Постанова 4801 № 128/1956/24

Справа № 128/1956/24 Провадження № 22-ц/801/2331/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2024 рокуСправа № 128/1956/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Оніщука В. В., Сопруна В. В. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення (заочне) Вінницького районного суду Вінницької області від 18 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, Рішення ухвалила суддя Бондаренко О. І. Рішення ухвалено за відсутності сторін у м. Вінниця Дата складення повного тексту рішення 18 вересня 2024 року, Встановив: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, мотивуючи свої вимоги тим, що між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 20 березня 2020 року було укладено договір про надання фінансового кредиту № ВН23-01100. Згідно з умовами договору кредитор зобов`язувався надати позичальнику, а позичальник зобов`язувався повернути до 14 квітня 2021 року наданий йому кредит у розмірі 6000,00 гривень та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 18,3% за кожні 30 днів. ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» свої зобов`язання щодо видачі кредитних коштів виконало належним чином. В свою чергу відповідачем в порушення умов договору невчасно та не в повній мірі сплачувались проценти, а також не повернуто кредитні кошти. Оскільки кредит майже не погашався, сума неповерненого тіла кредиту складає 4294,16 грн., а заборгованість по процентах, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, складає 33 386,85 грн. Таким чином, загальна заборгованість позичальника станом на 01 травня 2024 року складає 37681,01 грн. 05 вересня 2022 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ» було укладено договір факторингу № 1-09Ф, відповідно до умов якого право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ», що підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги №_1_ від 09 вересня 2022 року. 12 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» та ТОВ «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 12122023. Відповідно до умов даного договору право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ», що підтверджується витягом з додатку №1 до договору відступлення права вимоги № 12122023 від 12 грудня 2023 року. 13 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №13122023/1. Відповідно до умов даного договору факторингу право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23- 01100 від 20 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 13122023/1 від 13 грудня 2023 року. Таким чином, ОСОБА_1 на даний час є особою, яка має право вимоги до боржника в частині повернення заборгованості за договором та всіх інших платежів по договору, а тому є належним позивачем за даним позовом. За наведених обставин позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по договору про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року в розмірі 37 681,01 грн., з яких 4294,16 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 33 386,85 грн. - проценти за період з 20 березня 2020 року по 01 травня 2024 року. Рішенням (заочним) Вінницького районного суду Вінницької області від 18 вересня 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, а саме: за кредитним договором № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року в сумі 37 681,01 грн відмовлено у повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, постановленим з порушенням норм чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 на даний час є особою, яка має право вимоги до боржника в частині повернення заборгованості за договором та всіх інших платежів по договору, а тому є належним позивачем за даним позовом. Позиція суду першої інстанції суперечить сталій позиції Вінницького апеляційного суду, що викладена, зокрема, в постановах від 01 травня 2024 року по справі № 136/2032/21, у постанові від 25 червня 2024 року по справі № 138/2971/21, у постанові від 22 травня 2024 року по справі № 128/1644/20, у постанові від 23 травня 2024 року по справі № 128/295/21. Відповідач ОСОБА_2 у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надала. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що 20 березня 2020 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 (а. с. 3). Згідно з умовами договору кредитор зобов`язувався надати позичальнику, а позичальник зобов`язувався повернути до 14 квітня 2021 року наданий йому кредит у розмірі 6000,00 грн. та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 18,3% за кожні 30 днів. ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» свої зобов`язання щодо видачі кредитних коштів виконало належним чином, що підтверджується видатковим касовим ордером від 20 березня 2020 року (а. с. 8). 05 вересня 2022 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ» було укладено договір факторингу № 1-09Ф. Відповідно до умов даного договору факторингу право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ», що підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги № 1 від 09 вересня 2022 року (а. с. 12-15, 16). 12 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» та ТОВ «КРЕДИТИ ГОТІВКОЮ» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 12122023. Відповідно до умов даного договору право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ», що підтверджується витягом з додатку №1 до договору відступлення права вимоги № 12122023 від 12 грудня 2023 року (а. с. 19-20, 21, 22). 13 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №13122023/1. Відповідно до умов даного договору факторингу право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23- 01100 від 20 березня 2020 року, укладеним між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_2 , було відступлено до ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку №1 до договору відступлення права вимоги № 13122023/1 від 13 грудня 2023 року (а. с. 23-24, 25, 26). Загальна заборгованість ОСОБА_2 станом на 01 травня 2024 року складає 37 681,01 грн (а. с. 11). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір відступлення права вимоги від 13 грудня 2023 року, укладений між ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» та ОСОБА_1 , не може бути підставою для правонаступництва позивачем прав кредитора у зобов`язанні щодо відповідача ОСОБА_2 за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року, оскільки у зобов`язаннях, які виникли на підставі кредитного договору, кредитором може бути лише спеціальний суб`єкт банк або інша фінансова установа, та враховуючи, що інших підстав для виникнення грошового зобов`язання відповідача перед позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві не наведено. Тому, суд прийшов до висновку, що в даному випадку відсутні підстави захисту прав позивача, шляхом стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року в сумі 37 681,01 грн., оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими та достовірними доказами. Апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим такий висновок суду першої інстанції. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні. Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини першої статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому слід ураховувати, що у зв`язку з заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року указано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Указаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала і в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що: «відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації». Отже якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. У справі встановлено, що 05 вересня 2022 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ» укладено договір факторингу № 1-09Ф, за умовами якого право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року, укладеним з ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «КРЕДИТ ГОТІВКОЮ». 12 грудня 2023 року вимога за указаним кредитним договором була відступлена ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ», на підставі договору відступлення права вимоги № 12122023. 13 грудня 2023 року ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» на підставі договору відступлення права вимоги № 13122023/1 відступило фізичній особі ОСОБА_1 право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН23-01100 від 20 березня 2020 року. Доказів того, що попередній кредитор ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації матеріали справи не містять та судом таких обставин не встановлено. Встановивши, що ОСОБА_1 уклав договір відступлення права вимоги як фізична особа, не маюча статусу суб`єкта підприємницької діяльності, ліцензій та дозволів на здійснення банківської діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову останнього. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року у справі № 214/932/16 (провадження № 61-10336св19) та від 03 травня 2022 року у справі № 213/1198/15-ц (провадження № 61-867св22). Отже рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому судом до уваги не беруться. Фактично доводи ОСОБА_1 зводяться до неправильної оцінки уже прийнятих рішень Вінницького апеляційного суду, на які він і посилається в апеляційній скарзі. Разом з тим, обставини у цій справі є суттєво відмінними обставинам вказаних позивачем в апеляційній скарзі справ, оскільки в них предметом спору була заміна стягувача у порядку ст. 442 ЦПК України, тобто уже в порядку виконання рішення суду. За таких умов звернення правонаступника первісного кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту ст. 512, 514 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» У даній же справі, відступлення права вимоги за кредитним договором від фінансової установи до фізичної особи не допускається, оскільки таке відступлення порушує вимоги законодавства, які регулюють фінансові правовідносини. Зокрема, договір відступлення права вимоги в такій ситуації не може бути кваліфікований як договір цесії, в розумінні статей 512-516 Цивільного кодексу України. Це пов`язано з тим, що предметом відступлення є право вимоги за фінансовим зобов`язанням, яке має спеціальний правовий режим і регулюється окремими нормами фінансового права, а не загальне право грошової вимоги. Таким чином, передача таких прав вимоги фізичній особі суперечить сутності та природі фінансових зобов`язань, що виникають у сфері діяльності фінансових установ. Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України). На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення (заочне) Вінницького районного суду Вінницької області від 18 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Оніщук В. В. Сопрун