Ухвала КАС ВС № 160/3517/21

УХВАЛА 26 листопада 2024 року м. Київ справа №160/3517/21 адміністративне провадження № К/990/39327/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Білак М.В. перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, - УСТАНОВИВ: В березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області), в якому з урахуванням ухвали суду від 29 жовтня 2021 року про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), та уточнених позовних вимог, просив суд: - визнати протиправними дії ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області у відношенні нього щодо прийняття та оформлення рішення у формі листа № 04-10-10/2518 від 19 лютого 2021 року про повернення документів; - невиконання (неналежного виконання) рішення суду від 24 червня 2020 року (виконавчого листа по справі №160/9804/18, виданого 11 серпня 2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом); - скасувати рішення у формі листа №04-10-10/2518 від 19 лютого 2021 року про повернення документів; - зобов`язати ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області забезпечити негайне виконання рішення суду від 24 червня 2020 року (виконавчого листа по справі №160/9804/18, виданого 11 серпня 2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом) шляхом негайного стягнення з ГУ Держказначейства на його користь, моральної шкоди у розмірі 9 мінімальних заробітних плат станом на момент винесення рішення; - стягнути з ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та ДКС України на його користь моральну шкоду в розмірі, визначеному результатом відповідної психологічної експертизи. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року позов задоволено частково, визнані протиправними дії ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, оформлені листом від 19 лютого 2021 року №04-10-10/2518 "Про повернення документів", та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 лютого 2021 року щодо виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року по справі №160/9804/18, з урахуванням висновків суду. На користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області стягнуто у відшкодування моральної шкоди 120 600 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року в адміністративній справі № 160/3517/21 скасовано, абзаци третій та четвертий рішення викладено в наступній редакції. Зобов`язано ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області звернутися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про роз`яснення рішення від 11 серпня 2020 року по справі №160/9804/18 в частині визначення суми моральної шкоди в гривні, після отримання судового рішення повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 лютого 2021 року щодо виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/9804/18 від 11 серпня 2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди суму 1 000 грн. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року в адміністративній справі № 160/3517/21 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 160/3517/21 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року в справі №160/3517/21 залишено без змін. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року касаційну скаргу ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21 повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 09 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. 16 жовтня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний Суд" надійшла повторна касаційна скарга ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, та надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із долученням відповідних доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 28 жовтня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області 28 жовтня 2024 року о 01 год 29 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 06 листопада 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21. Також скаржник надав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Предметом оскарження у цій справі позивач визначає протиправні дії ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області у зв`язку із поверненням без виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 160/9804/18 для встановлення чіткої суми, яка підлягає стягненню з боржника на користь ОСОБА_1 . На переконання судів попередніх інстанцій, у відповідача не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу із вказаних у листі підстав, оскільки позивачем до відповідача надано необхідний пакет документів разом із оригіналом виконавчого листа, в якому відсутнє двозначне чи не чітке трактування щодо розміру стягнення та немає необхідності спеціального розрахунку. Також, серед позовних вимог позивач просить стягнення з ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та ДКС України на його користь моральну шкоду в розмірі, визначеному результатом відповідної психологічної експертизи. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, взяв до уваги висновок експерта ТОВ «Науково-дослідна лабораторія судових експертиз» № 03/22 від 22 лютого 2022 року за результатами проведення психологічної експертизи, призначеної судом у справі № 160/3517/21, згідно з яким орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань, заподіяних позивачу наслідками дослідженої ситуації, становить 18 мінімальних заробітних плат, та вважав за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 120600 грн (18 мінімальних заробітних плат х 6700 грн станом на момент вирішення справи), оскільки саме діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди. Водночас, судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог до ДКС України про відшкодування моральної шкоди, оскільки діями співвідповідача не порушені права позивача. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник, з урахуванням поданих уточнень до касаційної скарги, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки, викладені, зокрема у: 1) постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18,від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, згідно з якими, у тих відносинах, у яких виступає держава, органи через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу. 2) постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, згідно з якими в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. 3) постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, про те, що під час розгляду справи в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. 4) постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц та постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 та ряді інших, згідно з якими у спорах щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорах щодо виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах. Підсумовуючи свої доводи ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області стверджує, що судами першої та апеляційної інстанції було допущено неправильне застосування матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідач наполягає, що всупереч положенням статті 1174 Цивільного кодексу України та вищезазначеним постановам Верховного Суду, у яких зазначено, що у разі завдання моральної шкоди позивачу така шкода повинна стягуватися з Державного бюджету, проте ніяк не з бюджетних асигнувань органу державної влади, а також стягнуто відшкодування моральної шкоди всупереч встановленому механізму відшкодування такої шкоди. Крім того скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанції про стягнення моральної шкоди є незаконними, оскільки, на думку відповідача, жодної шкоди ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області позивачу не заподіяло. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду публічно-правових спорів, де відповідачем було Казначейство як суб`єкт владних повноважень, сформулював тані висновки. У справі № 500/5748/21 Верховний Суд на основі аналізу постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц, про презумпцію права заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, вказав, що відповідач - ГУ ДКС України у Тернопільській області - є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить, що права позивачки порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень (ГУ ДКС України) при здійсненні ним владних управлінських функцій. Подібний висновок про можливість залучення відповідачем ГУ ДКС України у Дніпропетровській області та стягнення з цього органу моральної шкоди викладений у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі 818/573/17. Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України касаційна скарга обов`язково повинна містити обґрунтування щодо загальних підстав касаційного оскарження судового рішення, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України скаржником не наведено. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі № 825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. При цьому, посилаючись на відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди в оскаржуваних судових рішеннях, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області не наводить норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року про повернення касаційної скарги та від 28 жовтня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів. Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником вчергове не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. При цьому, як вже згадувалось стаття 44 КАС України передбачає, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто. Одночасно із касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в обґрунтування якого вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року вказану касаційну скаргу повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 09 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано без зайвих зволікань просить поновити строк на касаційне оскарження. Вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження суд виходить з наступного. Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. Оскільки вперше касаційну скаргу скаржником подано протягом тридцяти днів із винесення оскаржуваного судового рішення, а повторно із касаційною скаргою звернувся до Суду без суттєвих затримок та зайвих зволікань після отримання копії ухвали про повернення касаційної скарги, Суд уважає, що клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 332, 355 КАС України, УХВАЛИВ: Визнати поважними підстави пропуску Головним управлінням Державної казначейської служби України строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21, поновити пропущений з поважних причин процесуальний строк. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак