Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/764/24

П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 грудня 2024 року справа 340/764/24 Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. судді Головко О.В., Ясенова Т.І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 (суддя Кравчук О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу про результати розслідування, зобов`язання надати направлення на лікування та на проходження військово-лікарської комісії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 04.09.2024 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №2011 від 27.10.2023 про результати розслідування за фактом самовільного залишення військової частини; зобов`язати надати направлення на лікування до закладу охорони здоров`я поза розташуванням військової частини та направлення на проходження військово-лікарської комісії. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 в задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Вказує що позивач вперше звертався до командування підрозділу 04.10.2023 з рапортом в усній формі та вже після цього 31.10.2024 звернувся з письмовим рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 , отже лист №4533/11/9543 від 25.11.2023 про відмову в прийнятті рапорту є протиправним та таким що суперечить Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Службове розслідування проведено з порушенням пункту 1 розділу І та пункту 1 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства Оборони України №608 від 21.11.2017, а саме не всебічно, неповно, не об`єктивно, без з`ясування причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення в результаті чого зроблений хибний висновок про намір ухилитися від військової служби. Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного: ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 . З 11.09.2022 по 16.09.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Новобузька ЦРЛ» з діагнозом: виразкова хвороба 12 палої кишки, активна фаза з больовим синдромом, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 16.09.2022. Пройшов обстеження 04.10.2023 та лікарем встановлено діагноз: хронічний комбінований геморой ІІІ ст., ускладнений випадінням вузлів з кровотечою. Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 24.10.2023 позивача госпіталізовано на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров`я з діагнозом: хронічний внутрішній геморой 3 ст., ускладнений випадіннями та кровотечою. Згідно виписки з консультації спеціаліста від 25.10.2023, позивача обстежено лікарем та встановлено діагноз: диспепсія, виразка дванадцятипалої кишки та в подальшому продовжено курс лікування на денному стаціонарі, що підтверджується консультацією спеціаліста від 04.11.2023. Позивач 31.10.2023 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про надання медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії. Військова частина НОМЕР_1 листом №4533/11/9543 від 25.11.2023 повідомила, що під час переміщення підрозділу позивач відмовився від виконання бойового завдання, після чого самовільно залишив місце перебування підрозділу. Для звільнення з військової служби йому необхідно прибути до свого підрозділу, звернутися до свого безпосереднього командира, стати в стрій, надати рапорт разом із необхідними документам. ОСОБА_1 направив до командування військової частини рапорт від 30.01.2024 про надання медичної допомоги. Також вказаний рапорт надіслав на адресу Військової частини НОМЕР_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », Генерального штабу з проханням направити його рапорт до командування Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2023 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 . За наслідками проведеного службового розслідування, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №2011 від 27.10.2023 позивача визнано таким, що з 04.10.2023 самовільно залишив розташування військової частини. Відповідно статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити наступного прямого начальника. Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). Позивач зазначає, що вперше він звертався 04.10.2023 з усним рапортом до командування підрозділу, проте відповідач заперечує проти цього, отже такий рапорт не можна брати до уваги, оскільки він нічим не підтверджений. Крім того, не надано документальних доказів звернення до безпосереднього начальника із рапортом про необхідність направлення на лікування, проходження лікарської комісії із додаванням доказів погіршення здоров`я, в тому числі, і тих довідок, що додано до позовної заяви. З матеріалів справи вбачається, що першим рапортом від 31.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 та просив направити його на проходження військово-лікарської комісії за місцем проживання, при цьому станом на 31.10.2023 позивач вже був відсутній у військовій частині. Другим рапортом від 30.01.2024 просить командира військової частини направити його на стаціонарне лікування та на проходження військово - лікарської комісії. Станом на час подання вищезазначених рапортів позивач вже залишив розташування військової частини, що підтверджено перебуванням його у закладах охорони здоров`я та медичними документами. Враховуючи викладене, лист №4533/11/9543 від 25.11.2023 Військової частини НОМЕР_1 про відмову в прийнятті рапорту є правомірним та таким що не суперечить Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, оскільки поданий не до свого безпосереднього начальника. Рапорт від 30.01.2024 поданий до командування Військової частини НОМЕР_1 вже після прийняття наказу №2011 від 27.10.2023 про результати розслідування за фактом самовільного залишення частини старшим сержантом ОСОБА_1 ». Отже, у відповідача відсутні правові підстави для розгляду рапорту та прийняття рішення за наслідками такого розгляду. Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних сил України» №551-XIV від 24.03.1999 затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно статей 26-27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нерозгляд рапорту про направлення на лікування не дає військовослужбовцю правових підстав для залишення військової частини. Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства Оборони України №608 від 21.11.2017, службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №608 від 21.11.2017, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення. Згідно розділу ІІ Порядку №608 від 21.11.2017, службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння). Відповідно розділу ІІІ Порядку №608 від 21.11.2017, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку. З матеріалів службового розслідування вбачається, що відповідачем досліджено всі обставини, всебічно, повно та об`єктивно, з`ясовані причини і умови, що сприяли вчиненню правопорушення, опитано сержантів 3 самохідної артилерійської батареї самохідного дивізіону Військової частини НОМЕР_1 , які підтвердили відсутність позивача в місці дислокації підрозділу. Відсутність позивача у військовій частині упродовж спірного періоду також не передбачена частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 - без змін. Постанова набирає законної сили з 02.12.2024 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя А.В. Суховаров судді О.В. Головко судді Т.І. Ясенова