Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5469/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2024 року справа №200/5469/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року) у справі № 200/5469/24 (суддя в І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ), в якому просив: - визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром з 20.03.2024; - зобов`язати здійснити з 20.03.2024 перерахунок і виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією, з урахуванням вже виплачених сум. На обґрунтування позову посилався те, що відповідач обмежив його пенсію десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 20.03.2024. Зобов`язано ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 з 20.03.2024 перерахунок і виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією, з урахуванням уже виплачених сум. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за встановлених у справі обставин позивач не звертався до відповідача із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії. ГУ ПФУ відповідно до Закону України «Про звернення громадян» розглянуто звернення ОСОБА_1 від 23.04.2024, яке зареєстровано за вх. № 15133/Ч-0500-24 від 11.06.2024. Відповідь надано листом ГУ ПФУ №17507-15133/Ч-02/8-0500/24 від 04.07.2024. Позивач не звертався з особистою заявою про перерахунок пенсії, відповідно, рішення про відмову в перерахунку не приймалось. Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.01.2024 складає 2361,00 грн. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень цього Закону установлено, що перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2024, проводиться з 01.03.2024 разом із здійсненням щорічної індексації пенсії, передбаченої частиною другою статті 42 Закону України № 1058 від 09 липня 2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсію ОСОБА_1 обчислено відповідно до вимог чинного законодавства. Також апелянт зазначає, що суд не дослідив той факт, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача висловив згоду з рішенням місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, змінити, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України. Також до суду надана копія довідки від 4 вересня 2023 № 2615-7001877518 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою ОСОБА_1 перемістився з Торецьк до м. Івано-Франківськ. Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданого 16.03.2005. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 15.12.2004 (категорія 1), ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою від 23.04.2024, в якій просив здійснити йому перерахунок і виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум починаючи з 20.03.2024. Листом ГУ ПФУ від 04.07.2024 № 17507-15133/Ч-02/8-0500/24 позивачу повідомлено про те, що на він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримуєте пенсію по інвалідності (в розмірі відшкодування збитків), як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призначену відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІI «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначено, що статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2361 грн. Роз`яснює, що Конституційний Суд визнав неконституційним обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 796-ХІI, у розмірі 23610 грн. Зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області опрацьовано рішення Конституційного суду України від 20.03.20224 № 2-р(ІІ)/2024, яким передбачено виплату пенсій категорії одержувачів, з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС, без обмежень. Також роз`яснює, що на даний час опрацьовується механізм та коло осіб, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких розповсюджується дане рішення. Станом на дату підготовки відповіді порядок виконання вказаного рішення знаходиться на контролі. Згідно з рішенням (розпорядженням) № 914210134413 (дата розрахунку 28.02.2024) позивач отримує пенсію на підставі ст. 54 Закону № 796-ХІI. Зазначено, що основний розмір пенсії від середнього заробітку становить 103 712,06 грн, розмір пенсії з надбавками 84 628,98 грн, максимальний розмір пенсії 23 610,00 грн. Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності застосування обмеження максимального розміру пенсії. Статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня. Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII) установлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Згідно з першим реченням ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII, у редакції Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», було передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Також ч. 1 ст. 2 Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», у редакції Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024 (справа № 3-123/2023(229/23)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами. Також зазначено, що припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, за висновком місцевого суду, з 20.03.2024 відпали законодавчі підстави для застосування до пенсії позивача обмеження в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тому, застосування відповідачем з 20.03.2024 вказаного обмеження до розміру пенсії позивача є безпідставним. Унаслідок протиправного обмеження розміру пенсії позивача порушується його право на належний розмір пенсійних виплат. Посилання відповідача на те, що не затверджено порядок проведення перерахунків пенсій відповідно до Рішення Конституційного Суду України не впливає на вказані висновки, оскільки ГУ ПФУ повинно було з 20.03.2024 не застосовувати указане обмеження пенсії відповідача і виплачувати її в належному розмірі. Необхідність наявності для цього окремого порядку відповідачем не обґрунтовано. Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції, проте зауважує на помилковості визначення ним дати 20.03.2024, внаслідок чого рішення окружного суду підлягає зміні. Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а та від 27 вересня 2023 року у справі № 260/1656/22. Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон № 3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII). Разом з тим, відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Згідно з частиною третьою, шостою статті 57 Закону № 3354-IX моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо: 1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом; 2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом. Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом. У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. При цьому відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент). Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення. Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов`язки та обмеження для суб`єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону № 3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом. Таким чином, суд доходить висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов`язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади. Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом. Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ними чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб`єкта (позивача або відповідача), на користь якого винесено судове рішення. Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року. Враховуючи зазначене вище, слід наголосити, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23. За таких обставин та норм права, апеляційний суд дійшов висновку, що саме з 21.03.2024 норми про обмеження максимальним розміром пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не підлягають застосуванню. Отже, дії Управління щодо обмеження у виплаті позивачу пенсії «максимальним розміром» - десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, з 21.03.2024 є протиправними. Щодо посилання відповідача на те, що позивач не звертався із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії. Так, частиною 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, у редакції Закону № 1217-IX від 05.02.2021, установлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію). Додатком 1 до Порядку № 22-1 передбачена форма заяви про призначення/перерахунок пенсії, в якій передбачено, що особа просить «призначити, перерахувати, поновити, перевести з одного виду на інший (непотрібне закреслити)». Проте як встановлено судами, пенсія позивачу визначена у повному розмірі, але відповідач застосовував обмеження її максимального розміру. Як було зазначено, з 21.03.2024 відпали законодавчі підстави для застосування до пенсії позивача обмеження в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тому місцевий суд дійшов правильного висновку, що в спірних правовідносинах з 21.03.2024 ГУ ПФУ повинно було виплачувати пенсію без обмеження її розміру незалежно від звернення особи з відповідною заявою. Отже, неподання заяви за формою, яка передбачена Порядком №22-1, не може бути підставою для застосування обмеження розміру пенсії позивача. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позову. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив часткове порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 200/5469/24 змінити: в абзацах другому і третьому резолютивної частини дату «20.03.2024» замінити датою «21.03.2024», а в іншій частині залишити без змін. Повне судове рішення 28 листопада 2024 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук