Постанова Закарпатський апеляційний суд № 303/12923/23

Справа № 303/12923/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 14 листопада 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого - судді Джуги С.Д., суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В., з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижиков Віталій Геннадійович, на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2024 року у складі судді Заболотного А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,- в с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування виконавчий комітет Мукачівської міської ради, про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги мотивовано тим, що 13 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, у якому в сторін народилася донька ОСОБА_3 . Зазначав, що сімейне життя з відповідачем не склалося, відсутня любов та повага один до одного, сторони мають різні погляди на життя та сім`ю, примирення між ними неможливо. Вказував, що відповідач веде аморальний спосіб життя, самоусунулась від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, проживає окремо від доньки, тривалий час не цікавиться її життям, здоров`ям. Стверджував, що оскільки шлюб існує тільки формально, то донька знаходиться на його повному утриманні. За таких обставин, позивач просив шлюб розірвати та позбавити відповідача батьківських прав відносно їх спільної дитини. Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 13.08.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 338 - розірвано. В задоволенні решти позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижиков Віталій Геннадійович, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення, на думку апелянта, не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Вказує, що відповідачем подано заяву Мукачівському міському голові щодо не заперечення позбавлення її батьківських прав при винесенні рішення про доцільність такого позбавлення, а службою у справах дітей Мукачівської міської ради надано висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідач ОСОБА_2 та представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав. В іншій частині рішення суду не оскаржено та не переглядається судом апеляційної інстанції. Частина третя статті 12 ЦПК України покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відмовляючи в задоволені заявленого позову у частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з його недоведеності. З таким висновком погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 13 серпня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області. Від даного шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до роз`яснень викладених в п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Згідно п.16 вказаної Постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21). У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на те, що відповідач протягом тривалого часу не займається вихованням дитини, не цікавиться її життям та станом здоров`я, не надає матеріальної допомоги, не спілкується та не відвідує її, не проявляє належного батьківського піклування, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Однак, позивачем, всупереч приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підставі яких можна дійти до безперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини. Разом з тим, судом встановлено, що у матеріалах справи міститься заява, написана власноручно відповідачем, зі змісту якої встановлено, що остання дає свою згоду на те, щоб її позбавили батьківських прав, оскільки в неї є інше особисте життя, більшість часу проводить за межами України та в подальшому планує виїхати на постійне місце проживання за кордон. Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. У постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22 (провадження №61-10115св23) зазначено, про те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. Відповідно до ч.ч.4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. З висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 540/01-36/42-24 від 01.02.2024 року слідує, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з тих підстав, що матір самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків в частині виховання, спілкування, піклування про її стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, утримання, створення належних умов проживання, навчання, розвитку та підготовки до самостійного життя дитини. При цьому органом опіки та піклування також враховано пояснення матері дитини. Підставами для прийняття такого висновку зазначено заява матері дитини та матеріали цієї цивільної справи. Суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, а тому суд не погоджується з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Так, як вірно звернув увагу суд першої інстанції до висновку не долучено і у ньому відсутнє посилання про результати обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на інші документи, які стосуються цього спору. Висновок взагалі не містись посилання на конкретні документи, які стали підставою для такого висновку, позаяк ґрунтується виключно на заяві матері дитини, щодо якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав. Недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, оцінюючи письмову заяву про визнання позову разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи, що підстави для позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 відсутні, вважає, що у такому випадку визнання відповідачем позову суперечить закону, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Колегія суддів вважає, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини, що вказує на відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення її батьківських прав. Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову у частині позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції вірно врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційним судом не можуть бути взяті до уваги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рижиков Віталій Геннадійович, - залишити без задоволення. Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 25 листопада 2024 року. Головуючий: Судді: