Постанова Полтавський апеляційний суд № 538/591/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/591/24 Номер провадження 22-ц/814/2851/24Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л.Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Дряниці Ю. В., Карпушина Г. Л., за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жага Едуарда Григоровича на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 травня 2024 року у складі судді Цімботи Л. Г. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської територіальної громади (Лохвицької міської ради) про визнання права власності за набувальною давністю, в с т а н о в и в: У квітні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Жага Е. Г. звернувся до суду з позовом до Лохвицької міської територіальної громади (Лохвицької міської ради), у якому просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на об`єкт «виробничий будинок, зерносклад» загальною площею 914,5 кв. м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5322684401:01:001:0749, що знаходиться на території АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що вказане нерухоме майно понад 10 років перебуває у фактичному володінні та користуванні позивача. Даний виробничий будинок - зерносклад, отриманий у фактичне користування ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в процесі здійснення розпаювання майнового фонду КСГП ім. Кірова, оскільки, він у період з 01.01.1982 но 09.03.2000 був членом КСГП ім. Кірова. У зв`язку з ліквідацією КСГП ім. Кірова, ОСОБА_1 було передано у користування земельну ділянку площею 0,2304 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5322684401:01:001:0749, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований вказаний зерносклад. З березня 2000 року він вільно володів і користувався вищевказаною земельною ділянкою, а в травні 2019 році приватизував та зареєстрував право власності на дану земельну ділянку на підставі рішення 31 сесії 7 скликання Лучанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 21.05.2019. На підставі Договору дарування від 01.07.2019 він передав у власність ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку, проте, передати у власність ОСОБА_2 виробничий будинок - зерносклад, загальною площею 914,5 кв.м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5322684401:01:001:0749, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яким ОСОБА_1 відкрито володіє і користується з березня 2000 року він не зміг, оскільки не оформлено право власності. На вищевказаний зерносклад була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, розроблена сертифікованим інженером землевпорядником ФОП ОСОБА_3 на підстави заяви замовника, договору на виконання робіт № 95 від 02.05.2019 та рішення 30 сесії 7 скликання Лучанської сільської ради від 14.02.2019. При зверненні до ПП «Бюро послуг та консультація» та до інженера землевпорядника ФОП ОСОБА_3 для виготовлення експертної оцінки та технічної документації, позивачем було отримано інформацію, що право власності на виробничий будинок - зерносклад, не зареєстровано, а отже, ніхто не мав ніяких майнових прав на даний об`єкт нерухомості. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що «виробничий будинок, зерносклад», на який позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю, є частиною розпайованого майна КСП ім. Кірова, на яке колишнім членам КСП мали видаватись майнові сертифікати, а відкритість і безперервність користування нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності за правилами статті 344 ЦК України. Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Жага Е. Г. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Доводи скарги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 у період з 01.01.1982 по 09.03.2000 був членом КСГП ім. Кірова, отримав у користування спірну земельну ділянку, якою вільно володів і користувався з березня 2000 року, а в травні 2019 року приватизував та зареєстрував право власності на дану земельну ділянку. Вказує, що з березня 2000 року позивач добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується виробничим будинком, зерноскладом, який знаходиться на спірній земельній ділянці. Наголошує, що відповідач не заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи клопотанням Лохвицької міської ради Звертає увагу на те, що факт володіння нерухомим майном позивач не приховує. Вважає, що позивачем належним чином доведено факт набуття права власності за набувальною давністю, оскільки він добросовісно і відкрито користується нерухомим майном понад 10 років. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.. За правилами частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 01.01.1982 по 24.04.2000 був членом колгоспу ім. Кірова, що підтверджується записами у трудовій книзі колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 13.02.1987 (а. с. 11-15). У зв`язку з ліквідацією КСГП ім. Кірова ОСОБА_1 було передано у користування земельну ділянку площею 0,2304 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5322684401:01:001:0749, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці розташований виробничий будинок - зерносклад загальною площею 914,5 кв. м. З березня 2000 року позивач вільно володів і користувався вказаною земельною ділянкою. Рішенням 30 сесії 7 скликання Лучанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 14.02.2019 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,15 га сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 21). Рішенням 31 сесії 7 скликання Лучанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 21.05.2019 передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 5322684401:01:001:0749 площею 0,2304 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку за договором дарування від 01.07.2019, посвідченим приватним нотаріусом Лохвицького районного нотаріального округу Полтавської області Сегет Л. В., зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 3214504 від 01.07.2019, передано ним у власність ОСОБА_2 . Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що він не може передати у власність ОСОБА_2 виробничий будинок - зерносклад, який розташований на переданій за договором дарування земельній ділянці, оскільки на нього не оформлено належним чином право власності. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України. Так, згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у спірних правовідносинах давність та відкритість володіння не є достатніми підставами для набуття права власності згідно статті 344 ЦК України, а сукупність всіх необхідних умов позивач суду не довів. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначається як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. У постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) Велика Палата Верховного Суду підтвердила вищенаведені висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) та зазначила, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Позивач вказує на набуття ним права на спірне майно, як колишнім членом КСГП ім. Кірова, у процесі розпаювання майна ліквідованого КСП, що виключає безтитульність володіння та відсутність у позивача правових підстав для набуття права власності. У постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 924/925/17 та від 22 травня 2018 року в справі № 922/1574/17 зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною третьою статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 469/716/17 (провадження № 61-3979св19)). Пред`являючи позов до Лохвицької міської територіальної громади (Лохвицької міської ради) позивач не надав належних та допустимих доказів віднесення «виробничого будинку, зерноскладу» до безхазяйного майна в порядку, встановленому статтею 137 ЦК Української РСР, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, та відповідно не довів суду, що спірне майно не увійшло до пайового фонду майна членів КСГП ім. Кірова та паїв колишніх членів колгоспу, які не були ними одержані в натурі при припиненні членства, а відтак заявлені вимоги не можна визнати обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги, що Лохвицька міська рада не заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 , тому має місце добросовісна давність володіння, є безпідставними. Таким чином, дослідивши усі наявні у справі докази та встановивши відповідні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують і не дають вважати, що оскаржене судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жага Едуарда Григоровича - залишити без задоволення. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді Ю. В. Дряниця Г. Л. Карпушин