громади, а також на численні звернення Державної служби геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області, на території Сокирянської міської територіальної громади проводиться інвентаризація земель комунальної власності. З матеріалів справи встановлено, що 07.12.2023 Сокирянська міська рада прийняла рішення № 297/32-23, згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 якого затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земель комунальної власності у разі формування земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 7324088000:01:001:2057, площею 0,1721 га, з цільовим призначенням 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, яка знаходиться в с. Романківці, вул. Республіканська. Рішенням Сокирянської міської ради від 01.03.2024 № 52/35-24 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:2057 (пп. 1.3 п. 1), в результаті якого утворилися земельні ділянки комунальної власності з кадастровими номерами 7324088000:01:001:2067 (0,086 га) та 7324088000:01:001:2068 (0, 0861 га). Рішенням Сокирянської міської ради від 01.03.2024 № 54/35-24 земельну ділянку з кадастровим номером 7324088000:01:001:2068 (0, 0861 га) було включено до переліку земельних ділянок комунальної власності, право власності яких планується виставити на земельні торги (аукціони) окремими лотами (пп 1.1 п. 1). Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався, зокрема статтею 39 Земельного Кодексу України, згідно з якою використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм. Суд прийшов до висновку, що вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню з огляду на те, що при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:2068 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, оскільки відповідач проігнорував той факт, що цільове призначення земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, спотворивши при цьому уяву можливих учасників аукціону про земельну ділянку, яка відчужується. Однак, колегія суддів вважає вказані твердження суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне. Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (статті 79, 79-1 ЗК України). Відтак, на земельних торгах були оголошені правдиві та достовірні відомості про земельну ділянку згідно з даними ДЗК та ДРРП. Колегія суддів звертає увагу, що під містобудівною документацією суд зазначив Детальний план території для будівництва та обслуговування об`єктів придорожнього сервісу та закладів торгівлі в урочищі «Вітряк» с. Романківці, затверджений рішенням Романковецької сільської ради № 37/21-2018 від 24.05.2018 (далі ДПТ), взявши, при цьому, до уваги не засвідчені в установленому порядку викопіювання графічної частини плану, надані позивачем. Як зазначив позивач з доводами якого погодився суд першої інстанції, що ДПТ на час звернення позивача до суду не втратив чинність та є актуальним, у зв`язку з чим він є належним, достатнім та допустим доказом в розумінні глави 5 КАС України. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновокм суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, про втрату чинності ДПТ свідчать такі факти. У ДПТ зазначений витяг з ДЗК та Державного реєстру речових прав на існуючу на той час земельну ділянку з кадастровим номером 7324088000:01:001:0147, площею 0,2015 га, з цільовим призначенням: 01.03 для ведення особистого селянського господарства. Власником даної земельної ділянки є гр. ОСОБА_2 (довідка з ДРРП № 381656831 в матеріалах справи), який звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з ідентичним позовом щодо земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 7324088000:01:001:2067 (справа № 600/2370/24-а). ДПТ розроблявся саме на земельну ділянку з кадастровим номером 7324088000:01:001:0147 з ініціативи ОСОБА_2 як власника з метою зміни її цільового призначення на: 03.07 для будівництва обслуговування будівель торгівлі, що було неможливо здійснити без відповідної містобудівної документації. Адже згідно із статтею 39 ЗК України в редакції, чинній на час розробки ДПТ, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно - господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Також відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на момент розробки ДПТ, зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. Як вбачається з пунктів 1, 3 розпорядчої частини рішення Романковецької сільської ради № 87/15-2017 від 21.09.2017 «Про розробку містобудівної документації «Детальний план території для будівництва та обслуговування об`єктів придорожнього сервісу та закладів торгівлі в урочищі «Вітряк» с. Романківці», орієнтовною площею детального плану вказано 0,25 га, тобто площу вищезазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:0147, а джерелом фінансування розробки ДПТ визначено саме ОСОБА_2 . Тобто, після затвердження ДПТ відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 7324088000:01:001:0147 на: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру НВ-7304273082019 від 23.05.2019. Також, з матеріалів справи встановлено, що після затвердження ДПТ, ОСОБА_2 замовив технічну документацію щодо поділу власної земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:0147, площею 0,2015 га. В результаті зазначеного поділу утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 7324088000:01:001:1863 (0,0725 га) та 7324088000:01:001:1864 (0,1290 га). Згодом, ОСОБА_2 купив сусідню земельну ділянку з кадастровим номером 7324088000:01:001:0608, площею 0,1954 га, з цільовим призначенням: 01.03 для ведення особистого селянського господарства (згідно з ДПТ), у ОСОБА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки № 7932 від 02.11.2021 (в матеріалах справи). ОСОБА_2 ініціював зміну її цільового призначення, що не відповідає ДТП на: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та об`єднав із власною земельною ділянкою з кадастровим номером 7324088000:01:001:1864. В результаті даного об`єднання утворилась земельна ділянка з кадастровим номером 7324088000:01:001:2008, площею 0,3244 га, з цільовим призначенням: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Тим часом, земельну ділянку з кадастровим номером 7324088000:01:001:1863, площею 0,0725 га, з цільовим призначенням: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі ОСОБА_2 продав громадянці ОСОБА_4 , про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки № 9474 від 22.12.2021 (в матеріалах справи). Також ОСОБА_2 ініціював поділ власної земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:2008, площею 0,3244 га, з цільовим призначенням: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. В результаті поділу утворились: - земельна ділянка за кадастровим номером 7324088000:01:001:2012, площею 0,1657 га, яка залишається у власності ОСОБА_2 ; - земельна ділянка за кадастровим номером 7324088000:01:001:2011, площею 0,1587 га, яку він продав ОСОБА_5 , про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.07.2022 №

529. Таким чином, ДПТ, будучи розробленим за ініціативи гр. ОСОБА_6 та саме для його земельної ділянки, автоматично втратив чинність з моменту його першого недотримання ним же самим поділу власної земельної ділянки за кадастровим номером 7324088000:01:001:0147. Подальші дії ОСОБА_2 з купівлі, продажу, об`єднання, поділу та зміни цільового призначення земельних ділянок всупереч ДТП, зайвий раз лише підтверджують неактуальність останнього. Адже земельні ділянки, зазначені в ньому (з відповідними цільовими призначеннями), станом на час розгляду справи перестали існувати, і навпаки земельні ділянки, які є фактично на цій території на момент розгляду спору відсутні на ДПТ та не були заплановані згідно з ним. Відтак ДПТ, яким суд мотивував задоволення позову, не є належним та допустимим доказом протиправності оскаржуваних рішень міської ради. У відповідності до вимог ст.72 -75 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Натомість, як зазначає відповідач, при формуванні земельної ділянки з кадастровим номером 7324088000:01:001:2068 Сокирянська міська рада керувалась Схемою планування території Сокирянського району Чернівецької області, затвердженою рішенням Сокирянської районної ради № 24/22-20 від 14.08.2020, тобто після затвердження ДПТ. Дана Схема також є різновидом містобудівної документації. Будучи затвердженою пізніше, вона чинна та актуальна на даний час, має пріоритет по відношенню до містобудівної документації, затвердженої раніше (копії рішення та викопіювання Схеми в матеріалах справи). Відповідно до ч. 1. ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій (п. 7). Схеми планування території на регіональному рівні - планувальна документація, яка розробляється у розвиток Генеральної схеми планування території України та визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови, використання територій адміністративно-територіальних одиниць та їх окремих частин (п. 12). Згідно із частиною 2 ст. 2 Закону № 3038-VI інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів. Статтею 13, частинами 1, 5 ст. 14 Закону № 3038-VI передбачено, що планування територій на регіональному рівні здійснюється шляхом розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів. Рішення про розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей, районів або про внесення змін до них чи окремих їх розділів приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна обласна або районна рада. Склад, зміст, порядок розроблення містобудівної документації на регіональному рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Так, за змістом п. 1.1 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 290 від 16.11.2011, схема планування території району (містобудівна документація з планування території на регіональному рівні) відноситься до містобудівної документації. Крім того, за приписом п. 2 Порядку проведення експертизи містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 548 від 25.05.2011, проекти схеми планування території районів підлягають відповідній експертизі як проекти містобудівної документації. Зокрема, метою розроблення Схеми планування території Сокирянського району було виявлення містобудівних проблем розвитку території та визначення напрямків їх вирішення при раціональному використанню територій та ресурсів району. Відповідна містобудівна документація розроблена Українським державним науководослідним інститутом проектування міст «ДІПРОМІСТО» імені Ю.М. Білоконя. Схема планування містить принципові рішення з функціонального зонування території за видами переважного використання, планувальної організації, взаємопов`язаного комплексного розміщення основних об`єктів рекреації, промисловості, транспорту та інженерної інфраструктури, захисту населених пунктів від небезпечних геологічних і гідрогеологічних процесів, охорони навколишнього природного середовища, охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини. При розробленні Схеми планування були враховані положення Схеми планування території Чернівецької області (Київ, інститут «Діпромісто», 2011 рік), програми соціально-економічного розвитку району, статистична та інша інформація. Окрім процедури громадських обговорень, 12.02.2020 відповідна документація розглядалась на засіданні архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури Чернівецької обласної державної адміністрації, де було вирішено схвалити та рекомендувати проект Схеми планування території Сокирянського району Чернівецької області для подальшого його затвердження. Позитивний висновок експертного звіту в результаті розгляду зазначеної містобудівної документації надано і Державним підприємством «Державний науково дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» у м. Київ. Так, Схемою планування передбачено розміщення об`єктів дорожнього сервісу. Цільове призначення спірної ділянки відповідає функціональному використанню території. Окрім викладеного, в оскаржуваному рішенні суду відсутні будь-які доводи щодо наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача та в чому таке порушення полягає. Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 взяв участь в електронному аукціоні 16.05.2024 та був визнаний переможцем земельних торгів щодо права власності на земельну ділянку площею 0,0861 з кадастровим номером 7324088000:01:001:2068, з цільовим призначенням: 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, що знаходиться в с. Романківці Дністровського району Чернівецької області. Відповідно до ч. 2 ст. 135 Земельного кодексу України за результатами проведення електронного аукціону в режимі реального часу в мережі Інтернет, з переможцем торгів укладається договір купівлі-продажу Згідно із абз. 6 ч. 16 ст. 137 ЗК України договір за результатами проведення земельних торгів укладається між організатором та переможцем земельних торгів протягом 20 робочих днів з дня, наступного за днем формування протоколу про результати земельних торгів. Проте, відповідний договір купівлі-продажу ОСОБА_1 у встановлений строк не уклав. Водночас, пунктом 49 Вимог щодо підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 1013 (далі - Вимоги), передбачено, що якщо переможець земельних торгів відмовився від підписання протоколу про результати земельних торгів або договору, не підписав такий протокол або договір в установлені строки, не сплатив належної суми за придбаний лот та суми витрат (видатків), здійснених на підготовку лота для продажу на земельних торгах, організатор складає та завантажує відповідний акт в електронну торгову систему. Отже, ОСОБА_1 , не уклавши у встановлений строк договір за результатами торгів, був дискваліфікований, про що був складений та завантажений відповідний акт від 14.06.2024 (станом на дату подання цієї скарги - 16.08.2024 - відбувся повторний аукціон, за результатами якого визначено переможця фізичну особу. Очікується укладення договору купівлі-продажу). Незважаючи на вказані обставини суд першої інстанції не надав правової оцінки обґрунтуванням порушення права, наведеним позивачем. Так, позивач в обґрунтування свого порушеного права вказує на «серйозний ризик скасування договору купівлі- продажу земельної ділянки після того як він буде укладений, що може призвести до спричинення матеріальної шкоди у особливо великих розмірах». Проте, на переконання колегії суддів, такі доводи позивача є необґрунтованими, оскільки жодного обґрунтування наявності підстав загрози визнання недійсним і скасування неукладеного ним договору купівлі-продажу, адміністративний позов не містить. Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, Сокирянська міська рада на момент проведення аукціону була (і є на сьогодні) власником спірної земельної ділянки, яка повноправно розпоряджається нею в установленому законом порядку. Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно -правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. За приписом п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пунктів 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Проте, жодне із оскаржуваних рішень міської ради не являється ані нормативно правовим актом, ані індивідуальним актом в розумінні законодавця. Адже всі вони стосуються виключно земель комунальної власності, щодо яких рада як власник має законодавчі повноваження та виключну компетенцію приймати ті чи інші рішення. Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тобто, підставою для скасування правового акту індивідуальної дії судом є сукупність двох умов: 1) даний акт суперечить актам цивільного законодавства; 2) даний акт порушує цивільні права або інтереси. Відсутність хоча б однієї умови виключає підстави для суду скасувати оскаржуваний акт. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.05.2021 у справі № 640/11938/20 зауважив, що порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003). За вимогами п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача. Отже, продовжує Верховний Суд, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а. Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі N 522/3665/17, які також узгоджуються із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі N 640/21611/19. У даних постановах Суд зазначив, що обставинами, які свідчать про очевидну відсутність у позивача порушеного права чи законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є, зокрема, не правовий характер вимог, адже задоволення позовних вимог не породжує правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України. Верховний Суд України наголосив про необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення права чи інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень. Ознаками "потерпілого" від порушення законного інтересу Верховний Суд назвав: а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням. Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. У вказаних справах Верховний Суд підсумував, що безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Верховний Суд звернув увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, висновки суду щодо правомірності чи неправомірності оскарженого рішення не мають самостійного правового значення. Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства. Таким чином, у рішенні суду, що оскаржується (як і в позовній заяві), не наведено, а в матеріалах справи не містяться будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів порушення прав прав та інтересів ОСОБА_1 , у зв`язку із прийняттям Сокирянською міською радою відповідних рішень, ні їх протиправності. Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо задоволення адміністративного позову, та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. Положеннями ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області задовольнити повністю. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.