Постанова 4855 № 320/36969/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/36969/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Парненко В.С. ПОСТАНОВА Іменем України 27 листопада 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Єгорової Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної податкової служби України, Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Державна податкова служба України, про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову старшого виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровни від 24.07.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 позов задоволено. Державна податкова служба України, Міністерства юстиції України в апеляційних скаргах просять скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважають, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на тому, що закінчення спірного виконавчого провадження є правомірним. Позивач у відзиві на апеляційні скарги просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржників. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом ДПС України від 27.03.2023 №326-о припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України з 31.03.2023. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі №320/13326/23: - визнано протиправним та скасовано наказ в.о. Голови Державної податкової служби України Тетяни Кірієнко №326-о від 27.03.2023 «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »; - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції Державної податкової служби України з 01.04.2023; - допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції Державної податкової служби України з 01.04.2023; - стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.04.2023 по 26.07.2023 у сумі 79540 (сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот сорок) грн. 56 коп; - допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, а саме у сумі 19166 (дев`ятнадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 40 коп. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 03.10.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового стягнення виконавчого листа №320/13326/23, виданого 21.08.2023 Київським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України з 01.04.2023. Наказом ДПС України від 19.10.2023 №1345-о на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 №320/13326/23, постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.10.2023 ВП НОМЕР_1 позивача поновлено на посаді начальника відділу організації роботи з оцінки корупційних ризиків Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції ДПС України з 01.04.2023. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.11.2023 ВП НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №320/13326/23, виданого 21.08.2023 у зв`язку з фактичним виконанням рішення про поновлення на роботі. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цієї постанови, позивач звернувся з позовом до Київського окружного адміністративного суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2024 у справі №320/41688/23 визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.11.2023 ВП НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження. Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 10.05.2024 винесено постанову про відновлення виконавчого провадження НОМЕР_1. Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. 24.07.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1. В обґрунтування постанови про закінчення виконавчого провадження зазначено, що копію постанови про відновлення виконавчого провадження направлено на адресу Київського окружного адміністративного суду з клопотанням про повернення оригіналу виконавчого документа для організації його виконання. Згідно відстеження поштового відправлення за трекінговим реєстраційним номером АТ «УКРПОШТА» (№0600920778876), постанова про відновлення виконавчого провадження отримана Київським окружним адміністративним судом - 17.05.2024. Станом на 24.07.2024 Київським окружним адміністративним судом оригінал зазначеного вище виконавчого документа до Відділу не направлено. З огляду на те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів щодо повернення до Відділу оригіналу виконавчого документа та всупереч вимогам Закону, зазначений виконавчий лист до Відділу не надійшов, виконавче провадження підлягає закінченню. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що спірна постанова від 24.07.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1, незважаючи на її формальну відповідність вимогам національного законодавства, не може залишатись у силі. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Згідно зі статтею 3 Конституції України Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з приписами статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до пунктів 1, 3, 10, 14, 22 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. За змістом частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Згідно зі статтею 41 Закону №1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону. З огляду на правове регулювання, окреслене нормами частини другої статті 19 Конституції України, частинами першою, другою статті 18, пункту 13 частини першої статті 39, статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», у контексті спірних правовідносин, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що непред`явлення судом у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця про відновлення виконавчого провадження виконавчого листа є підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження. При цьому, оскільки виконавчий лист був повернутий до суду, а не стягувачу, то повторно пред`явити виконавчий лист до виконання мав саме суд, а не стягувач. Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав про формальну правомірність оскаржуваної постанови. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»). У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші). Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд. На основі аналізу встановлених судами фактичних обставин справи, Верховний Суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 29 березня 2021 року виконавчого листа у справі №120/124/21-а, рішення суду залишається досі невиконаним, а закінчення виконавчого провадження з виконання цього виконавчого листа неодноразово було предметом судового оскарження. Наведене свідчить про те, що держава в особі своїх органів (органу виконавчої служби; боржника за виконавчим документом; Вінницького окружного адміністративного суду), створюючи умови для зволікання з виконанням рішення національного суду, ставить під загрозу дотримання з боку України взятих на себе зобов`язань, зокрема, статті 6 Конвенції. З огляду на такі обставини і міркування, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, незважаючи на її формальну відповідність вимогам національного законодавства, не може залишатись у силі. За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Зважаючи на відсутність в оскаржуваній постанові державного виконавця про закінчення виконавчого провадження такої ознаки як протиправність, належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача є саме скасування такої постанови. Цей висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №653/2554/17, від 01.06.2023 у справі № 120/2061/22-а. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційних скарг колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Державної податкової служби України, Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя Н.М. Єгорова