Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 755/1016/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/1016/23 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Парінов А.Б. судді: Беспалов О.О. Грибан І.О. при секретарі судового засідання Андрейченко К.Е. за участю учасників судового процесу: від позивача(апелянт): не з`явився; від відповідача: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, - В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування рішення №919 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або гр. російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте 02.12.2022. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 04.09.2021 між громадянкою російської федерації ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 було укладено шлюб. З 2021 року та до початку широкомасштабної військової агресії російської федерації позивач проживала на території України, а також періодично виїжджала до країни походження у зв`язку із необхідністю лікування, зокрема, проведення оперативних втручань. У зв`язку із тим, що стан здоров`я позивача вимагав постійних переміщень для отримання лікування, остання не мала змоги звернутися до органів ДМС України із заявами для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, та відповідно така посвідка не була нею отримана до 24.02.2022. 02.12.2022 посадовими особами відповідача - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивача. Зазначеним оскаржуваним рішенням вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни позивача та зобов`язати її покинути територію України у термін до 12.12.2022. З таким рішенням позивач не погоджується, оскільки останнє прийняте без врахуванням пояснень позивача та обставин, які свідчать про неможливість її примусового повернення до країни походження або третьої країни відповідно до законодавства України, а також відсутності законодавчих підстав для прийняття такого рішення, а тому останнє є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Позивач, як особа, яка прибула в Україну для возз`єднання сім`ї з громадянином України вважається такою, що на законних підставах перебуває на території України на весь період існування зазначеної підстави - укладення шлюбу. Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, з 5:30 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, який в подальшому було продовжено - до 19 лютого 2023 року. Такий особливий правовий режим було встановлено у зв`язку із широкомасштабним наступом та неспровокованою військовою агресією російської федерації, яка досі продовжується. Позивач не підтримує дії країни свого походження, про що публічно висловлюється на сторінках своїх соціальних мереж, поширюючи відповідну інформацію у формі постів, а також у своїй творчості, тому в умовах, що склалися та з огляду на свою публічну політичну позицію позивач не може повернутися до країни походження, оскільки в такій країні вона може піддатися переслідуванню чи позбавленню волі. Також виїзд унеможливить її повернення до України, де проживає чоловік позивача, оскільки наразі в Україні діє візовий режим із російською федерацією, втім, посольства чи консульства України в рф не працюють, що є загальновідомою обставиною (через розірвання дипломатичних взаємовідносин), також не працюють і візові центри. При цьому чоловік позивача також не може покинути межі території України, оскільки є військовозобов`язаним. А отже, виїзд позивача за межі території України призведе до тривалого розірвання сімейного зв`язку із чоловіком, фактичного припинення шлюбних відносин. З метою врегулювання питання отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач неодноразово зверталася до відповідача у період з травня по дату видачі оскаржуваного рішення, втім щоразу отримувала відмову у прийнятті документів із наступних причин: 1.спершу працівники відповідача зазначали про те, що внутрішніми положеннями їм заборонено приймати до опрацювання документи громадян російської федерації (такі випадки не є поодинокими, про що свідчать, зокрема і відомості ЗМІ), та радили звернутися пізніше до офіційних роз`яснень. Будь-які документи, письмові заяви про продовження строку перебування в Україні чи документи на видачу посвідки у позивача приймати відмовлялися усно, письмово відповіді чи відмови не надавали. Таку позицію офіційно та публічно висловила також керівник ДМС України на брифінгу, де зазначила, що робота по прийому документів від громадян рф призупинено (на паузі) до прийняття розпорядчого документу про роботу з такими категоріями осіб в нових реаліях. 2.при пізніших зверненнях повідомляли про зупинення роботи Поліграфічного комбінату «Україна», яким виготовляються бланки посвідок, через що начебто була відсутня технічна спроможність здійснити обмін посвідки - у зв`язку з відсутністю бланків, тому документи знову ж таки не приймали. 3.далі повідомляли про те, що отримання посвідки поки не потрібно, посилаючись на роз`яснення, яке розміщене на офіційному сайті ДМС України. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №165 від 28.02.2022 «Про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру» (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), постановлено:

1. Зупинити строки надання, крім строків надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації актів цивільного стану; суб`єктами (особами), що провадять діяльність під час воєнного стану, адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.

2. Поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України. Таким чином з вказаних вище, незалежних від позивача причин, остання не могла оформити документи, які б надавали їй право на тимчасове проживання в Україні, хоча і зверталася із документами як в м. Києві, так і в Чернігівській області. З огляду на вказану ситуацію правової невизначеності, чоловік позивача неодноразово подавав письмові звернення із проханням надати письмово відповідь роз`яснення щодо порядку дій. Лише 01.11.2022 КМУ було прийнято постанову №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», який підтверджує доводи про незаконну бездіяльність відповідача щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, оскільки свідчить про те, що вперше питання зупинення прийому документів від громадян російської федерації було врегульовано лише 01.11.2022. Зазначена постанова набрала законної сили лише 09.11.2022. Також ДМС України у відповідь на один із запитів чоловіка позивача листом від 30.11.2022 повідомила ОСОБА_2 про те, що позивачу необхідно звернутися для отримання посвідки на тимчасове проживання до територіального органу ДМС із проханням продовжити строк перебування в Україні та для отримання документів на тимчасове проживання. Тому, 02.12.2022, як і було роз`яснено у листі ДМС, згаданому вище, позивач у супроводі чоловіка звернулася до відповідача, пояснивши обставини перебування в Україні та із клопотанням щодо продовження строку перебування та видачі посвідки. Однак, вислухавши позицію позивача, посадові особи відповідача, склали щодо позивачки протокол про адміністративне правопорушення та проставили відмітку в паспорті про прийняття оскаржуваного рішення, мотивуючи це тим, що постанова КМУ № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» на позивача не поширюється. Примірник самого оскаржуваного рішення позивачу надано не було. Позивач не допускала дій, що порушують законодавство України, чи суперечать інтересам правопорядку національної безпеки України, та не несе загрози здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України. Позивач повідомляла представникам відповідача про те, що не підтримує дії рф щодо військового вторгнення в Україну, тому така її політична позиція може загрожувати свободі або й життю на території країни походження. Переїзд в Україну в умовах воєнного стану був свідомим вибором позивачки. Любов до української культури, історії, традицій, усвідомлення сучасних політичних тенденцій, глибока повага до українського народу і його національної самосвідомості, лягли в основі рішення будувати своє подальше майбутнє саме в Україні. Крім цього, проживаючи на території України, перебуваючи у шлюбі з громадянином України, відчуває свій тісний правовий зв`язок із Україною, та має бажання проживати тут постійно, однак примусове повернення її на підставі оскаржуваного рішення позбавить позивача такого права та нестиме безпосередню загрозу її життю та здоров`ю, ризик фактичного припинення шлюбних відносин, роз`єднання сім`ї. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 15 березня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням норм законодавства та встановленого факту порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців щодо проживання без документів на право проживання в Україні, вказане свідчить, що у відповідача були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливлює висновок про його протиправність стосовно примусового повернення позивача та зобов`язання її покинути територію України. Не погоджуючись з рішенням першої інстанції позивачка подала апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним та підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не було взято до уваги практику Європейського суду з прав людини. Крім того позивач зазначає, що суд першої інстанції було перекладено обов`язок доказування саме на позивача, що суперечить ст. 77 КАС України.. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду, але до суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд, розглянувши подане клопотання, протокольною ухвалою, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 . Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Згідно відомостей паспорту російської федерації виданого на ім`я ОСОБА_4 , зі строком дії до 25.04.2023, остання перетнула кордон та прибула в Україну 09.07.2021 через ПП «Сеньківка» автомобільним транспортом та виїхала 01.10.2021. В подальшому позивач, за паспортом російської федерації виданим на ім`я ОСОБА_1 , зі строком дії з 12.11.2021 до 12.11.2031, прибула в Україну 27.06.2022 автомобільним транспортом перетнувши кордон в пункті пропуску «Мамалига», прибула перетнувши кордон з Республікою Молдова, до якої потрапила з Республіки Вірменія авіаційним сполученням. Судом також встановлено, що 04.09.2021 громадянка російської федерації ОСОБА_4 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5 . Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 02.12.2022 головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Циганок М., за погодженням з т.в.о. начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Гулящого В., прийняте рішення, що затверджене заступником начальника Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Петровим Д., про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі змісту вказаного рішення убачається, що 02.12.2022 співробітниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка порушила Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» а саме: проживання без документів на право проживання. У ході опитування громадянка російської федерації ОСОБА_8 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснила, що в Україну прибула 27.06.2022 через ПП «Мамалига» автомобільним транспортом. Має чоловіка громадянина України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шлюб з яким зареєстровано 04.09.2021. З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання не зверталась. З метою продовження строків перебування, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не зверталась. Після закінчення дозволеного терміну перебування з території України не виїхала. Усвідомлювала, що своїми діями умисно порушує законодавство України. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 203 КУпАП (ПР МКМ № 012299 від 02.12.2022). За порушення громадянами України, які запросили в Україну іноземців та не вжили заходів до забезпечення своєчасної реєстрації останніх, працівниками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області відносно громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 205 КУпАП (ПР МКМ №0112298 від 02.12.2022). Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідчать про те, що нею порушені вимоги ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Виходячи з положень ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За змістом п. 9, п. 4 Положення, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України. Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Поряд із цим, частиною 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є основним нормативно-правовим актом, що визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, і встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 6) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; 11) країна громадянської належності - країна чи країни, громадянином (підданим) якої (яких) особа є; 13) країна походження іноземця або особи без громадянства - країна чи країни громадянської належності або країна попереднього постійного проживання; 14) нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України; 25) третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства; 26) члени сім`ї іноземця або особи без громадянства - чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім`ї відповідно до права країни походження. Згідно ч. 17 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. За змістом ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства можуть набути громадянства України в порядку, встановленому Законом України «Про громадянство України». Частиною 2 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено:

1. Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення;

2. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

3. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

4. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

5. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

6. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

8. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція). Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Відповідно до п. 5 розділу 1 Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України. За приписами пункту 6 розділу I Інструкції №353/271/150 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення. За приписами п. 10 розділу I Інструкції № 353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Установлено, що позивачка є громадянкою російської федерації та без законних підстав, без документів на право проживання в Україні, тривалий час проживає в Україні. Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стану з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та є діючим станом на день розгляду справи. Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування. Постановою КМУ №165 від 28.02.2022 зупинено строки надання, крім строків надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації актів цивільного стану, суб`єктами (особами), що провадять діяльність під час воєнного стану, адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні (крім надання адміністративних послуг у сфері будівництва, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України. Постановою КМУ №692 від 17.06.2022 припинено дію Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації, вчиненої 16.01.1997 у м. Москві. На період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинено дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян російської федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян російської федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди. Міністерству закордонних справ повідомити в установленому порядку уряд російської федерації про припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, та про зміни в застосуванні угод, зазначених у пунктах 2 та 3 цієї постанови. Постановою КМУ 1232 від 01.11.2022, яка набрала чинності 09.11.2022, в редакції чинній на день прийняття оспорюваного рішення, установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором; у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. Зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на: осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»; осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб; осіб, що звернулися із заявами про продовження строку перебування в інших випадках, крім передбачених абзацами другим та третім цього пункту, якщо рішення за такими заявами приймаються Головою Державної міграційної служби або його заступниками. Окремо слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Водночас, вказана вище норма ч. 1 ст. 30 Закону містить приписи про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення. Подібний висновок про застосування норм права викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17 та від 17 грудня 2019 року у справі № 308/8741/17. Судом встановлено, що у позивачки відсутні документи, які б давали їй право перебувати на території України. Документи про продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне проживання в Україні позивачка не оформила та не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту. При цьому, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення позивачки не встановлено. Відтак, вимоги про примусове видворення громадянки рф ОСОБА_1 за межі України, є обґрунтованими. Щодо посилання апелянтом на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає наступне. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі "Курочкін проти України" (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47). Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом. Як вже було зазначено, позивачка проживала на території України не маючи на те законних підстав, відповідне порушення Закону і було зафіксовано. З приводу зазначеного колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №522/14416/18, в якій суд вказав, що чинне законодавство не передбачає виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території Україні і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею не були порушені норми міграційного законодавства України, у зв`язку з чим відповідач правомірно прийняв рішення щодо примусового повернення до країни походження або третьої країни. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи положення ч. 1 ст. 26 та ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і встановлений факт порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців щодо проживання без документів на право проживання в Україні, у відповідача були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливлює висновок про його протиправність стосовно примусового повернення позивача та зобов`язання його покинути територію України, тому рішення оспорюване рішення відповідача є правомірним та не підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Крім того, судова колегія зазначає, що згідно п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329-331 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Суддя-доповідач А. Б. Парінов Судді О. О. Беспалов І. О. Грибан (Повний текст судового рішення виготовлено 26 листопада 2024 року)