Ухвала КАС ВС № 990/336/24

УХВАЛА 25 листопада 2024 року м. Київ справа №990/336/24 адміністративне провадження №П/990/336/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бучик А.Ю., суддів: Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Тацій Л.В., за участю: секретаря судового засідання - Сороки Л.П. представника позивача - Кравця Р.Ю., представника відповідача - Пилявського Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 990/336/24 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною постанови від 19.09.2024 № 3984-ІХ в частині,- ВСТАНОВИВ: 22.10.2024 до Верховного Суду як суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Верховної Ради України (далі - ВРУ, відповідач), у якій він просить визнати протиправною та нечинною постанову ВРУ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» № 3984-ІХ від 19.09.2024 в частині абзацу 12 пункту 13 щодо перейменування селища Тарутине Одеської області на Бессарабське. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що, приймаючи оскаржувану постанову, ВРУ порушила процедуру, визначену частинами 7, 8 статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімів». Вказана постанова суперечить положенням частини 4 статті 15 Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно територіального устрою», частини 2 статті 96 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», статей 2, 3, 4, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 1, 12, 16 Закону України «Про Комітет Верховної Ради України». Ухвалою Верховного Суду 24.10.2024 відкрито провадження у цій справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів, призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін на 25.11.2024 о 09 годині 15 хвилин. 19.11.2024 до Верховного Суду надійшов відзив ВРУ, в якому відповідач наголошує на безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Разом з відзивом ВРУ подала до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якому, зазначила, що участь ВРУ як єдиного органу законодавчої влади у вирішенні питання територіального устрою України, у тому числі перейменування населених пунктів, є формою реалізації її повноважень у сфері конституційних правовідносин, а не реалізацією управлінських функцій цього органу, тому не може підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції. Оскільки позивач оскаржує постанову ВРУ в основному з підстав невідповідності регламентній процедурі під час її прийняття (законодавча процедура), то перевірка цієї постанови не може бути здійснена в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим провадження в цій справі необхідно закрити. У судовому засіданні: представник ВРУ підтримав клопотання про закриття провадження у цій справі і просив його задовольнити; представник позивача просив відмовити у задоволенні зазначеного клопотання у зв`язку з тим, що постанова ВРУ від 19.09.2024 № 3984-ІХ оскаржується не з підстав її неконституційності, а з підстав невідповідності її законам України, а саме: +4 посилання, Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України», Закону України «Про Комітети Верховної Ради України». Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про закриття провадження у справі, Суд виходить з такого. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин щодо можливого порушення ВРУ під час прийняття оскаржуваної постанови законних інтересів позивача як члена громади, населений пункт якого ВРУ перейменувала оскаржуваною постановою. Статтею 266 КАС України передбачені особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України. Отже, у цій справі, Суд дійшов висновку, що для з`ясування обставин справи, наявності у позивача права або законного інтересу, та того чи були вони порушені, справа має бути розглянута по суті позовних вимог за правилами адміністративного судочинства. Тому, у задоволенні клопотання ВРУ про закриття провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтями 238, 243, 248, 250, 256 КАС України, Суд

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання Верховної Ради України про закриття провадження у справі № 990/336/24 відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Повний текст ухвали складено 27.11.2024. Головуючий А.Ю. Бучик Судді: В.М. Кравчук А.І. Рибачук О.П. Стародуб Л.В. Тацій