Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/5116/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/5116/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 27 листопада 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїми правами, передбаченими ст.ст. 300, 304 КАС України, не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 вересня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.02.1993 позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав в зоні гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 рр. (категорія 3). Як свідчить копія паспорта, позивачу станом на 02.02.2024 (на момент звернення з відповідною заявою) виповнилося 54 років, що і слугувало підставою для звернення до управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та 09.02.2024 прийнято рішення №064050005112 про відмову у призначенні пенсії. В зазначеному рішенні вказано, що позивачу не зараховано навчання з 01.09.1986 по 28.02.1990 в Малинському лісотехнічному технікумі, оскільки м. Малин не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення та період проходження строкової військової служби з 29.05.1990 по 12.11.1991, оскільки неможливо встановити місцезнаходження військової частини. Період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить 32 роки 09 місяців 23 дні (з 26.04.1986 по 31.08.1986, з 01.03.1993 по 28.05.1990, з 13.11.1991 по 30.01.2024), в тому числі станом на 01.01.1993 - 1 рік 08 місяців 23 дні, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію. Листом від 16.02.2024 за №0600-0217-8/19989 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Вважаючи вказану відмову протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV). Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ). Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 5 частини 2статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Частиною третьою статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Згідно з пунктом 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами. Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Як зазначено вище, рішенням №064050005112 від 09.02.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки не зараховано навчання з 01.09.1986 по 28.02.1990 в Малинському лісотехнічному технікумі, оскільки м. Малин не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення та період проходження строкової військової служби з 29.05.1990 по 12.11.1991, оскільки неможливо встановити місцезнаходження військової частини. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія довідки Коростенської міської ради №129 від 26.01.20234, копію диплома серії НОМЕР_2 від 28.02.1990 та копію військового квитка серії НОМЕР_3 від 28.05.1990. Зі змісту наданої довідки №129 від 26.01.2024 Олевської міської ради Покровського старостинського округу Житомирської області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрований та постійно проживає у АДРЕСА_1 , відповідно до постанови КМУ по 28.12.2014 відносилось до зони гарантованого добровільного відселення Разом з тим, згідно наданої копії диплому серії НОМЕР_2 від 28.02.1990 позивач в 1986 році вступив до Малинського лісотехнічого технікуму та в 1990 році закінчив повний курс вказаного технікуму по спеціальності лісове господарство. Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що позивач у період з 1986 року по 1990 рік навчався в навчальному закладі, який знаходиться в населеному пункті, що не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, оскільки вказані обставини не спростовують факту проживання позивача у цей період у с. Журжечиві Коростенського (Олевського) району Житомирської області, оскільки обставини, що студенти денних навчальних закладів щотижня, на вихідні дні, а також на канікули (загальна тривалість яких є щонайменше три місяці упродовж навчального року) приїжджають додому - за місцем проживання батьків, є загальновідомими та не потребують доказування. За змістом військового квитка серії НОМЕР_3 від 28.05.1990 позивач в період 1990 року по 1991 рік проходив військову службу. У зв`язку з цим колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на проживання позивача в с. Журжечиві Коростенського (Олевського) району Житомирської області в період з 1990 року по 1991 рік (період проходження військової служби), оскільки ні матеріали пенсійної справи, ні матеріали судової справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів проходження позивачем військової служби на території зони гарантованого добровільного відселення. Отже, суд вважає, що вищевказана довідка органу місцевого самоврядування об`єктивно не підтверджує факту проживання позивача на території радіоактивного забруднення в с. Журжечиві Коростенського (Олевського) району Житомирської області в період з 1990 року по 1991 рік. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, на виконання вимог п. 2.1 Порядку №22-1 та для підтвердження наявності у нього права, як у особи, яка проживала/працювала у зоні посиленого радіологічного контролю, на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII позивач до заяви про призначення йому пенсії додав , зокрема: - довідку №129 від 26.01.2024 Олевської міської ради Покровського старостинського округу Житомирської області у якій вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрований та постійно проживає у АДРЕСА_1 , відповідно до постанови КМУ по 28.12.2014 відносилось до зони гарантованого добровільного відселення; - посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.02.1993 позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав в зоні гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 рр. (категорія 3). В свою чергу, документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII). Копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 10.02.1993, підтверджується, що позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 роках. Пред`явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення. У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства. За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору. Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України. Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) НОМЕР_4 , виданого 10.02.1993, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, суду не надав. З положень статті 55 Закону №796-XII, умовами надання пенсії за віком позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на три роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Колегія суддів звертає увагу, що у позивача наявний страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII . Таким чином, ОСОБА_1 станом на 01.01.1993 постійно проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Враховуючи висновки Верховного Суду у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, а також зважаючи на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правильним споособом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену в рішенні від 09.02.2024 за №064050005112. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.