Постанова 4873 № 910/5551/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" листопада 2024 р. Справа№ 910/5551/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Шапрана В.В. Андрієнка В.В. секретар судового засідання Рибчич А.В. за участю представників: від позивача - Кологойда О.В. від відповідача - Михалевич М.М. розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду м. Києва від 02.09.2024 р. (повний текст складено 16.09.2024 р.) у справі № 910/5551/24 (суддя - Балац С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 2907518,44 грн ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 2907518,44 грн, з яких з яких: - 666094,00 грн - дивіденди за 2018 рік, 48216,50 грн - 3 % річних, 236463,37 грн - інфляційні втрати; - 1324979,15 грн - частина чистого прибутку за 2020 рік, 111048,61 грн - 3 % річних, 520716,81 грн - інфляційні втрати. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення загальних зборів відповідача, оформлених протоколом від 18.05.2021 р. №

31. Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.09.2024 р. у справі № 910/5551/24 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що Законом України «Про акціонерні товариства», як спеціальним нормативно-правовим актом у сфері спірних правовідносин, визначено право акціонерів отримувати матеріальне (грошове) благо від діяльності товариства виключно у формі дивідендів. Жодних інших виплат, у тому числі й частини чистого прибутку за результатами розподілу чистого прибутку товариства, вказаним законом на користь акціонерів не передбачено. При цьому, абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» містить лише саме положення щодо виплати частини чистого прибутку на користь акціонерів, натомість, порядок розподілу прибутку ні вказаним законом, ні іншим законодавчим актом не врегульовано. Також скаржник вказує, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є надмірними та такими, що не відповідають принципам пропорційності та обґрунтованості. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/5551/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/5551/24 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та призначено справу № 910/5551/24 до розгляду на 19.11.2024 р. У судовому засіданні 19.11.2024 р. представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. Відповідно до п. п. 1.1 - 1.3 статуту Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - статут), затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів від 19.09.2019 р., Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 р. № 57 шляхом перетворення Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 р. № 210/93. Публічне акціонерного товариства "Укрнафта" є правонаступником Державного підприємства виробничого об`єднання «Укрнафта». Рішенням загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 р. змінено тип та назву товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта». Згідно з п. 3.1 статуту акціонерами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень статуту та вимог чинного законодавства України. Як передбачено п. 3.2 статуту, кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів. У відповідності до п. 6.1 статуту акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства. За п. 6.16 статуту документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами. Статутний капітал Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", становить 13557127,50 грн і поділений на 54228510 шт. простих іменних акцій. Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27114256 шт. акцій відповідача - Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція. Таким чином, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%. Вбачається, що позивач є акціонером Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», власником простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у кількості 20000 шт., що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах від 01.05.2021 р., 18.05.2021 р., 11.06.2021 р. 18.05.2021 р. відбулись загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", рішення яких оформлені протоколом №

31. На порядок денний, окрім інших, було винесено питання про розподіл прибутку товариства за підсумками 2018 року. Згідно з протоколом № 31 від 18.05.2021 р. було прийнято рішення: - затвердити такий розмір та порядок розподілу прибутку товариства за 2018 рік: на виконання ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1931619526,20 грн, що складає 30% чистого прибутку товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком. Решту чистого прибутку товариства за 2018 рік в сумі 4506581473,80 грн, що складає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку; - затвердити загальний розмір дивідендів за простими акціями Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» за результатами 2018 року в сумі 1931619526,20 грн; - нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, затвердити у розмірі 35,62 грн. 27.05.2021 р. відбулось засідання наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», рішення якої було оформлене протоколом № 9/21 від 27.05.2021 р., згідно з додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у 2018 році. Також визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021 р. Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 18.05.2021 р. - 1931619526,20 грн. Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн. Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021 р.; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021 р. Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України. Порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у межах встановленого строку виплати дивідендів; витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання; для отримання дивідендів кожний акціонер Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» повинен звернутись до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах по акціях Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» станом на 11.06.2021 р. та укласти з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунка в цінних паперах (у разі відсутності договору); відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера; дивіденди, нараховані на акції AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», виплатити в порядку, встановленому Законом України «Про управління об`єктами державної власності». Позивач вказує, що станом на день подання позову граничний строк для виплати дивідендів за 2018 рік (17.11.2021 р.) та частини чистого прибутку за 2020 рік (01.07.2021 р.)настав, але позивач не отримав дивіденди за 2018 рік та частину чистого прибутку за 2020 рік. Листом № 53/09-2 від 28.01.2022 р. Публічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України" повідомило позивача, що через депозитарну систему України не здійснювалася виплата акціонерам Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" дивідендів за 2018 рік та за 2020 рік, як це передбачено п. 5 р. 1 Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.04.2016 р. №

391. Листом від 29.04.2024 р. № 01/01/07/07/01-02/01/85 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" повідомило позивача, що останній наявний в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, складеному станом на 11.06.2021 р.. Сума податку на прибуток, нарахована до сплати на суму дивідендів, належних до виплати ОСОБА_1 , складає 35620,00 грн, сума воєнного збору складає 10686,00 грн. Проте існує правова колізія, що не дає відповідачу можливості здійснювати виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. Отже, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачу як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення норм чинного законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати йому, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік, не зважаючи на те, що строк для їх виплати настав. Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦК України акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Як передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). За ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у кількості 20000 шт. Отже позивач, як акціонер Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», у відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" має право на отримання дивідендів. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Як передбачено п. п. 12, 15, 27 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства", до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства. У відповідності до п. 6.18 статуту дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. За п. п. 6.20, 6.21 статуту для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою товариства. Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати. Таким чином, рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів. Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати. Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням. Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 р. у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 р. у справі № 910/10164/21. Встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» прийняло на себе грошове зобов`язання здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою відповідача порядку та строки, тобто щодо виплати дивідендів за 2018 в розмірі 35,62 грн на 1 акцію у строк до 17.11.2021 р., що підтверджується рішенням засідання наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», яке оформлено протоколом № 9/21 від 27.05.2021 р. з додатками. При цьому з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов`язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. Акціонер не зобов`язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов`язку не встановлено. Відповідні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.11.2020 р. у справі № 910/15324/19 та від 17.01.2018 р. у справі № 910/11316/17. За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже позивач, як акціонер Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", виходячи з кількості належних йому акцій, має право на виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 666094,00 грн (20000 акцій х 35,62 грн - 35620,00 грн (5% податок на доходи) - 10686,00 грн (1,5% військовий збір), на підставі рішення загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", оформленого протоколом № 31 від 18.05.2021 р., протилежні докази у матеріалах справи відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 666094,00 грн дивідендів за 2018 рік є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача частини чистого прибутку у розмірі 1324979,15 грн за 2020 рік судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про акціонерні товариства" управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом. Згідно з ч. 1 ст. 172 ГК України відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Як було встановлено вище, статутний капітал Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" поділений на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 статуту статутний капітал Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" складає 13557127,50 грн і поділений на 54228510 шт. простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн кожна. Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", частка держави у статутному капіталі якого становить 100%, належить 27114256 акцій відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", тобто 50% плюс 1 акція. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно з ч. 4 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У відповідності до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. За п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом. Вбачається, що 18.05.2021 р. відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021 р. Прийняті загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" рішення були оформлені протоколом №

31. За результатами загальних зборів по питанню № 13 порядку денного вирішено здійснити розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року та прийнято рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства. По питанню № 13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення про те, що оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". Так, відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. Таким чином, вказаним Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку. Встановлено та відповідачем не заперечується, що рішення загальних зборів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про нарахування дивідендів станом на 01.05.2021 р. прийнято не було. При цьому, саме загальні збори Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021 р. про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". Отже акціонери Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1921167072,00 грн, яка розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов`язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». 26.05.2021 р. на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 р. (протокол № 31 від 18.05.2021 р.) та рішення правління Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 20.05.2021 р. (протокол № 6/1 від 20.05.2021 р.) відповідач склав та направив поштовим повідомленням на адресу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1921167072,00 грн частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в статутному фонді Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». Тобто відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає оплаті на частку Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до державного бюджету з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік. Тому частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн (1921167072,00 грн : 27114256 акцій, що належить НАК «Нафтогаз України» в статутному капіталі ПАТ «Укрнафта»). Таким чином, ОСОБА_1 , як акціонер Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», має право на частину чистого прибутку за 2020 рік, розмір якого обчислений позивачем у сумі 1324979,15 грн (20000 акцій * 70,8545 грн - 70854,50 (5% податок на доходи) - 21256,35 грн (1,5 % військовий збір)). При цьому, відповідач не заперечує щодо суми, заявленої позивачем до стягнення як частини чистого прибутку за 2020 рік. Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним. В матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу частини чистого прибутку до 1 липня 2021 року. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 1324979,15 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Аналогічних за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 р. у справі № 910/9326/22 у подібних правовідносинах. Стосовно доводів скаржника про те, що акціонери мають право отримувати лише дивіденди, оскільки виплата чистого прибутку товариства на користь акціонерів не передбачена, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 8.1 статуту відповідача прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків і по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету та позабюджетних фондів в розмірах та в строки, встановлені законодавством чи договорами. Згідно з п. 8.2 статуту чистий прибуток, одержаний після здійснення розрахунків, визначених п. 8.1 статуту, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до статуту на власний розсуд та у своїх інтересах і інтересах акціонерів визначає напрями його використання, як-то: розширення виробництва, виплата дивідендів (частки прибутку) та інше. Як передбачено п. 8.3 статуту, розподіл прибутку здійснюється за рішенням загальних зборів у розмірах, порядку і на цілі у відповідності до норм чинного законодавства та статуту. Таким чином статутом товариства передбачено право акціонера брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати частину чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності товариства за звітній період (рік). Доводи скаржника про те, що Законом України «Про акціонерні товариства», як спеціальним законом, передбачено особливий порядок розподілу прибутку і збитків для таких товариств як ПАТ «Укрнафта», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, регулюється ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Отже, на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» поширюється дія Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», які є спеціальними щодо норм Закону України «Про акціонерні товариства». Посилання скаржника на те, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку є неврегульованим, колегія вважає безпідставними, оскільки такий порядок встановлений рішенням загальних зборів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 18.05.2021 р. № 31 та ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 236463,37 грн та 3 % річних у розмірі 48216,50 грн, які нараховані на суму заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, а також інфляційні втрати у розмірі 520716,81 грн та 3 % річних у розмірі 111048,61 грн, які нараховані на суму заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18. Враховуючи викладене, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 236463,37 грн та 3 % річних у розмірі 48216,50 грн, які нараховані на суму заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, а також інфляційних втрат у розмірі 520716,81 грн та 3 % річних у розмірі 111048,61 грн, які нараховані на суму заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, є обґрунтованими, арифметично правильними та підлягають задоволенню. Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції розмірі 20000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн позивачем надано: - договір про надання правової допомоги № 260-АО/2024 від 03.04.2024 р., укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Інтеракціо" (далі - договір); - додаток № 1 до договору № 260-АО/2024 від 03.04.2024 р., який містить тарифи за послуги з надання правової допомоги; - розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2024 р.; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 8077/10 та ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1548591 від 04.04.2024 р. Відповідно до п. 2.1 договору виконавець зобов`язується надавати правову допомогу заявнику на підставах в порядку і обсязі, визначеному в договорі за погодженням сторін, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити її у встановленому цим договором порядку. Згідно з п. 2.3 договору правова допомога включає, але не обмежується: наданням правової інформації, консультацій і роз`яснень; збиранням доказів, в тому числі шляхом подання адвокатських запитів; складанням, підписанням та поданням претензії, позовної заяви, апеляційної та/або касаційної скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захистом прав і представництвом інтересів заявника у господарських судах Виконавець надає правову допомогу за цим договором оплатно відповідно до тарифів, зазначених в додатку № 1 та розрахунках. Розрахунком витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.08.2024 р., сторони договору погодили вартість послуг у розмірі 20000,00 грн, а саме: за збір, аналіз та оцінку доказів по справі - 1000,00 грн (2 години); усну консультацію, визначення правової позиції по справі - 500,00 грн (1 година); надання правової допомоги в складанні запиту позивача (акціонера) про отримання інформації (документів) - 500,00 грн (1 документ); складання та подання претензії - 1000,00 грн (1 документ); складання та подання позовної заяви - 5000,00 грн (1 документ); складання та подання відповіді на відзив на позовну заяву, письмових пояснень - 4000,00 грн (2 документа); складання та подання заяви про надання доказів понесених судових витрат та розрахунку - 2000,00 грн (1 документ) а також участь в судових засіданнях - 6000,00 грн. Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі № 904/4507/18). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 р. у справі № 927/237/20). Стосовно послуги зі складання та подання письмових пояснень, колегія суддів зазначає, що надання пояснень є правом учасника справи, тобто такі витрати не можна вважати неминучими. Зважаючи на те, що адвокат брала участь у судовому засіданні, у якому оголосила усні пояснення, при цьому вартість відшкодування послуг адвоката за участь у судових засіданнях суд вважає обґрунтованою у визначеному заявником розмірі 6000,00 грн, стягнення окремо визначеної вартості послуги з підготовки письмових пояснень (2000 грн за 1 документ) фактично покладе на іншу сторону обов`язок з подвійного відшкодування витрат на таку правничу допомогу. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України). За змістом частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 р. у справі № 922/2685/19. З огляду на викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 18000,00 грн (20000,00 грн - 2000,00 грн за складання та подання письмових пояснень). Доводи скаржника про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є надмірними та такими, що не відповідають принципам пропорційності та обґрунтованості, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 02.09.2024 р. у справі № 910/5551/24 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 02.09.2024 р. у справі № 910/5551/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 27.11.2024 р. Головуючий суддя С.І. Буравльов Судді В.В. Шапран В.В. Андрієнко