Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/8711/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8711/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 03 грудня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : у липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 №025150006049 від 20.06.2024 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання відповідача 2 призначити та виплачувати позивачеві з 12.06.2024 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01 січня 1993 року прожила в цій зоні не менше чотирьох років, зарахувавши до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.08.1987 по 03.09.1988, період роботи згідно довідки про період роботи керівником танцювального гуртка в середній школі № 163 ЦГВ з 01.09.1989 по 04.01.1990, періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 12.06.2024 звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач

1. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідач 1 20.06.2024 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу. Вважаючи таке рішення відповідача 1 протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025150006049 від 20.06.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 01.08.1987 по 03.09.1988 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , період роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990 згідно довідки про період роботи керівником танцювального гуртка в середній школі № 163 ЦГВ, періоди роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити їй пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 грн 96 коп. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зазначає про те, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача на дату звернення становить 24 роки 1 місяць 29 днів, при необхідному - 25 років. Період перебування в зоні посиленого радіоекологічного контролю становить 27 років 03 місяці 7 днів, в т.ч. станом на 01.01.1993 - 5 років 03 місяці 7 днів, що дає право на зменшення пенсійного віку на 5 років, за наявності необхідного страхового стажу. Відповідач 1 вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.08.1987 по 03.09.1988 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття на роботу; період роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990 згідно довідки без дати видачі, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення; період догляду за дитиною 08.10.1985 р.н. потерпілої від аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12 років, оскільки позивачка в періоді з 01.08.1987 по 03.09.1988, з 01.09.1989 по 04.01.1990 працювала; період роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Таким чином, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідачем 1 20.06.2024 прийнято рішення №025150006149 про відмову в призначенні позивачеві пенсії із зменшенням пенсійного віку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що згідно посвідчення серії № НОМЕР_3 від 22.05.1995 позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4). 12.06.2024 позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач

1. Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 20.06.2024 прийнято рішення №025150006049 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (25 років). Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.08.1987 по 03.09.1988 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття на роботу; період роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990 згідно довідки без дати видачі, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення; період догляду за дитиною 08.10.1985 р.н. потерпілої від аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12 років, оскільки позивачка в періоді з 01.08.1987 по 03.09.1988, з 01.09.1989 по 04.01.1990 працювала; період роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 24 роки 01 місяць 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, позивач звернулась до суду. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Відповідно до ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058). Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058. В той же час основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ). Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. За приписами ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно з п. 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Положеннями ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993. Водночас призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку обумовлюється наявністю в особи відповідного страхового стажу. Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV). У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно з ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Так, в ході розгляду справи встановлено, що згідно посвідчення серії № НОМЕР_3 від 22.05.1995 позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4). 12.06.2024 позивач (21.03.1968 р.н.) звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за іком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач

1. За результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 20.06.2024 прийнято рішення №025150006049 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (25 років). При цьому відповідач 1 визнає наявність у позивача права на зменшення пенсійного віку на 5 років. Відповідачем 1 до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.08.1987 по 03.09.1988 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття на роботу; період роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990 згідно довідки без дати видачі, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення; період догляду за дитиною 08.10.1985 р.н. потерпілої від аварії на ЧАЕС до досягнення нею 12 років, оскільки позивачка в період з 01.08.1987 по 03.09.1988, з 01.09.1989 по 04.01.1990 працювала; період роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Таким чином, відповідач 1 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 24 роки 01 місяць 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає таке. Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 була затверджена "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162). Згідно із п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.9 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу. У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведенні на іншу постійну роботу чи звільнення здійснюються адміністрацією підприємства після прийняття наказу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні-в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу. У випадку виявлення неправильного запису або неточних відомостей про роботу, переведенню на іншу постійну роботу, виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де був здійснений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу. Згідно з п. 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства. Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства. Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58). Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58). Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що як на момент роботи позивача в період з 01.08.1987 по 03.09.1988, так і на момент виникнення спірних правовідносин, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Враховуючи зазначене слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Водночас Відповідачем 1 не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу. Колегія суддів зауважує, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Записи в трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо її роботи в спірний період. Доказів визнання таких записів недостовірними відповідачем 1 до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про бездпіставність незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.08.1987 по 03.09.1988. Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо незарахування періоду роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990 згідно довідки без дати видачі, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. За змістом п. 23 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Для підтвердження наявності трудового стажу за період з 01.09.1989 по 04.01.1990 позивачем до пенсійного органу було надано довідку б/н, засвідчену підписом директора середньої школи №163 ЦГВ, а також печаткою установи. У згаданій довідці зазначено, що позивач дійсно працювала керівником танцювального гуртка в середній школі №163 ЦГВ з 01.09.1989 по 15.06.1990. Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Однак, відповідач 1 не скористався наданими йому повноваженнями для всебічної перевірки та підтвердження даних, відображених у вищезгаданій довідці. Водночас, на переконання суду, надана позивачем довідка, яка містить відомості про період роботи, займану посаду, а також містить такі реквізити як підпис посадової особи та печатку установу, належним чином підтверджує період роботи позивача з 01.09.1989 по 04.01.1990. Крім того, варто зауважити, що в оскаржуваному рішенні відповідач 1 вказує як на підставу незарахування до страхового стажу позивача період догляду за дитиною те, що позивач в період з 01.09.1989 по 04.01.1990 працювала. Тобто в даному випадку відповідач 1 є непослідовним. Таким чином, враховуючи зазначене вище слідує, що відповідачем 1 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990. Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо незарахування періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_4 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з приписам ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка. Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості. До матеріалів справи долучено копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 . Відповідно до запису №7 позивач 01.04.1991 прийнята на Тульчинську взуттєву фабрику, з якою звільнена 11.11.2002 (запис №12). Згідно з записами №13-14 позивач з 12.11.2002 по 14.10.2003 працювала на Тульчинському масложирзаводі. Колегія суддів зауважує, що відповідачем 1 не заперечується факт трудової діяльності позивача в періоди з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003, а також не ставиться під сумнів достовірність записів №7, №12-14 трудової книжки серії НОМЕР_1 . Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно із ст.20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи. В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17 та від 11.10.2023 по справі №340/1454/21. Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховано особу даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи позивача з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003, за наявності в трудовій книжці відповідних записів про зазначені періоди роботи, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаних періодів до страхового стажу. Таким чином, враховуючи зазначене вище в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком сулу першої інстанції про те, що рішення відповідача 1 №025150006049 від 20.06.2024 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню. Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то колегія суддів зауважує, що у зв`язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 1 №025150006049 від 20.06.2024, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 01.08.1987 по 03.09.1988 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , період роботи з 01.09.1989 по 04.01.1990 згідно довідки про період роботи керівником танцювального гуртка в середній школі № 163 ЦГВ, періоди роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.09.2001 по 31.10.2002 та з 01.10.2003 по 14.10.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити їй пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», адже внаслідок зарахування вказаних періодів страховий стаж позивача становитиме більше 25 років. Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо дати, з якої відповідача 2 належить зобов`язати призначити позивачеві пенсію, то суд вказує, що відповідно до приписів ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, атому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що пенсію за віком позивачеві належить призначити з дня звернення за пенсією, тобто з 12.06.2024 року. Решта доводів апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до частин 1-3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року відповідає. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.