Постанова 4801 № 127/22888/24

Справа № 127/22888/24 Провадження № 22-ц/801/2173/2024 Категорія: 101 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 рокуСправа № 127/22888/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С., секретар судового засідання Куленко О. В. учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Куцим Костянтином Сергійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Бессараб Н. М. в м. Вінниці, дата складення повного рішення 13 вересня 2024 року, - в с т а н о в и в : В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив встановити факт перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на його утриманні. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який 22.07.2013 розірвано заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області по справі № 149/1113/13-ц. Від вказаного шлюбу народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання якої він сплачує аліменти, заборгованість відсутня. 29 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак йому в цьому було відмовлено. Причиною відмови, поміж іншого, зазначено: відсутність рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного, що є обов`язковим відповідно до Додатку 5 до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Тому для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування доньки від першого шлюбу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає окремо від батька зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , а він зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 згідно рішенням суду, станом на 01 травня 2024 року аліменти виплачені в повному обсязі. Відтак, суд виснував, що додатково встановлювати факт утримання заявником своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 не потрібно, оскільки вказане визначено законом та рішенням суду. Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Куцого К. С., 23 вересня 2024 року подав апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким його заяву задовольнити: встановити факт перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на його утриманні. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 , будучи батьком трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні, має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак враховуючи те, що його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася від попереднього шлюбу, а її матір відмовляється від укладення письмового договору щодо визначення місця проживання дитини та участі другого із батьків у її вихованні, ОСОБА_1 змушений звертатися до суду із заявою про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 ЦПК України, як цього вимагає Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №

560. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування дитини на його утриманні унеможливлює подання ним до ІНФОРМАЦІЯ_7 повного переліку документів для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відзив від учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку на адресу апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні апеляційного суду представник заявника ОСОБА_1 адвокат Куций К. С. підтримав викладене в апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про день та час судового засідання повідомлені належним чином (а.с. 30 - 32). Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що судове рішення відповідає вказаним вимогам закону. По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: - ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано 22 липня 2013 року заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області по справі № 149/1113/13-ц (а.с. 7 - 8); - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9); - з довідки № 83103 від 21 травня 2024 року, виданої головним державним виконавцем Сиридюк Т. В. Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вбачається, що згідно з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_3, відкритого 03.02.2016 по виконанню виконавчого листа по справі № 149/2338/15-ц, виданого 02.11.2015 Хмільницьким міськрайонним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частина з всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного її віку, щомісячно і до досягнення донькою повноліття, починаючи з 14.08.2015 року, що пред`явлений до примусового виконання 03.02.2016, - станом на 01.05.2024 аліменти виплачені в повному обсязі (а.с. 10); - 29 квітня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище ОСОБА_9 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 11), в шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 12-13); - згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 12.12.2022 року, ОСОБА_1 придатний до проходження військової служби за станом здоров`я 06.12.2022 (а.с. 5); - згідно повідомлення № 362/420 від 21.06.2024, комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 розглянуто заяву ОСОБА_1 та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 21.06.2024 № 3 (пункт 3.66.) комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: відсутність рішення суду про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного, які є обов`язковими відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (а.с. 6). Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України, однією з категорій справ окремого провадження є справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 зазначила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. Сімейні відносини регулюються нормами Сімейного кодексу України (стаття 1 СК України). Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. За приписами частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Статтею 180 СК України обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладено на її батьків, способи виконання якого закріплені в статті 181 СК України, відповідно до якої, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (частина перша). За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (частина друга). Кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, за рішенням суду (частина третя). Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (частина перша статті 189 СК України). Сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (частина перша статті 14, частина перша статті 15 СК України). Отже, ОСОБА_1 в силу закону (статті 180 СК України) зобов`язаний утримувати доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і виконує цей обов`язок, оскільки заборгованість по аліментах в нього відсутня, спору з цього приводу між батьками дитини немає. Ураховуючи зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що додатково судовим рішенням встановлювати факт утримання заявником ОСОБА_1 своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 не має потреби, оскільки обов`язок утримання закріплений в законі та встановлений при розгляді справи № 149/2338/15-ц в рішенні Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області. В разі, якщо ОСОБА_1 не погоджується з рішенням уповноваженого органу про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, він не позбавлений права оскаржити таке рішення в передбаченому законом порядку. Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Куцим К. С., не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2024 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_1 , понесені у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції іншими учасниками справи матеріали справи не містять. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Куцим Костянтином Сергійовичем, залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. В. Ковальчук О. С. Панасюк