Постанова Одеський апеляційний суд № 522/22414/23-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5097/24 Справа № 522/22414/23-Е Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.11.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Булацевської Я.В. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» відповідач ОСОБА_1 представник відповідача - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Домусчі Л.В., у приміщенні того ж суду, по цивільній справі за позовом ТОВ «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. До суду 17.11.2023 надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 157237-КС-003 від 17.01.2022 року у розмірі 112 653,30 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.01.2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 , укладено договір № 157237-КС-003 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» 17.01.2022 року направлено відповідачці пропозицію (оферту) укласти договір № 157237-КС-003 про надання кредиту. 17.01.2022 року відповідачка прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 157237-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони позивачем направлено відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-0306, на номер телефону НОМЕР_1 . Таким чином, 17.01.2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 157237-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у прядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 Договору кредиту, позивач надає відповідачці кошти у розмірі 44 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. За умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1.081125 процентів за кожен день користування кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надав позичальнику грошові кошти в розмірі 44 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 . Позивач вказує, що до теперішнього часу боржник свої зобов`язання за кредитним договором № 157237-КС-003 про надання кредиту належним чином не виконала, а лише частково сплатила кошти, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором. Відповідно до Розрахунку заборгованості за договором № 157237-КС-003 відповідачка на виконання умов договору здійснила часткову оплату за вказаним договором на загальну суму 18 340,00 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинида конклюдентні дії щодо визнання договору і відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Оскільки відповідачка належним чином не виконує свої зобов`язання за договором № 157237-КС-003 про надання кредиту, у неї станом на 02.11.2023 року утворилась заборгованість в розмірі 112 653,30 грн., яка складається з: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 44 000,00 грн., - суми прострочених платежів по процентам 66 598,00 грн., - суми прострочених платежів за комісією 2 055,30 грн. Враховуючи неналежне виконання відповідачкою умов вказаного кредитного договору, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що із змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що він містить елементи договору банківського рахунку та кредитного договору. ТОВ «Бізнес позика» 17.01.2022 року перерахувало кошти на рахунок ОСОБА_1 у сумі 20 000,00 грн. та у сумі 24 000,00 грн., що підтверджується довідками від 12.11.2023 року. (а.с. 42, 43). Відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Судом, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом встановлено, що станом на 03.11.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Бізнес позика» у сумі 112 653,30 грн., з яких: 44 000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 66 598,00 грн. - сума прострочених платежів по процентам; 2 055,30 грн. - сума прострочених платежів за комісією (а.с. 16-24). Відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості за Договором № 157237-КС-003, а саме 2 (два) платежі на загальну суму 18 340,00 гривень. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, Відповідачка (позичальник) вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Доказів на спростування заборгованості суду відповідачкою у відзиві та у запереченнях не надано, визнала боргу у розмірі 91 700 грн. Заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом за Кредитним договором в розмірі 66 598,00 гривень, вказана в Розрахунку в якості складової частини всієї суми заборгованості за Кредитним договором, складається із суми процентів, які нараховувались Позивачем щоденно (за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом) на неповернену суму Кредиту та виходячи із розміру фіксованої процентної ставки, визначеної в пункті 1 Договору (1,08112500% в день)-починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту Позичальнику (17.01.2022 року) до закінчення терміну дії Договору, вказаного в пункті 1 Договору (04.07.2022 року). Після 04.07.2022 року нарахування процентів за Договором Позивачем не здійснювалось, що знайшло своє відображення в Розрахунку заборгованості за кредитним договором від 17.01.2022 року. Таким чином суд вважає доведеним визначену позивачем суму заборгованості прострочених платежів по процентам у розмірі 66 598,00 грн. Також суд першої інстанції зазначив, що банк нарахував боржнику комісію неправомірно, а тому слід відмовити у її задоволенні. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Приморського районного суду м. Одеси в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 157237-КС-003 від 17.01.2022 року у розмірі 110 598 (сто десять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 00 копійок, з яких: - сума прострочених платежів по тілу кредиту - 44 000,00 грн., - сума прострочених платежів по процентам 66 598,00 грн. та ухвалити нове судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 , а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором № 157237-КС-003 від 17.01.2022 року у розмірі 85 100 (вісімдесят п`ять тисяч сто) гривень 00 копійок, з яких: - сума прострочених платежів по тілу кредиту - 44 000,00 грн., - сума прострочених платежів по процентам 41 100,00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення є необґрунтованим та таким, що постановлено при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та при порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права. Вказує, що позивач безпідставно включив в умови договору комісію за надання кредиту у розмірі 6 600,00 грн. При здійсненні оплати по платежам на погашення кредитної заборгованості в розмірі 18 340,00 грн., позивач частину цих платежів записав як погашення комісії в розмірі 2 034,5 грн і 2 510,2 грн., що є несправедливим та безпідставним. За висновками ВС несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Загальна сума процентів за користування кредитом становить 59 440,00 грн. - віднімаємо 18 340,00 грн (погашень проценти) = залишається 41 100,00 грн (сума прострочених процентів за користування кредитом). Таким чином, висновки суду першої інстанції, в яких він вважає доведеним визначену позивачем суму заборгованості прострочених платежів по процентам у розмірі 66 598,00 грн., є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та є необґрунтованими, та свідчить про необхідність скасування в даній частині рішення суду першої інстанції. В даному випадку положення п. 1 договору № 157237-КС-003 про надання кредиту від 17.01.2021 року, яким встановлено проценти за кожен день користування кредитом у розмірі 1.081125% відсотків від суми кредиту за один день, а реальна річна процентна ставка на дату укладення договору становить 7338,95 процентів, у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», є вочевидь несправедливою умовою договору, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (Відповідача), як споживача послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно високої суми компенсації. Крім цього, необхідно наголосити на тому, що у зв`язку з тим, що самим Позивачем була визнана орієнтовна вартість кредиту в розмірі 110 040 грн. (паспорт кредиту (а.с.25) таким чином загальна вартість грошових коштів, які повинна сплатити ОСОБА_1 по кредитному договору не повинна перевищувати цю суму. Закономірним є висновок про те, що сума, яка була погоджена сторонами, а саме вартість кредиту в розмірі 110 040, 00 грн. (паспорт кредиту), і є тією сумою, на яку має право претендувати Позивач з вирахуванням з неї сплачених сум Відповідачкою і за вирахуванням нікчемних положень відносно сплати комісії, а саме на 85 100, 00 грн. Судом першої інстанції в порушення норм матеріального права було визнано обґрунтованим нарахування за кредитним договором, яке було надано Позивачем. Однак дані нарахування були необґрунтованими, оскільки не містили доводів та судом першої інстанції не було встановлено правильного розрахунку заборгованості за кредитним договором в частині тіла кредиту та відсотків. А відтак це свідчить про необхідність часткового скасування судового рішення першої інстанції. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового перегляду справи. В судове засідання з`явилась представник відповідача та надала суду свої пояснення. Заяв та клопотань про відкладення суду не надавали. Що не заважає апеляційному перегляду у відповідності до вимог ст.372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представницю відповідачки, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.01.2022 року ТОВ «Бізнес позика» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 44 000,00 грн., строк кредитування 24 тижні, термін дії договору до 04.07.2022 року, орієнтовна загальна вартість наданого кредиту складає 110 040,00 грн., орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 7 338,95 процентів (а.с. 29-31). В пункті 7 Договору про надання кредиту №157237-КС-003 (кредитного договору) визначено, що Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір. В пункті 10 кредитного договору сторонами визначено, що Підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що до укладання Договору отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», Паспорт споживчого кредиту, частиною другою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також примірник Правил (у формі електронного документа), що розміщені на сайті Кредитодавця. Згідно пропозиції укласти договір (оферта) № 157237-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 17.01.2022 року ТОВ «Бізнес позика» запропонувало ОСОБА_1 укласти договорі (оферта) № 157237-КС-003 про надання кредиту у сумі 44 000,00 грн., строк кредитування 24 тижні, термін дії договору до 04.07.2022 року (а.с. 32-34). Відповідачка 17.01.2022 року надала згоду на отримання кредиту у сумі 44 000,00 грн., строк кредитування 24 тижні, термін дії договору до 04.07.2022 року, що підтверджується прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладання договору № 157237-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 17.01.2022 року (а.с. 35-37). Відповідно до паспорта споживчого кредиту, ТОВ «Бізнес позика» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 44 000,00 грн., строком на 24 тижні, безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів (а.с. 25-28). Із копії візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається, що ТОВ «Бізнес позика» сформовано послідовність дій товариства та клієнта в ІТС (а.с. 38-40). Відповідно до анкети клієнта від 02.11.2023 року, 17.01.2022 року позивачем надано відповідачці кредит у сумі 44 000,00 грн.(а.с. 41). ТОВ «Бізнес позика» 17.01.2022 року перерахувало кошти на рахунок ОСОБА_1 у сумі 20 000,00 грн. та у сумі 24 000,00 грн., що підтверджується довідками від 12.11.2023 року. (а.с. 42, 43). Також суду були надані «Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика» за 2021 рік» (а.с. 44-53). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:- його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;- воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку;- він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Із змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що він містить елементи договору банківського рахунку та кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно положень ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно положень ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідачка не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Судом, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом встановлено, що станом на 03.11.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Бізнес позика» у сумі 112 653,30 грн., з яких: 44 000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 66 598,00 грн. - сума прострочених платежів по процентам; 2 055,30 грн. - сума прострочених платежів за комісією (а.с. 16-24). Відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості за Договором № 157237-КС-003, а саме 2 (два) платежі на загальну суму 18 340,00 гривень. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, Відповідачка (позичальник) вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справ № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Пунктом 2 Кредитного договору, а також пунктами 5.1., 5.4. та 5.5. Правил передбачено, що: 1) обчислення строку користування Кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом; 2) проценти за користування Кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму Кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми Кредиту Позичальнику до закінчення терміну дії Договору; 3) датою повернення (погашення) кредиту так само як і датою сплати процентів за користування ним та інших платежів, передбачених умовами Договору при безготівкових розрахунках вважаєтьсядата зарахування коштів на рахунок Кредитодавця; 4) у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі погашення вимог Кредитодавця за Договором про надання кредиту здійснюється в наступній черговості: - в першу чергу-прострочена заборгованість за Кредитом та нарахованими і простроченими процентами; - в другу чергусума кредиту та проценти за користування ним; - в третю чергунеустойка (штраф) та інші платежі відповідно до Договору. З наданого розрахунку судом вбачається, що внесені відповідачкою грошові кошти йшли саме на погашення нарахованих та прострочених процентів. Таким чином суд вважає доведеним суму прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 44 000,00 грн. Щодо заборгованості по сплаті процентів. Відповідно до умов кредитного договору якщо позичальник сплачує заборгованість без порушень з повним дотриманням графіку платежів визначеного п.3 Договору, то загальна сума процентів складає 59 440,00 грн., оскільки у такому випадку з кожним платежем сума загального боргу на яку нараховується кожного дня відсоток 1,08112500 % зменшується. Однак, ОСОБА_1 лише частково сплатила заборгованість за Договором № 157237- КС-003 про надання кредиту, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту, оскільки відсоткова ставка в розмірі 1,08112500% нараховується за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості, що чітко передбачено п.3.2 Договору. Виходячи із вищенаведеного, заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом за Кредитним договором в розмірі 66 598,00 гривень, вказана в Розрахунку в якості складової частини всієї суми заборгованості за Кредитним договором, складається із суми процентів, які нараховувались Позивачем щоденно (за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом) на неповернену суму Кредиту та виходячи із розміру фіксованої процентної ставки, визначеної в пункті 1 Договору (1,08112500% в день)-починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту Позичальнику (17.01.2022 року) до закінчення терміну дії Договору, вказаного в пункті 1 Договору (04.07.2022 року). Після 04.07.2022 року нарахування процентів за Договором Позивачем не здійснювалось, що знайшло своє відображення в Розрахунку заборгованості за кредитним договором від 17.01.2022 року. Таким чином суд першої інстанції вважав доведеним визначену позивачем суму заборгованості прострочених платежів по процентам у розмірі 66 598,00 грн. Проте з вказаним розрахунком частково не погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк. Згідно практики Верховного Суду, а саме постанови Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц вбачається наступне: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. У зв`язку з порушенням умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 10 611, 29 євро, яка складається з заборгованості за кредитом - 8 282,65 євро, процентів - 847,82 євро, комісії - 809,61 євро, пені - 152,59 євро, а також штрафів відповідно до договору: 13,99 євро - штраф (фіксована частина), 504,63 євро - штраф (процентна ставка). ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Отже, за висновками ВС несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі № 363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)). Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі № 363/1834/17). Виходячи з наведеного суд вважає, що банк нарахував боржнику комісію неправомірно, а тому слід відмовити у її задоволенні. Крім того, позивач безпідставно включив в умови договору комісію за надання кредиту у розмірі 4544,7 грн. при здійсненні оплати по платежам на погашення кредитної заборгованості в розмірі 18 340,00 грн. (а.с.16). Позивач частину цих платежів записав як погашення комісії в розмірі 2 034,5 грн і 2 510,2 грн., що є несправедливим та безпідставним. За висновками ВС несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі № 363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)). Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі № 363/1834/17). Таким чином, закономірним є висновок, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку відносно питання щодо безпідставного стягнення комісії з відповідачки в розмірі 2 055,30 грн. (сума прострочених платежів за комісією). Визнавши, нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк. Однак, в даному випадку є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки зарахування за рахунок погашених процентів суми комісії в розрахунках позивача(а.с.16) в загальній сумі 4544,7 грн. , є таким самим нікчемним та недійсним з моменту укладення кредитного договору, а відтак необхідно було зробити перерахунок вищевказаних коштів. Отже, загальна сума процентів за користування кредитом становить 66598 грн. - віднімаємо 4544,7 (комісія) = залишається 62053,3 грн. (сума прострочених процентів за користування кредитом). Таким чином, висновки суду першої інстанції, в яких він вважає доведеним визначену позивачем суму заборгованості прострочених платежів по процентам у розмірі 66 598,00 грн., є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та є необґрунтованими, та свідчить про необхідність зміни в даній частині рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги, щодо нікчемності договору позики є необґрунтованими та спростовується матеріалами справи відповідно до яких відповідачка робила погашення заборгованості (а.с.16) в значній сумі. Інші доводи апеляційної скарги вірні висновки суду першої інстанції не спростовують та містять посилання на власне трактування норм закону. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором в загальному розмірі 106053,30 грн., яка складається з: - заборгованість за кредитом 44 000,00 грн.; - прострочена заборгованість за нарахованими процентами 62053,30 грн.. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року - змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (код ЄДРПОУ 41084239, 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411) заборгованість за договором № 157237-КС-003 від 17.01.2022 року до 106053 (сто шість тисяч п`ятдесят три ) гривень 30 копійок, з яких: - сума прострочених платежів по тілу кредиту - 44 000,00 грн., - сума прострочених платежів по процентам 62053,30 грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко