Постанова Миколаївський апеляційний суд № 481/1826/24

02.12.24 22-ц/812/1812/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 481/1826/24 Суддя суду першої інстанції Васильченко-Дрига Н.О. Провадження номер 22-ц/812/1812/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 02 грудня 2024 року м. Миколаїв справа № 481/1826/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н. В., суддів Коломієць В. В., Серебрякової Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2024 року, постановлену суддею Васильченко-Дригою Н.О., за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» про визнання недійсним кредитного договору. встановив: 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтовувала наступним. 15 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» начебто з позивачем уклало договір про споживчий кредит №100437873. За умовами договору сума кредиту становила 8 000 грн процентна ставка - 1,25%, строк кредитування з 15 вересня 2021 року по 15 жовтня 2021 року. В результаті цього, ТОВ «Мілоан» нарахувало 6 304 грн заборгованості зі сплати тіла кредиту, 880 грн простроченої комісії, 20 733 грн 90 коп. прострочених процентів, а всього 27 917 грн 90 коп. 10 лютого 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №10-02/2022-50, за яким ТОВ «Вердикт капітал» здійснило нарахування заборгованості за кредитом 4 412 грн 80 коп. з 10 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року. 20 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір про відступлення (купівлі-продаж) прав вимоги за № 10-03/2023/01, за яким ТОВ «Вердикт капітал» відступило право вимоги до позивача за кредитним договором на загальну суму 32 330,70 грн. ОСОБА_1 зазначала, що вона не підписувала кредитний договір, його умови є несправедливими та не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування». Посилаючись на викладене та те, що ТОВ «Вердикт капітал» не набув права вимоги за вказаним кредитним договором та не міг укласти договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги з ТОВ «Коллект центр», ОСОБА_1 просила визнати недійними договори про споживчий кредит від 15 вересня 2021 року, договір факторингу №10-02/2022-50 від 10 лютого 2022 року та договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10 березня 2023 року. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2024 року цивільну справу за вказаним вище позовом передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив із безпідставності та недоведеності посилання позивача на положення Закону України «Про захист прав споживачів» як підставу розгляду справи за місцем її проживання. Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача вказував, що підставою звернення до суду із позовом є не тільки не укладення спірного кредитного договору, а й невідповідність умов кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів, Закону України «Про споживче кредитування», а тому в таких правовідносинах позивач є споживачем фінансових послуг, до яких застосовується Закон України «Про захист прав споживачів». Отже позивач має право на вибір між кількома судами, яким підсудна справа. Позивач скористалася своїм правом та звернулася до суду з позовом за своїм зареєстрованим місцем проживання. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а спір повинен розглядатися судом не за вибором позивача, а за місцезнаходженням відповідачів. Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на таке. Питання територіальної юрисдикції (підсудності) врегульовано параграфом 3глави 2 ЦПК України. Як вбачається зі змісту зазначеного параграфу, територіальна підсудність має декілька видів: підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд, або суддя (ст. 26 ЦПК України), підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), підсудність справ за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 29 ЦПК України), виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України). Згідно з статтею 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. За загальним правилом відповідно до вимог ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Проте, частиною 5 статті 28 ЦПК України визначено право позивача звернутися до суду з позовом про захист прав споживачів за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. За пунктом 11 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до статті 3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносини, що виникають у зв`язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг клієнтам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. Відносини, що виникають у зв`язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. За змістом пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» №5 від 12 квітня 1996 року, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, тож судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі, надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону. Сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною яких є фізична особа, а також використані в Законах «Про захист прав споживачів» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів». В рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивач в даному випадку має право на альтернативну підсудність, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, пов`язані із наданням послуг, що підпадає під дію норм Закону України «Про захист прав споживачів», а тому дана справа підсудна за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача - Новобузькому районному суду Миколаївської області. Вищезазначене не було враховано судом першої інстанції, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку щодо передачі справи за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2024 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н. В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.