LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд753/14695/23

від 20.11.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/14695/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/13004/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І., при секретарі Даньшиній І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Гусак О.С.,- встановив: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом. Після зміни позовних вимог позивач просив: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «MAZDA», модель 3, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , 2013 рік випуску, об`єм двигуна 1999 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості вказаного транспортного засобу в розмірі 216 305 грн 00 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05 березня 2005 року по 29 березня 2023 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі сторонами придбаноавтомобіль марки «MAZDA», модель 3, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , 2013 рік випуску, об`єм двигуна 1999 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 ОСОБА_1 вважає спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та просить стягнути із ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості транспортного засобу. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2024 рокупозов задоволено. Визнано транспортний засіб марки «MAZDA», модель (комерційний опис 3), ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна 1999 куб.см. спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частки вартості транспортного засобу у розмірі 216 305 грн 00 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 8 052 грн 00 коп. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги. Представник ОСОБА_1 заперечив проти вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбано в період шлюбу за спільні кошти подружжя. Оскільки автомобіль відповідачем відчужено після розірвання шлюбу, відтак, з ОСОБА_2 на користь позивача має бути стягнуто 1/2 вартості транспортного засобу у розмірі 216 305 грн 00 коп. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбіз 05 березня 2005 по 29 березня 2023 року. 15 листопада 2022 року придбано автомобіль марки «MAZDA», модель (комерційний опис) 3, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , 2013 рік випуску, об`єм двигуна 1999 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_2 16 червня 2023 рокуОСОБА_2 продала вказаний автомобіль ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу № 8041/2023/3882214. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Позивач просив стягнути із відповідача грошову компенсацію за 1/2 частки вартості транспортного засобу у розмірі 216 305 грн 00 коп. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Згідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України). Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно ст. ч. 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 2-7539/08 зроблено висновок про те, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадженням № 61-1539св19), від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20). Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі. У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року за № 711/2302/18зроблено висновок: «Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У пункті 9 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Вищевказане положення закону також кореспондується зі статтею 60 СК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.» Так, сторони перебували у зареєстрованому шлюбіз 05 березня 2005 по 29 березня 2023 року. Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 3241/2022/3510236 від 15 листопада 2022 року, ОСОБА_2 стала власником транспортного засобу марки «MAZDA», модель (комерційний опис 3), ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна 1999 куб.см. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне майно (транспортний засіб) набуте сторонами під час перебування у шлюбі, відтак, виходячи з приписів ст. 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до звіту про визначення середньоринкової вартості, вартість транспортного засобу марки «MAZDA», модель (комерційний опис) 3, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , 2013 рік випуску, об`єм двигуна 1999 куб. см, становить 432 610 грн 00 коп. Так, судом першої інстанції з урахуванням презумпції спільності майна, визнавши транспортний засіб «MAZDA», модель (комерційний опис) 3, спільною сумісною власністю сторін, обґрунтовано стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автомобіля у розмірі 216 305 грн 00 коп. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження ведення із відповідачем в листопаді 2022 року спільного побуту, колегія суддів оцінює критично, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 березня 2005 року по 29 березня 2023 року. Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт придбання спірного автомобіля в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів відхиляє, оскільки апелянтом не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на автомобіль. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду від 01 травня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 29 листопада 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.Г. Музичко В.І. Олійник

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»