Ухвала ККС ВС № 128/1612/24

УХВАЛА 25 листопада 2024 року м. Київ справа № 128/1612/24 провадження № 51-5204 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2024 року, встановив: За вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Берегово Закарпатської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), раніше судимого, визнано винуватим та засуджено за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Постановлено строк покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня набрання вироком законної сили. На підставі частини 5 статті 72 КК зараховано ОСОБА_5 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 02 березня 2024 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Постановлено залишити без змін застосований щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів. Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_5 за попередньою змовою разом із ОСОБА_6 , матеріали щодо якого виділено в окреме провадження (далі - ОСОБА_7 ), будучи обізнаним про введення військового стану, вчинив злочин проти власності за таких обставин. Так, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 до початку злочину, змовившись про його спільне вчинення, у тому числі, щодо місця, часу та способу, 02 березня 2024 року близько 11:50, реалізовуючи прямий умисел та вербальну угоду на спільне вчинення злочину, діючи з корисливим мотивом та метою до спільного незаконного збагачення, розпочали таємне викрадення майна потерпілого ОСОБА_8 . З цією метою ОСОБА_7 та ОСОБА_5 прийшли до території домоволодіння ОСОБА_8 , що за адресою: АДРЕСА_2 . Надалі, ОСОБА_5 знаходився на подвір`ї вказаного домоволодіння, щоб контролювати обстановку, і таким чином створював реальну можливість вчинення злочину ОСОБА_7 , спостерігав за оточуючою обстановкою і мав, за потреби, попередити про небезпеку викриття, у тому числі повернення господарів до будинку. В., на виконання спільної змови щодо його ролі у вчиненні крадіжки, знаходячись на території вищезазначеного домоволодіння ОСОБА_8 , розуміючи протиправність своїх дій та їх суспільно небезпечних наслідків, з метою спільного незаконного збагачення та заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, скориставшись ключем, який знаходився в замку, відчинив вхідні двері та проник до середини будинку, де в одній з кімнат будинку, на шафі, знайшов картонну коробку, в якій ОСОБА_8 зберігав грошові кошти в сумі 10 500 доларів США, купюрами номіналом по 100 доларів США (що на момент вчинення кримінального правопорушення, відповідно до офіційного курсу іноземних валют Національного банку України, становило 399 516,60 грн). Залишивши будинок ОСОБА_8 із викраденим майном, ОСОБА_7 повідомив про викрадення коштів ОСОБА_5 , із яким вони попрямували за межі даного населеного пункту задля розподілу викраденого. Своїми злочинними діями ОСОБА_5 та ОСОБА_7 завдали ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 399 516, 60 грн. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 - без змін. У касаційній скарзі захисник просить переглянути в касаційному порядку вказані судові рішення щодо його підзахисного. Вважає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими, а призначене засудженому покарання - занадто суворим та несправедливим. Зазначає, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення вперше; це був єдиний епізод його злочинної діяльності за все життя; під час затримання засуджений опору не чинив та відразу в усьому зізнався; у вчиненому кримінальному правопорушенні щиро покаявся; активно сприяв досудовому розслідуванню; у міру своїх можливостей намагався частково відшкодувати шкоду потерпілому, який публічно відмовився від цього. Вказує на те, що у засудженого відсутні будь-які документи, які б підтверджували, що він одружений та має двох малолітніх дітей, з якими проживає однією сім`єю та доглядає за ними. Акцентує увагу на тому, що з причин відсутності таких документів суд відмовився визнавати зазначені обставини, при тому, це не завадило суду встановити особу засудженого за відсутності у нього паспорта та будь-якого іншого документа з фотокарткою, що посвідчує особу. Разом з тим, вказує на те, що відсутність зазначених документів, як і відсутність у засудженого паспорту, зумовлена тим, що з самого народження і до затримання останній перебував у важких особистих обставинах, а саме: мати відмовилася від нього; його батько не встановлений; доглядом за ним займалися далекі родичі, які вели напівбродяжницький спосіб життя; він не отримав жодної освіти; не вміє ні читати, ні писати; основними джерелами його існування є жебрацтво та випадкові заробітки у господарствах сільських мешканців. Крім того, вказує на те, що в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції не зазначено, чому апеляційний суд вважає, що виправлення ОСОБА_5 неможливе без відбування покарання. З огляду на зазначене, вважає, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства та просить застосувати до останнього положення статей 69, 75 КК. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення засудженим ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються. Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання через суворість та можливості призначення засудженому покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно з статтею 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. За частиною 1 статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення; особу ОСОБА_5 , який на обліку у лікарів нарколога та невролога не перебуває; за місцем зареєстрованого проживання скарг на його поведінку не надходило; офіційно не працює; офіційно не одружений; раніше не судимий; за місцем реєстрації не проживає та до затримання тимчасово проживав за різними адресами; ту обставину, що наявність у нього малолітніх дітей належними доказами не доведено, оскільки за наданими копіями свідоцтв про народження батьком дітей записані інші особи, а не засуджений; розмір завданої шкоди та шкоди, яка залишається не відшкодованою потерпілому, при тому, що частина викрадених коштів була повернута потерпілому не внаслідок дій ОСОБА_5 . Крім того, районним судом зважено на позицію потерпілого щодо можливості виправлення і перевиховання засудженого. Зокрема, згідно змісту оскаржуваного вироку, потерпілий у судовому засіданні пояснив, що сторона захисту лише в суді запропонувала йому часткове відшкодування грошей, які йому не повернули, а саме в розмірі 4000 грн. Також, потерпілий зазначав, що відмовляється від отримання цих грошей, оскільки ця сума не співмірна завданій йому шкоді і він розцінює таку пропозицію як насмішку над ним, так як не вірить в наміри засудженого відшкодувати йому завдану шкоду. Водночас, потерпілий вважав, що в разі звільнення ОСОБА_5 з-під варти останній взагалі зникне, як і його співучасник, якого досі не затримали. При цьому, потерпілий просив суворо покарати засудженого. Разом з тим, суд першої інстанції відніс щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення до обставин, що пом`якшують засудженому покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують. З огляду на зазначене, районний суд дійшов висновку про те, що виправлення та перевиховання засудженого можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства з необхідністю призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої йому статті КК. Апеляційний суд, залишаючи вирок суду без змін, оцінив в комплексі обставини у їх сукупності, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який є тяжким, корисливим та суспільно небезпечним, конкретні обставини вчинення злочину, зокрема, що засуджений з метою власного збагачення відверто знехтував усталеними у суспільстві моральними цінностями та грубо порушив основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України. При цьому, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для призначення засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції інкримінованої останньому статті, та можливості його звільнення від відбування покарання з випробуванням. Водночас, апеляційний суд вважав, що покарання призначене ОСОБА_5 в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини 4 статті 185 КК, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у колегії суддів не викликають сумнівів, оскільки під час призначення засудженому покарання враховано та оцінено обставини, на які покликається захисник у своїй касаційній скарзі. При тому, що врахуванню підлягають обставини у їх сукупності та не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник. Відповідно до частини 1 статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. При перевірці оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би вказували про явну несправедливість і суворість покарання, призначеного засудженому, в зв`язку з чим доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Водночас, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог касаційної скарги захисника щодо застосування положень статей 69, 75 КК. Ухвала ж суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК. Таким чином, Суд дійшов висновку, що з касаційної скарги захисника та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для її задоволення. Зважаючи на викладене, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргоюна вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2024 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3