Постанова 4855 № 320/29264/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/29264/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі: Масловській К.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100 000 грн за період із 24.02.2022 по 31.03.2022 пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100 000 грн за період із 24.02.2022 по 31.03.2022 пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням фактично сплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона проходить військову службу у Збройних Силах України ВЧ НОМЕР_1 , яка по 30.03.2022 входила до району ведення воєнних (бойових) дій. Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу підвищену додаткову грошову винагороду у розмірі до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях та участь у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022 по 31.03.2022, відповідно до Постанови №168. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт виконання позивачем у спірному періоді обов`язків військової служби (несення військової служби), без виконання умов визначених Постановою №168, не покладає на відповідача обов`язок видавати наказ про нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню. Звертає увагу суду, що Окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/з/29, на яке посилається суд першої інстанції, не було зареєстрованим, не пройшло правову експертизу та не набрало чинності у встановленому законодавством порядку, - положення даного акту не підлягали застосуванню під час позбавлення позивачки права на збільшену до 100 000 грн додаткову винагороду за спірний період. Таким чином, вважає, що єдиним нормативно-правовим актом для регулювання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану є сама постанова КМУ №

168. Крім того зазначає, що судом першої інстанції не було витребувано у відповідача, а відтак, не досліджено та не надано оцінку доказам, які б підтверджували факт відсутності безпосередньої участі позивачки у бойових діях та несенні служби при забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а також факт припинення відносин військової служби за спірний період, тобто, у разі незалучення позивачки до зазначених дій у спірні періоди не було досліджено письмові докази такої інформації (довідка, рапорт, тощо) за підписом уповноваженої особи відповідача. 18 жовтня 2024 року до суду надійшла заява позивачки, в якій вона повідомляє, що ОСОБА_1 змінила прізвище на Березовська. Надає копію Свідоцтва про шлюб та Посвідчення УБД скаржника на підтвердження вказаної інформації. Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом, позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом, копія якого міститься в матеріалах справи. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 10.11.2022 року по справі № 355/1039/22 заяву ОСОБА_1 до Броварської районної військової адміністрації Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено. Встановлено факт початку проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України в військовій частині НОМЕР_1 з 24 лютого 2022 року. На підставі рішення Баришівського районного суду Київської області від 10.11.2022 року по справі № 355/1039/22, до наказу відповідача були внесені зміни та зараховано позивача до Військової частини НОМЕР_1 із 24.02.2022 року. З 24.02.2022 року позивач була зарахована до списків Відповідача та задіяна до виконання обов`язків бухгалтера, але у зв`язку із швидкою зміною бойової обстановки та наступу військових рф в Київській області у лютому-березні 2022 року, на території Баришівської селищної територіальної громади, позивачу було доручено виконання обов`язків щодо обліку видачі зброї військовослужбовцям для відбиття атак та наступу. За усним наказом командира підполковника ОСОБА_2 25.02.2022 позивач залишилась на ПДД в смт. Баришівка, її було призначено старшою по забезпеченню. У подальшому, позивача було призначено на посаду бойового медика, обов`язки якого вона виконувала до 03.03.2022 року. Наказом начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 від 01.04.2022 за №33 призначено солдата ОСОБА_1 на посаду водія 3 відділення, 3 взводу, 4 стрілецької роти, ВОС- 790037, шпк «солдат», призначеного ІНФОРМАЦІЯ_1 1981 р.н., НОМЕР_2 , тарифний розряд

4. Відповідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Мінінтеграції від 22.12.2022 № 309, до Території, на яких ведуться (велися) бойові дії належали: смт. Баришівка Баришівської селищної територіальної громади із 11.03.2022 року по 11.03.2022 року; с. Баришівської селищної територіальної громади із 07.03.2022 по 24.03.2022; с. Лукаші Баришівської селищної територіальної громади із 07.03.2022 по 24.03.2022. Активні бойові дії велися на території сіл Баришівської територіальної громади починаючи зі 28.02.2022 року по 30.03.2022 року. Наведена інформація була зазначена у рапорті, який було зареєстровано відповідачем 24.02.2023 року. В подальшому, у зв`язку із наведеним, позивач звернулась із рапортом до відповідача, який було зареєстровано 24.02.2023 року. У зв`язку із відсутністю відповіді на рапорт Позивача, в її інтересах було подано адвокатський запит із проханням: 1) Надати обґрунтовану відповідь щодо результатів розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_1 зареєстрованого 24.02.2023 року за вх. № 1149; 2) Надати обґрунтовану відповідь про підстави і причини не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 за період із 24.02.2022 року по 31.03.2022 року грошового забезпечення та щомісячної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022р «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку із безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення). Відповідачем була надана відповідь від 30.03.2023, в якій зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 не вела воєнних (бойових) дій у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, не виконувала бойових завдань першого ешелону оборони або наступу в Броварському районі. У зв`язку з невиплатою позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. за період із 24.02.2022 року по 31.03.2022, позивач звернулась з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) та іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), відповідно до пункту 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах .Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII). Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм, а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29. Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29 передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. На підставі рішення Міністра оборони України від 25 березня 2022 №248/1298 додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах). Відповідно до Протоколу наради робочої групи з опрацювання єдиних підходів щодо порядку виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України від 16.04.2022, затвердженого заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України, зазначено, що військовослужбовцям (в тому числі і ті, що забезпечують заходи з евакуації, ремонту техніки, продовольчого забезпечення, ведення служби, обліку документів тощо) здійснюється виплата винагороди в розмірі 100 000 грн, у разі перебування цих військовослужбовців у складі угрупування військ в районі ведення бойових дій з урахуванням документального підтвердження участі військовослужбовців у збройних діях або забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони. Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата додаткової винагороди до 100 000 гривень на місяць здійснюється за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах. При цьому, перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою №

168. При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені документально, журналами бойових дій та наказами командира військової частини. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме Відповіді на рапорт наданої ВЧ НОМЕР_1 від 30 березня 2023 року, за спірний період відсутні бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командира підрозділу тощо про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Крім того, у Відповіді вказано, що Військова частина НОМЕР_1 не вела воєнних (бойових) дій у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави(визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), не виконувала бойових завдань першого ешелону оборони або наступу в Броварському районі. Водночас, апеляційний суд відзначає, що за приписами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Крім того, частинами першою та другою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Однак, позивачем не було подано до суду першої інстанції відповідного клопотання. Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Як установлено у цій справі, позивач будь-яких документів, які б підтверджували обставини його безпосередньої участі у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів в означений ним період, не надав та не зазначив про їхнє існування, не навів будь-яких об`єктивних обставин, за яких він був позбавлений можливості їх подати до суду. Таким чином, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, повно та правильно встановлено обставини цієї справи, а тому доводи апелянта про те, що суд не вжив визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, а також про те, що в основу оскаржуваного рішення не було покладено належних, допустимих та достатніх доказів є необґрунтованими з огляду на викладене вище. Апелянт також зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало жодного наказу Міноборони, зареєстрованого в установленому порядку. Однак, колегія суддів не приймає такі доводи до уваги з огляду на наступне. Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року № 493/92 (далі - Указ № 493/92) з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (пункт 1). Пунктом 2 Указу № 493/92 закріплено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю Міністерство юстиції України. Згідно з пунктом 2 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (далі - Порядок № 34/5) державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які визначено у пунктах 2, 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №

731. У разі виникнення сумніву щодо відповідності актів ознакам, зазначеним у цих пунктах, такі акти підлягають поданню суб`єктом нормотворення на державну реєстрацію. Остаточне рішення щодо необхідності державної реєстрації таких актів приймає орган юстиції після проведення їх правової експертизи. Відповідно до пункту 1 Порядку № 731 державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Відповідно до пункту 2 Порядку № 731 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення. За пунктом 4 Порядку № 731 державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Так, як вже зазначалось вище, з метою забезпечення додаткової фінансової підтримки осіб, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії, у тому числі військовослужбовців, підвищення їх мотивації та рівня соціального забезпечення, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №

168. Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав». У постанові від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 Верховний Суд констатував, що реалізація приписів Постанови № 168 «вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах». Таким чином, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Міністр оборони України видав наказ від 01 квітня 2022 року №98, яким доповнив раніше затверджений його наказом від 07 червня 2018 року № 260 Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, новим пунктом 17, та установив, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. На виконання пункту 2-1 постанови № 168 та з метою визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на період дії воєнного стану Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, та окремого доручення від 23 червня 2022 №912/з/29, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше. Отже, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23. Крім того, КАС ВС у вказаній вище постанові відзначив, що « обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили. З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 26 листопада 2024 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев