Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/6556/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/6556/24 пров. № А/857/22215/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року (головуючий суддя Щербаков В.В., м. Рівне) у справі №460/6556/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, - В С Т А Н О В И В: 20.06.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач №2), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач №3) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії. Позов обґрунтовує тим, що позивач звернувся до відповідача №1 із заявою про призначення йому пенсії. Їй було відмовлено з підстав відсутності достатнього страхового стажу. Після повторного звернення відповідачем №2 також відмовлено у призначенні пенсії з аналогічних підстав. В оскаржуваних рішеннях зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 10.08.1981 по 30.11.2002, з 01.09.2015 по 24.10.2016, 01.11.2016 по 11.10.2017. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 057150012541 від 01.02.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 057150012541 від 06.06.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2024 р. про призначення пенсії згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши період роботи з 10.08.1981 по 30.11.2002, з 01.09.2015 по 24.10.2016, 01.11.2016 по 11.10.2017 до загального стажу роботи. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач №1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що підстав для призначення позивачу пенсії немає, оскільки первинними документами не підтверджено, що позивач має необхідний страховий стаж. Таким чином, апелянт стверджує, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач звернулась до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно принципу екстериторіальності заяву передано на розгляд ГУ ПФУ в Рівненській області. Рішенням №057150012541від 01.02.2024 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 30 років (наявний страховий стаж 28 років 6 місяців 24 дні). Додатково повідомлено позивача щодо не зарахування страхового стажу періодів з 10.08.1981 по 30.11.2002 (з огляду на внесення записів до трудової книжки з порушеннями інструкції), з 01.09.2015 по 24.10.2016, 01.11.2016 по 11.10.2017, з 01.07.2023 по 16.10.2023 (з огляду на відсутність доказів сплати страхових внесків). 30.05.2024 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області (із заявою про призначення пенсії. За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії від 30.05.2024 розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Рішенням № 057150012541 від 06.06.2024 року відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 30 років (наявний страховий стаж 28 років 6 місяців 24 дні). Додатково повідомлено позивача щодо не зарахування страхового стажу періодів з 10.08.1981 по 30.11.2002 (з огляду на внесення записів до трудової книжки з порушеннями інструкції). Не погоджуюсь з правомірністю таких відмов, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели ті обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII (Закон №1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року№1058-IV (Закон 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок). Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Колегія суддів зазначає, що згідно записів в туровій книжці №4-9 позивач в період з 10.08.1981 по 30.11.2002 працювала в виробничому об`єднанні. Водночас, як стверджує апелянт, запис в трудову книжку внесений з порушеннями інструкції, зокрема відсутня інформація про найменування підприємства. Згідно з п. 2.14 Інструкції №58 у разі, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване в таке-то", а в графі 4 проставляється підстава перейменування наказ (розпорядження), його дата і номер. Аналогічні вимоги до порядку ведення трудових книжок містяться і в Інструкції №

58. Крім того, апеляційний суд вказує, у трудовій книжці позивачки, серед інших, зроблені наступні записи: 10.08.1981 прийнята в теплосиловий цех машиністом насосних установок ІІ розряду; 01.03.1982 переведена в той ж цех машиністом насосних установок ІІІ розряду; 01.09.1990 переведена в той ж цех машиністом насосних установок ІV розряду; 01.10.2002 переведена в той ж цех машиністом насосних установок ІІІ розряду; 30.11.2002 звільнена по переводу. Колегія суддів вказує, що з моменту перейменування підприємства у трудову книжку позивачки дійсно слід було внести відповідний запис. Проте, не внесення до трудової книжки таких відомостей роботодавцем не може наслідком неврахування певного періоду роботи позивачки до страхового стажу, оскільки позивачка має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи і ці записи є належними й допустимими доказами підтвердження її трудового стажу та будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо правомірності їх внесення не викликають. При цьому, апеляційний суд враховує відсутність вини позивачки у наявних зауваженнях щодо відсутності у трудовій книжці записів про зміну назви підприємства, на якому працювала позивачка, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Таким чином, колегія суддів вважає, що неточності при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу його роботи. Разом з тим, апелянт наголошує, що за період з 01.09.2015 по 24.10.2016, 01.11.2016 по 11.10.2017 в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про сплату страхових внесків, тому такі періоди не враховано до страхового стажу. Щодо даного твердження апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Статтею 11 Закону №1058-IV визначено осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. Так, відповідно до пункту 1 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру. При цьому, як передбачено пунктом 1 статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону. За змістом частин п`ятої та шостої статті 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Згідно з частиною першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. У пункті 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Закон України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004. До вказаної дати питання зарахування стажу для призначення пенсії, зокрема, регулювалося нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до частини 4 та 5 статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Днем сплати страхових внесків вважається, у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Згідно з частиною 1 статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Відповідно до абзацу третього частини п`ятої статті 21 Закону №1058-IV Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства. Відповідно до абзацу чотирнадцятого частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Частиною 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (частина 8 цієї статті). Відповідно до Наказу Міністерства Фінансів України від 13.01.2015 №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску», розрахунок - податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаного Порядку розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) з розбивкою по місяцях звітного кварталу протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий Розрахунок за календарний рік не подається. Також, апеляційний суд зазначає, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Тому, колегія суддів вважає, що період з 01.09.2015 по 24.10.2016, 01.11.2016 по 11.10.2017, який не зарахований до страхового стажу позивача, підлягає зарахуванню відповідачем. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг віку 60 років. Рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії ґрунтувалось на відсутності необхідного страхового стажу 30 років. Водночас, колегією суддів встановлено, що в оскаржуваних рішеннях, відповідачі протиправно дійшли висновків про відсутність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.01.2024 року про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі № 460/6556/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний