Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/6350/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/6350/24 Суддя першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Костюк Л.О., суддів Бужак Н.П., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) та Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною відмови і зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач-1, в/ч НОМЕР_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-2, Адміністрація Держприкордонслужби) про: - визнання протиправним та скасування наказу Голови Державної прикордонної служби України від 21.05.2024 № 876-ос в частині продовження контракту понад встановлені строки ОСОБА_1 ; - визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби; - зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття спірного наказу позивач не звертався із рапортом про небажання продовження військової служби, натомість ще 15.03.2024 ОСОБА_1 подав рапорт про продовження ним військової служби, у зв`язку з чим 30.04.2024 було укладено новий контракт, до якого оскаржуваним наказом внесені зміни в частині строку його дії, а тому підстави для звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту та небажанням продовжувати військову службу відсутні. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів, зокрема, зазначає, що всупереч висновків суду першої інстанції позивачем дотримані всі необхідні для звільнення з військової служби умови, а подання попереднього рапорту від 15.03.2024 при вирішенні цього спору не має правового значення, оскільки до 18.05.2024 такої підстави для звільнення чинним законодавством не було передбачено. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 11.10.2024. У відзиві на апеляційну скаргу Адміністрація Держприкордонслужби просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що за нормами законодавства, чинного на час укладання контракту з позивачем, якщо такий контракт укладався у випадку оголошення мобілізації та введення в державі воєнного стану, то його дія автоматично продовжувалася до оголошення демобілізації. Починаючи з 21.07.2023 дія відповідного контракту продовжувалася на період дії воєнного стану, у зв`язку з чим спірним наказом внесені зміни до попереднього наказу з метою приведення його у відповідність до чинних правових норм. Подальше подання позивачем рапорту про небажання продовжувати службу не свідчить про протиправність оскаржуваного наказу та відмови у звільненні з військової служби, оскільки до спірних правовідносин не можуть застосовуватися норми, які на час їх виникнення не були чинними. Відзиву на апеляційну скаргу від в/ч НОМЕР_1 не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 15.05.2018 №430-ОС ОСОБА_1 було прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на 5 років (а.с. 32). За умовами контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу останній укладено строком на п`ять років з 29.05.2018 по 28.05.2023 (а.с. 33-34). У зв`язку із закінченням 28.05.2023 строку дії контракту ОСОБА_1 у порядку підпорядкування було подано 24.01.2023 рапорт про продовження військової служби за новим контрактом терміном на 1 рік (а.с. 35). Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 01.02.2023 №121-ОС продовжено ОСОБА_1 військову службу за новим контрактом строк на 1 рік з 29.05.2023 (а.с. 36). Із змісту контракту вбачається, що останній укладено строком на один рік з 29.05.2023 по 28.05.2024 (а.с. 37-38). У подальшому, у зв`язку із закінченням 28.05.2024 терміну дії контракту ОСОБА_1 подав рапорт у порядку підпорядкування про продовження ним військової служби за новим контрактом терміном на 1 рік (а.с. 39) 30 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та Державною прикордонною службою України було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік з 29.05.2024 по 28.05.2025 (а.с. 40-41). У зв`язку з чим Головою Державної прикордонної служби України від 13.05.2024 №815-ОС видано наказ, якими було продовжено військову службу позивача строком на один рік з 29.05.2024 (а.с. 42). Водночас, наказом Голови Держприкордонслужби від 17.05.2024 №857-ОС скасовано пункт наказу Голови Державної прикордонної служби України від 13.05.2024 № 815-ОС щодо продовження військової служби ОСОБА_1 за новим контрактом (а.с. 43). Крім того, наказом Голови Державної прикордонної служби України від 21.05.2024 №876-ОС пункт наказу від 01.02.2023 №121-ос щодо продовження військової служби за новим контрактом підполковнику ОСОБА_1 викладено у наступній редакції: «Продовжити дію контракту понад встановлені строки по Головному центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України підполковнику ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), начальнику другого відділення другого відділу центру оперативного документування, з 29 травня 2023 року на період дії воєнного стану.» (а.с. 44). Матеріали справи свідчать, що 27.05.2024 позивач звернувся із рапортом про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. У цьому ж рапорті позивачем зазначено, що укладений у травні 2023 року контракт останній продовжувати не бажає, а рапорт від 15.03.2024 просить залишити без реалізації (а.с. 52-53). Листом від 30.05.2024 №08/28868/24-Вн в/ч НОМЕР_1 повідомила, що пункт наказу Голови Державної прикордонної служби України від 01.02.2023 №121-ос викладений у новій редакції згідно наказу від 21.05.2024 №876-ос, контракт продовжено з 29.05.2023 на період дії воєнного стану, а тому відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 54-55). Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 2, 23, 24, 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон), ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність у позивача права на звільнення з військової служби з визначених у рапорті підстав у зв`язку з укладенням контракту строком до закінчення воєнного стану. З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону, у частині п`ятій якої наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом. Так, за приписами пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Із змісту наведених вище норм вбачається, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу. За правилами абзаців 2 і 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону (у редакції, чинній як на дату прийняття наказу від 01.02.2023 про продовження позивачу військової служби за новим контрактом до 28.05.2024, так і подання ним рапорту від 15.03.2024 про продовження служби за новим контрактом терміном на один рік), що відповідає нормам абзаців 2 і 4 п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону (у редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом від 27.05.2024), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Указаним законодавчім положенням кореспондують нормативні приписи абз. 9 п. 41 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення №1115/2009), за яким під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. Водночас, відповідно до абз. 6 п. 20 Положення №1115/2009 під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, а також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації. Станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї справи в Україні діє воєнний стан та загальна мобілізація. Отже, на час продовження ОСОБА_1 військової служби строком на один рік з 29.05.2023 по 28.05.2024 за новим контрактом згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 01.02.2023 №121-ОС законодавець у Положенні №1115/2009 допускав можливість продовження військової служби за новим контрактом на визначений строк, а не лише до закінчення воєнного стану. Інше тлумачення правових норм з огляду на приписи абз. 6 п. 20 Положення №1115/2009 нівелювало б запроваджену законодавцем передбачену пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону підставу звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Матеріали справи свідчать, що на підставі рапорта ОСОБА_1 від 24.01.2023 про продовження військової служби за новим контрактом терміном на один рік між ним та Головою Державної прикордонної служби України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік з 29.05.2023 по 28.05.2024. У зв`язку з цим Головою Державної прикордонної служби України видано наказ від 01.02.2023 №121-ос, яким продовжено військову службу за новим контрактом підполковнику ОСОБА_1 строком на один рік з 29.05.2023, що відповідало приписам абз. 6 п. 20 Положення №1115/2009. Таким чином, за наведеного правового регулювання та встановлених обставин подальше прийняття Головою Державної прикордонної служби України наказу від 21.05.2024 №876-ос, яким, зокрема, пункт наказу Голови Державної прикордонної служби України від 01.02.2023 №121-ос щодо продовження військової служби за новим контрактом підполковнику ОСОБА_1 змінено із строку на один рік з 29.05.2023 на з 29.05.2023 на період дії воєнного стану перебувало поза межами правового поля. Посилання Адміністрації Держприкордонслужби на те, що прийняття наказу від 21.05.2024 №876-ос було зумовлено виключно необхідністю приведення наказу від 01.02.2023 №121-ос у відповідність до вимог Закону колегія суддів оцінює критично, оскільки і норми абзаців 2, 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону, і приписи абзацу 6 п. 20 Положення №1115/2009 були чинними станом на 01.02.2023. У контексті наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що Адміністрацією Держприкордонслужби не наведено будь-яких переконливих нормативно обґрунтованих аргументів, які б свідчили про необхідність внесення змін до наказу від 01.02.2023 №121-ос в частині продовження строку дії контракту ОСОБА_1 з річного до закінчення воєнного стану, а також з огляду на існування нормативних підстав укладення контракту під час дії воєнного стану строком на один рік, колегія суддів приходить до висновку про спірний у цій справі наказ Голови Державної прикордонної служби України від 21.05.2024 № 876-ос в частині продовження контракту понад встановлені строки ОСОБА_1 прийнятий без достатніх на те правових підстав, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Водночас, щодо іншої частини позовних вимог, які стосуються відмови в/ч НОМЕР_1 у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до п. 270 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється: 1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби; 2) начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно; 2-1) керівником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - усіх військовослужбовців у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, які проходять службу в цьому розвідувальному органі (крім заступників керівника розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби); 3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно; 4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала). Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад. Пунктом 288 Положення №1115/2009 передбачено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 має військове звання «підполковник». У свою чергу, як зазначила в/ч НОМЕР_1 у відзиві на позов, у начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону відсутні повноваження щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки така компетенція начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону обмежується військовим званням до майора. Відтак, повноваженнями приймати рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби наділений Голова Державної прикордонної служби України за правилами пп. 3 п. 270 Положення №270, оскільки в/ч НОМЕР_1 є частиною прямого підпорядкування. За таких обставин, враховуючи, що питання про звільнення позивача з військової служби не належить до вирішення начальником НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, тому в/ч НОМЕР_1 повинна була направити рапорт ОСОБА_1 на розгляд Голові Державної прикордонної служби України, а не розглядати його по суті із наданням відповіді про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону. Викладене, у свою чергу, свідчить, що на час звернення до суду із вказаним позовом рапорт ОСОБА_1 від 27.05.2024 залишається не розглянутим уповноваженою на те особою - Головою Державної прикордонної служби України, що свідчить про необґрунтованість заявлених до в/ч НОМЕР_1 позовних вимог у спосіб, визначений позивачем. Водночас, за правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З урахуванням наведеного, з метою повного та всебічного захисту прав ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся, колегія суддів приходить до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та, визнавши протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненаправлення рапорту позивача від 27.05.2024 №02.5.1/27999/24-Вн про звільнення з військової служби за належністю до Голови Державної прикордонної служби України для розгляду, зобов`язати в/ч НОМЕР_1 направити за належністю указаний рапорт ОСОБА_1 до Голови Державної прикордонної служби України для розгляду. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлену вище протиправність оскаржуваного наказу та невчинення відповідачем-1 дій, спрямованих на забезпечення розгляду рапорта позивача про звільнення з військової служби, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Черкаського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної прикордонної служби України від 21 травня 2024 року № 876-ос в частині продовження контракту понад встановлені строки ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ). Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) щодо ненаправлення рапорту ОСОБА_1 від 27 травня 2024 року №02.5.1/27999/24-Вн про звільнення з військової служби за належністю до Голови Державної прикордонної служби України для розгляду. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) направити рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 21.06.2024 №04.3/34017/24-Вн про звільнення з військової служби, за належністю до Голови Державної прикордонної служби України для розгляду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Л.О. Костюк Судді Н.П. Бужак В.П. Мельничук Повний текст постанови складено 28 листопада 2024 року.